Актуальність теми полягає у тому, що робить кожна держава задля дотримання проголошених на законодавчому рівні принципів. Як співіснують дані принципі у сучасних державах та чи не є ці норми суто декларованими? Метою роботи є співвідношення принципів захисту національного виробника та рівного захисту державою усіх суб`єктів господарювання, формування пропозиції вдосконалення господарської діяльності в Україні та порівняння з іноземними державами.
Обидва існують в правових системах вільного світу, але я ставлю під сумнів можливість рівносильного виконання кожного з них. Причиною тому є, передусім, те, що кожна країна відстоює інтереси власного товаровиробника в першу чергу, адже це запорука успіху вцілому. Відповідно до принципу рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання, держава виступає гарантом рівного захисту усіх суб'єктів господарювання, не залежно від форми власності, шляхом ненадання переваг у захисті прав жодному із суб’єктів господарювання, оскільки кожен суб’єкт наділений тим самим обсягом прав і може відстоювати їх у визначеному законом порядку. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом у здійснені ним своїх прав та обов’язків. Щоправда, європейські держави розробили власну систему здійснення такої діяльності, запровадивши форму кількісних обмежень у вигляді квот. Квотування – встановлення для певного періоду часу граничних об’ємів імпорту (експорту) окремих товарів із розподілом об’ємних часток (квот) між конкретними імпортерами (експортерами) [9]. Такі заходи кількісних обмежень експорту та імпорту роблять ціну на зазначені товари менш привабливою, що скорочує обсяги увезення. Однак ані митні збори, ані інші засоби протекціонізму не мають обмежувати виробника в питаннях виходу на зовнішній ринок, не встановлюють прямих адміністративних обмежень, що визначають кількість і номенклатуру товарів, дозволених до ввезення (вивезення), не обмежують коло країн, звідки (куди) ці товари можуть бути вивезені (ввезені). [ 3; 81]. До прикладу, світове виробництво оливкової олії в основному зосереджено в Європі, зокрема в Іспанії та Італії, які володіють більшістю квот на вироблення відповідної продукції. Натомість Греція, чия здатність вирощувати щось є вкрай обмеженою, володіє меншістю квот, а іншого джерела доходів, окрім туризму, майже не має. Останнє твердження випливає з урахування географічного розташування та кліматичних умов країни. [2]. Так, тарифні квоти повинні бути введені в такий спосіб, аби уникнути будь-якої дискримінації між зацікавленими операторами, застосовуючи один з наступних методів або їх комбінацію або в інший відповідний спосіб: метод , заснований на хронологічному порядку подачі заявок (принцип "перший прийшов, перший отримав") [5; 6 ]. І дійсно, Греція приєдналася до ЄС з часом, і тому отримала квоту такого розміру, але це все ще підтверджує, що країни-учасниці ЄС захищають власного товаровиробника, тобто тих країн, які увійшли до складу союзу перші. [7] Основними видами системної державної допомоги підприємствам є, зокрема допомога малим та середнім підприємствам. Країни-учасниці ЄС отримали також можливість спеціальної підтримки малих сільськогосподарських підприємств шляхом здійснення додаткових виплат на «первинну» площу, що обробляється (розміром до 30 га або до середнього розміру сільгосппідприємства по країні). На фінансування таких виплат держави ЄС можуть спрямувати до 30% від максимального річного ліміту прямих виплат, що надаються бюджетом Євросоюзу. Як і раніше, можливим залишається прив'язка виплат певної частини субсидій до обсягів виробництва. Загалом на таке стимулювання може бути спрямовано максимально 7 % від загального розміру національного ліміту одержуваних бюджетних коштів, проте держави ЄС, які вже використовують цей інструмент, можуть використовувати до 12 % коштів, а в окремих, спеціально обґрунтованих випадках, навіть ще більше [8]. Аналіз особливостей фінансування малого і середнього бізнесу в Германії показав, що успіх підприємницької діяльності в цих країнах пов'язаний з: наданням державної підтримки лише на конкурентній основі; державними гарантіями за кредитами, що надаються комерційними банками (гарантія 60-90% від суми кредитів); створенням мережі спеціальних банків, які обслуговують малий бізнес на різних рівнях; стимулюванням інноваційної діяльності малих підприємств; застосуванням такої системи оподаткування, що стимулює сплачувати, а не приховувати податки; спеціальним порядком нарахування амортизації [1]. В Україні Загальна система оподаткування бізнесу передбачає сплату наступних податків: податок на доходи фізичних осіб – 18% з доходу та військовий збір – 1,5% з доходу. Також, у нас присутні норми Податкового кодексу, які надають пільги. Відповідно до пп. 165.1.24 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України не оподатковуються доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, наданих їй у розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення: садівництва та/або для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та/або для індивідуального дачного будівництва, особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), сукупний розмір яких не перевищує 2 гектари. Для реалізації цієї норми подається довідка 3-ДФ. Проте, раніше раніше Податковий та Земельний кодекси дозволяли реалізовувати продукцію на 50 тисяч гривень у день без сплати ПДФО та військового збору, а на сьогоднішній день дозволено реалізовувати продукцію на 78 тисяч у рік. Перетинаючи цю межу, підприємець маає сплатити податок на доходи фізичних осіб – 18% з доходу та військовий збір – 1,5% з доходу [4 ]. Це значно зменшує стимулювання малого бізнесу в Україні, тим самим змушуючи нас закуповувати імпортну продукцію замість підтримання самозабезпечення. Я вбачаю це цілком можливим, адже родючі землі України дозволяють вирощувати майже все, а розбудовуючи промислову систему ми не будемо залежати від жодної країни в сфері забезпечення продукції сільського господарства та товаровиробництва, принаймні, першої необхідності. До того ж введення зазначеної норми, в порівнянні з раніше існуючою, може стимулювати населення до порушення законодавства шляхом безготівкового продажу своєї продукції більшим підприємствам, що, звичайно, є негативним для держави вцілому. Наразі, українське регулювання в окремих сферах господарювання виглядає так, ніби Україна захищаю зарубіжного підприємця більше ніж національного [4]. В країнах-учасницях Європейського Союзу ( далі – ЄС) динаміка зовсім інша: інтереси національного виробника захищені у літері закону і на практиці. Це проявляється у виплатах, які підтримують національне виробництво, гнучка система оподаткування, що стимулює розвиток малих підприємств. Європейський захист національного виробника проявляється і в не настількі очевидних кроках. Зокрема, Польща віднедавна ввела норму, щодо зменшення ветеринарного та фіто санітарного контролю в пунктах пропуску, скоротило роботу стійок оформлення в пунктах пропуску, що значно зменшило пропускну спосібність українських товарів на її територію [9]. Щоправда, Міністерство інфраструктури України та Міністерство інфраструктури і розвитку Польщі досягнули домовленості щодо скасування дозволів для усіх перевізників, які здійснюють міжнародні перевезення палива [10]. Де-юре, це має покращувати становище українських перевізників та значно скоротити черги, де-факто ж на кордоні й досі можна спостерігати величезні черги. Причиною цьому є, звичайно, невигідність польського продукту на фоні більш дешевого українського. Таким чином, знову ж таки, Польща захищає власного виробника, хоча і формально не порушує принципу рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання. Ще одним підтвердженням моїх слів слугують нещодавні перемовини України та Польщі з приводу квот на дозвіл міжнародних перевезень. Польща систематично зменшувала кількість останніх, хоча це також складова доходу держави: пальне для вантажівок, проживання водіїв, сплата платних доріг, використання мобільного зв’язку тощо [11]. Звідси логічний висновок: Польща боїться більш вигідного українського продукту, боїться конкуренції. Це можна пояснити тим, що в Україні більш сприятливі умови для вирощення окремих культур та це значно дешевше, ніж у Польщі. Тим самим українські товари можуть загрожувати польським виробникам, бо ціна на українські товари виглядатиме привабливіше.
Отже, підсумовуючи вищесказане, я роблю наступні висновки: такі принципи як захист національного товаровиробника та принцип рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання існують доволі умовно. Так, країни-учасниці ЄС дійсно рівно захищають усіх суб’єктів господарювання, проте все одно де-факто надають перевагу національному виробнику, очевидними та не зовсім методами, і підтримують його настільки, наскільки це можливо і не заборонено законом. Українська ситуація складніша: на жаль, де-факто в Україні зарубіжні підприємства почувають себе комфортніше, аніж національні. Отримання пільг спрощує податковий тягар, але останні зміни все одно значно обмежують дію пільги та не покращують становище малих підприємств, що було доведено в роботі. На законодавчому рівні закріплена можливість отримання грантів та субсидій, але на практиці їх отримують одиничні підприємства. На мою думку, Україна, зважаючи на її географічне розташування, родючі землі, кліматичні показники та багато інших чинників, загалом здатна самостійно забезпечувати внутрішній ринок продукцією з мінімальної кількістю імпортних товарів. Доцільним для України буде запровадження системи фінансової допомоги для малих підприємств, як це відбувається в ЄС. Мова йде, звичайно, про мирний час.
Література:
1. Halunko, V., Halunko, V., Savyuk, M. Foreign experience for financing small and medium business. Baltic Journal. 2018.
2. European Commission DG Agriculture and Rural Development Unit G.4. Arable crops and olive oil. EU27 Olive oil intra trade 2020/21 (CN 1509). URL: https://agriculture.ec.europa.eu/data-and-analysis/markets/price-data/price-monitoring-sector/olive-oil_en (дата звернення 30.09.2022)
3. Кубатко О. В. Торговельна політика ЄС та Україна: навчальний посібник. Суми: Сумський державний університет, 2019. 143 с
4. Податковий кодекс України: Закон України від 2 грудня 2010 р. № 27-55-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text (дата звернення 29.09.2022)
5. Регламент Комісії (ЄС) N 1063/2010 про внесення змін та доповнень в Регламент (ЄЕС) N 2454/93, що визначає правила застосування Регламенту Ради (ЄЕС) N 2913/92 про створення Митного кодексу Співтовариства від 18 листопада 2010 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_a47#Text (дата звернення 30.09.2022)
6. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів та скасування регламентів Ради (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_020-13#Text (дата звернення 30.09.2022)
7. У ЄС досягли згоди щодо аграрної реформи. Made for minds: веб-сайт. URL: https://www.dw.com/uk/u-yes-dosiahly-zghody-shchodo-ahrarnoi-reformy/a-58052235 (дата звернення 30.09.2022)
8. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законодавчих актів України щодо здійснення оборонних та публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» від 16 серпня 2022 р. №2526-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2526-20#Text (дата звернення: 29.09.2022)
9. Лист Прем'єр-Міністру Польщі Матеушу Моравецькому від В. О. Президента АсМАП України Володимира Баліна. 8 вересня 2022 р. URL: http://www.asmap.org.ua/info/l_pm_pol.pdf (дата звернення 02.10.2022)
10. Україна та Польща домовились про бездозвільний проїзд вантажівок з паливом. Урядовий портал. 6 травня 2022 р.: веб-сайт. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/ukrayina-ta-polshcha-domovilis-pro-bezdozvilnij-proyizd-vantazhivok-z-palivom (дата звернення 02.10.2022)
11. Україна і Польща погодили додаткові квоти на автоперевезення. Економічна правда: веб-сайт. URL: https://www.epravda.com.ua/news/2022/02/16/682417/index.amp (дата звернення 02.10.2022)
______________________________
Науковий керівник: Пацурія Ніно Бондовна, доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
