Розбудова біль-менш повноцінної системи суб’єктів запобігання корупції в незалежній Україні розпочалася у зв’язку з прийняттям Закону України від 05.10.1995 р. № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією», яким до таких суб’єктів були віднесені відповідні підрозділи: 1) Міністерства внутрішніх справ; 2) Служби безпеки України та 3) органів прокуратури України. У 1998 р. до таких суб’єктів були також додатково включені відповідні підрозділи податкової міліції, у 2003 р. – Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Така система суб’єктів запобігання корупції в Україні проіснувала більше 10 років, але потім законами України від 11.06.2009 р. № 1506-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» та від 07.04.2011 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» перелік суб’єктів запобігання корупції був досить суттєво розширений, починаючи від Президента України і закінчуючи аж пересічним громадянином. Останнім Законом вперше були визначені вже і спеціально уповноважені суб’єкти запобігання корупції, а саме: 1) органи прокуратури; 2) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ; 3) Національне антикорупційне бюро України [1, с. 208–210].
У подальшому, Верховна Рада України вирішила відмовитися від такого широкого закріплення суб’єктів запобігання корупції у законодавстві, і, у Законі України від 14.10.2014 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції», був встановлений перелік тільки спеціально уповноважених суб’єктів запобігання корупції. До таких, відповідно до ст. 1 цього Закону, були віднесені: 1) органи прокуратури; 2) органи Національної поліції; 3) Національне антикорупційне бюро України і 4) Національне агентство з питань запобігання корупції.
Між тим, перелік державних суб’єктів, які в тих чи інших межах здійснюють запобігання корупції, безумовно значно ширший і в одному спеціалізованому антикорупційному законі, у зв’язку з постійними змінами у політичному, соціальному і економічному житті держави і суспільства, їх всіх передбачити неможливо. Але, в теорії і практиці запобігання корупції пропонується виділяти, окрім вищевказаних, також державні спеціалізовані суб’єкти запобігання корупції, державні неспеціалізовані суб’єкти запобігання корупції та держані суб’єкти запобігання корупції загальної компетенції.
До групи державних спеціалізованих суб’єктів запобігання корупції слід віднести новостворені: 1) Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; 2) Вищий антикорупційний суд; 3) Державне бюро розслідувань; а також 4) Раду національної безпеки і оборони України, яка відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» за редакцією 2014 р. повинна координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади з протидії корупції, забезпечення громадської безпеки та боротьби із злочинністю з питань національної безпеки і оборони і 5) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції, які з метою організації та здійснення антикорупційних заходів утворюються (визначаються) відповідно до ст. 131 Закону України «Про запобігання корупції» у більшості державних органів влади і управління, судових органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління державних органів.
До групи державних неспеціалізованих суб’єктів запобігання корупції слід віднести контрольні та наглядові органи, які відстежують рух грошових коштів, нерухомості, інших матеріальних чи нематеріальних активів фізичних та юридичних осіб, тобто те, що може бути об’єктом неправомірної вигоди при вчиненні корупційних правопорушень. На них законодавством не покладається прямий обов’язок займатися запобіганням корупції, але в силу специфічної діяльності таких органів вони можуть виявляти корупційні правопорушення і, безумовно, повідомляти про них спеціально уповноважених суб’єктів запобігання корупції. До таких органів слід, як мінімум, віднести: 1) Державну службу фінансового моніторингу України, 2) Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку; 3) Рахункову палату; 4) Фонд державного майна України; 5) Антимонопольний комітет України, 6) Національний банк України.
Таке розуміння підтверджуються положеннями ст. 19-2 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», де зазначається, що Національне антикорупційне бюро України взаємодіє з вказаними органами, а ці органи повинні передавати Національному антикорупційному бюро України одержувані при здійсненні контрольних функцій і аналізі інформації, що надходить, відомості, що можуть свідчити про кримінальні правопорушення або використовуватися для попередження, виявлення, припинення і розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Перелік таких органів не є вичерпним і може змінюватися чи доповнюватися в залежності від змін у чинному законодавстві щодо системи контролюючих і наглядових органів та їх функціональних повноважень. Зокрема, ст. 19-2 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» вказує і на інші державні органи, що здійснюють державний контроль за дотриманням фізичними і юридичними особами законодавства України і які, за зверненням Національного антикорупційного бюро України, зобов’язані проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України фізичними та юридичними особами.
До цієї групи суб’єктів слід віднести і новостворене Бюро економічної безпеки України. Наразі Закон України 28.01.2021 р. № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» встановлює статус цього органу як центрального органу виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави, і до його завдань, відповідно до вказаного Закону, теж не відноситься запобігання корупції. Але, у зв’язку з виключенням спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України з числа спеціально уповноважених суб’єктів запобігання корупції та перерозподілу підслідності, певна частина повноважень цього органу вже перейшла до Бюро економічної безпеки України і, найближчим часом, ще збільшиться у зв’язку зі зміною правового статусу Служби безпеки України. Економіка держави – це теж, у тому числі, і рух грошових кошів, нерухомості та інші активів фізичних та юридичних осіб, тобто те, що теж може бути об’єктом неправомірної вигоди при вчиненні корупційних правопорушень. І, у даному випадку, Бюро економічної безпеки України безумовно буде їх виявляти і передавати для розслідування відповідним антикорупційним органам.
До цієї групи, на нашу думку, слід також віднести і Національне агентство України з питань державної служби, як центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою в органах державної влади, інших державних органах, їх апараті або секретаріаті, адже всі державні службовці відносяться до суб’єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції (підпункт «в» пункту 1 ч. 1 ст. 3). При перевірці громадян до вступу на державну службу, або вже у процесі їхньої діяльності на посадах державних службовців, цей орган також може встановлювати ймовірність та/або факти вчинення корупційних правопорушень.
До групи суб’єктів запобігання корупції загальної компетенції слід віднести органи законодавчої і виконавчої влади різного рівня, які, в силу обсягу своїх владних загальнодержавних повноважень, мають право приймати рішення з питань запобігання корупції, розробляти і реалізувати відповідні заходи з питань запобігання корупції або контролювати їх виконання щонайменше у певних органах чи на певній території. Це: 1) Верховна Рада України; 2) Президент України; 3) Національна рада з питань антикорупційної політики; 4) Кабінет Міністрів України; 5) міністерства; 6) центральні органи виконавчої влади; 7) місцеві органи виконавчої влади.
За Законом України «Про запобігання корупції» (ст. 62), до цієї групи слід також включити державні, комунальні підприємства, господарські товариства (у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків), де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень, та юридичні особи, які є учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг), робіт дорівнює або перевищує 20 мільйонів гривень.
До цієї групи слід також віднести і місцеві суди, які відповідно до ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, у тому числі і переважну частину справ щодо корупційних правопорушень.
Крім вищевказаного, існує ще й численна група недержавних суб’єктів запобігання корупції, але це вже тема окремого повідомлення.
Література:
1. Лисодєд О. В. Суб’єкти запобігання корупції: етапи становлення. Протидія злочинності і корупції: міжнародні стандарти та досвід України: зб. тез міжнар. конф. (м. Харків, 22 вересня 2021 р.). Харків: Юрайт, 2021. С. 208–212.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
