Конституція України у ч. 4 ст. 124 закріпила принцип судочинства, відповідно до якого народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. У ст. 127 Конституції України зазначається, що правосуддя здійснюється професійними суддями, а у визначених законом випадках за участю присяжних[1].
Залучення до здійснення правосуддя присяжних є ознакою забезпечення принципу демократизму під час судового розгляду справи. Участь народу у здійсненні правосуддя в різних країнах світу набула актуальності вже досить давно і активно використовується.
Законодавча регламентація інституту присяжних здійснюється Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року та Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. Однак короткий і стислий виклад норм, що регулюють функціонування даного інституту, залишає без відповідей багато дискусійних питань. Тому метою цього дослідження є аналіз нормативно-правового забезпечення діяльності суду присяжних у кримінальному провадженні.
Окремі аспекти функціонування суду присяжних знайшли своє відображення у наукових доробках Ю. П. Аленіна, Ю. М. Грошевого, В. В. Городовенка, В. Т. Маляренка, П. П. Пилипчука, І. О. Русанової, М. І. Сірого, В. І. Теремецького, В. М. Тертишника, В. І. Шишкіна та інших вчених.
Поняття “суд присяжних” має різноманітні трактування в судових системах різних країн. Так, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя[3]. Науковець Т. Романюк визначає суд присяжних як особливий політико-правовий інститут, наділений спеціальними правами, суть якого полягає у скликанні групи осіб для участі в здійсненні правосуддя. Основне ж завдання суду присяжних – оцінити діяння підсудного з точки зору громадської свідомості[6, с. 20].
Списки присяжних в Україні складаються органами місцевого самоврядування. Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації звертається із поданням до місцевої ради, яка формує і затверджує список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам законодавства і дали згоду бути присяжними. У разі неприйняття місцевої радою рішення щодо списку присяжних впродовж двох місяців, територіальне управління Державної судової адміністрації звертається з поданням до обласної ради. Список присяжних затверджується один раз на три роки і переглядається в разі необхідності. Така процедура схожа до практики складання списків присяжних у багатьох країнах.
Стаття 65 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює критерії, які дозволяють або забороняють окремим категоріям осіб бути присяжними. Так, присяжний має бути громадянином України, досягти тридцятирічного віку та постійно проживати на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
Психологічним прийомом підготовки присяжного до виконання його обов’язків у сфері судочинства та сумлінного виконання обов’язків є приведення до присяги[4, с. 86]. Текст присяги повинен виголосити кожен присяжний, після цього він підтверджує, що його права, обов’язки та компетенція йому зрозумілі. Відмова присяжного скласти присягу спричинює його відвід.
Стаття 31 Кримінального процесуального кодексу України передбачає компетенцію суду присяжних. Суд присяжних може розглядати справу в суді першої інстанції, якщо за вчинення злочину, в якому обвинувачується підсудний, передбачено покарання у вигляді довічного ув’язнення, і сам обвинувачений подав клопотання про розгляд його справи судом присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд. В такому випадку до складу суду входять два професійні судді і троє присяжних[2].
Автоматизована система документообігу суду з переліку осіб, внесених до списку присяжних визначає сім присяжних, яких має бути письмово повідомлено про розгляд справи за їх участі не пізніше, ніж за п’ять днів до судового засідання.
Після відкриття судового засідання присяжні проходить відбір, де голова, а також учасники судового розгляду з’ясовують наявність причин, що перешкоджають здійсненню громадянином повноважень присяжного, або підстави для звільнення окремих присяжних від виконання обов’язків. Крім трьох основних присяжних відбираються двоє запасних[7, с. 403].
Кримінальний процесуальний кодекс передбачає спектр прав, якими користується присяжний при розгляді справи, зокрема присяжний має право брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні, робити нотатки під час судового засідання, з дозволу головуючого ставити питання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються, просити головуючого роз’яснити норми законодавства, що підлягають застосуванню під час вирішення питань тощо.
Усі питання, пов’язані із судовим розглядом, професійні судді та присяжні вирішують спільно шляхом голосування. Рішення приймається простою більшістю голосів. Для винесення вироку проводиться нарада суду присяжних, яким керує голова – професійний суддя. Під час наради голова послідовно ставить на обговорення питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку, проводить відкрите голосування та веде відкритий підрахунок голосів. Отож варто звернути увагу, що важливою рисою здійснення правосуддя у такій формі є тісна співпраця професійних суддів із присяжними. Суд присяжних і професійний суддя повинні взаємно контролювати один одного, тим самим зменшуючи свавілля й можливі судові помилки, тільки тоді такий інститут буде дієвим на практиці[8, с. 523].
В кожного із суду присяжних є можливість викласти письмово окрему думку, якщо вона відрізняється від спільно прийнятого рішення. У регламенті Європейського суду з прав людини (правило 74 § 2) зазначено: “Будь-який суддя, що брав участь у розгляді справи, має право додати до рішення або свою окрему думку, що збігається чи розходиться з рішенням, або просто констатацію своєї незгоди”[5, с. 190].
Законодавством передбачена грошова винагорода присяжних за здійснення ними функцій правосуддя. Однак фінансове забезпечення інституту суду присяжних в Україні перебуває на досить низькому рівні, а це створює проблему на шляху розвитку і утвердження даного інституту в судовій системі України. Однак в даному питанні важливу роль відіграє ментальність, адже на Заході люди більш правосвідомі, а тому людина йде в присяжні не з фінансових інтересів, а з почуття дотримання закону.
Доцільним було б звуження компетенції суду присяжних лише до вирішення питання про винуватість чи невинуватість підсудного у вчиненні злочину, а питання щодо міри покарання потрібно віднести до виключної компетенції суддів. Така позиція спричинена тим, що присяжні не мають необхідної юридичної освіти та досвіду, щоб правильно кваліфікувати злочини, а тому міру потрібного покарання правильно визначити вони не можуть.
Вважаю, що необхідним є проведення підготовки присяжних до здійснення правосуддя. Так, з метою більш якісного та всебічного судового провадження за участю присяжних, враховуючи усю відповідальність за прийняті ними рішення доцільним було б проведення тренінгів чи семінарів для осіб, включених до списку присяжних. Завдяки таким заходам присяжні володіли б основними знаннями сфері кримінального права, а тому більш кваліфіковано могли б приймати рішення, застосовуючи норми законодавства.
Також варто деталізувати процесуальний статус присяжних та порядок здійснення ними своїх функцій в окремому нормативному акті, в якому деталізувати їхні права та обов'язки, порядок проведення судового засідання за їх участі, а також відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків.
Таким чином, підводячи висновки вище викладеного, потрібно відмітити, що суд присяжних попри існування певних недоліків та переваг є гарантією прийняття законного та справедливого рішення, додержання прав та законних інтересів людини. Такий суд можливий тільки в правовій державі і громадянському суспільстві, де існує дієвий і авторитетний закон. Українське суспільство повинне звикнути до суду присяжних і розвинути в собі почуття обов’язку та справедливості.
Список використаної літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. — [Електронний ресурс]: Режим доступу// http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. — [Електронний ресурс]: Режим доступу // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
3. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 р. — [Електронний ресурс]: Режим доступу // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1402-19/page.
4. Ахтирська Н.М. Становлення суду присяжних в Україні: від конституційного принципу до про- цесуальної регламентації / Н.М. Ахтирська // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2012. – № 5. – С. 83–89.
5. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права : [монографія] / О.В. Капліна. – Х. : Право, 2008. – 296 с.
6. Романюк Т. Не зовсім присяжні / Т. Романюк // Віче. – 2013. – № 15. – С. 20–21.
7. Скрябін О. М., Тонне Н. Д. Суд присяжних за новим кримінально-процесуальним кодексом України — [Електронний ресурс]: Режим доступу // http://www.apdp.in.ua/v72/56.pdf.
8. Турман Н. О. Специфіка здійснення судового розгляду за участю присяжних — [Електронний ресурс]: Режим доступу // http://www.apdp.in.ua/v73/81.pdf.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
