Антагонізму польсько-литовської Речі Посполитої та Московського царства, що згодом трансформується в Російську імперію, приділена величезна кількість ґрунтовних та масштабних досліджень. Ці державні утворення, що продовж XVI-XVIII століття по черзі домінували в східноєвропейському регіоні, представляли дві відмінні світоглядно-ідеологічні системи, протистояння яких неминуче призвело до перемоги однієї та поразки іншої.
Речі Посполита, всупереч теоретичному симбіозу під впливом германських та російських суспільно-політичних поглядів, виробила власну специфічну світоглядно-ідеологічну систему. Якщо Московське царство було патримоніальною державою з абсолютною монархією, то Речі Посполита була єдиним носієм унікальної політичної системи – шляхетської демократії, що представляла собою своєрідну аристократично-олігархічну монархію. В той час як Російська держава, з абсолютною владою монарха, завжди тяжіла до централізації та уніфікації, польсько-литовське об’єднання було децентралізоване, а влада короля була обмежена сеймом [4, с. 88].
Протиріччя та розбіжності в точках зору на концепт Східна Європа, можуть бути найяскравіше охарактеризовані за допомогою однієї з найбільш відомих політико-ідеологічних дискусії доби Просвітництва, що стосувалася світоглядно-ідеологічного протистояння Річ Посполитої з Російською імперією та «виокремлення» держави, що в культурно-ідеологічному сенсі повинна була уособлювати Східну Європу.
Один з найвідоміших французьких просвітників, Жан-Жак Руссо, критикував Російську імперію та казав про те, що реформи Петра І Романова занадто переоцінені європейською інтелектуально-аристократичною елітою.
Франко-швейцарський філософ вважав, що росіяни ніколи не стануть істинно цивілізованим народом, адже завдячуючи петровським реформам російський народ пережив передчасний, неправильний розвиток. На думку Руссо, перший російський імператор проводячи євроінтеграційні реформи спробував зробити з росіян «те, чим вони насправді не були» [3, с. 38-39], що призвело до зворотного ефекту та кризи етнотериторіальної ідентичності.
Зрештою, у відношеннях між Європою та Російською державою Руссо провіщає зіткнення цивілізацій: «Російська імперія захоче поневолити Європу, але сама зазнає поневолення» [3, с. 39].
Протилежної думки щодо Російської імперії притримувався Франсуа Вольтер, ще один основоположник Просвітництва, який вважав що російський народ всім зобов'язаний Петру та його фундаментальним реформам, що були проведені на початку XVIII століття [1, с. 555-556]. Ще в своїй першій знаменитій праці, що була присвячена шведському королю Карлу ХІІ з династії Пфальц-Цвейбрюкерів, французький філософ називав діяння Петра І Романова «вражаючими» [2, с. 28]. Вольтер також позитивно оцінював діяльність своєї сучасниці російської імператриці німецького походження Катерини ІІ, називаючи її державотворчу діяльність «дивовижними успіхами» [1, с. 555].
При цьому Франсуа Вольтер, запекло критикував вищезазначені висловлювання Жан-Жака Руссо, називаючи останнього «жартівником, що зверхньо розмовляє з государями» [1, с. 555].
Конфлікт Руссо та Вольтера, провідних діячів доби Просвітництва, стосувався не тільки різних поглядів на Російську імперію та російську історію, а й різних оцінок Речі Посполитої та польської історії.
Жан-Жак Руссо продовж своєї публіцистичної творчості, в тому числі у визначному трактаті «Про суспільну угоду, або Принципи політичного права», що став вінцем творчого шляху філософа-просвітника, а також у спілкуванні з іншими представниками французької та європейської інтелектуальної еліти, неодноразово звертався до історії Польщі, даючи тодішній Річ Посполитої своєрідне інтелектуальне заступництво. Вольтер ведучи приятельську переписку з Катериною ІІ, продовжував бути апологетом Російської імперії.
За висловом американського історика-славянознавця Ларі Вульфа: «І для Руссо, і для Вольтера, з їх конкуруючими поглядами на Східну Європу, Польща та Росія були ідеологічними лабораторіями, в яких доба Просвітництва вивчала можливості для теоретичних маніпуляцій в гіпотетичному просторі» [5, с. 338].
Непримиренне суперництво Руссо та Вольтера з приводу того, якому з цих державних утворень, що по черзі домінували в східноєвропейському регіоні та представляли дві відмінні світоглядно-ідеологічні системи, необхідно репрезентувати Східну Європу в очах загальноєвропейської громадськості, вірогідно стало найбільш знаменитим східноєвропейським диспутом у французькій інтелектуальній думці доби Просвітництва.
Література:
1. Вольтер. Избранные произведения / перевод с французского Г. Блока, Ф. Сологуба и других. Москва : Государственное издательство художественной литературы, 1947. 648 с.
2. Вольтер. История Карла ХІІ, короля Швеции / перевод с французского Д.В. Соловьева. Санкт-Петербург : Лениздат, 2013. 354 с.
3. Жан-Жак Руссо. Об общественном договоре, или Принципы политического права / перевод с французского М. Розанова, Д. Горбова. Москва : Государственное социально-экономическое издательство, 1938. 135 с.
4. Дейвіс Норман. Боже ігрище. Історія Польщі / переклад с англійської П. Таращук. Київ : Основи, 2008. 1080 с.
5. Ларі Вулф. Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва / переклад з англійської С. Біленького, Т. Цимбала. Київ : Критика, 2009. 592 с.
________________
Науковий керівник: Черкасов Станіслав Сергійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин, Запорізький національний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
