Одним з важливих правових інститутів, які визначають співвідношення інтересів особистості і держави, засад приватного і публічного права, підстави і межі втручання держави у недержавну сферу, ступінь інформаційної захищеності, є таємниця.
Видатний дослідник мови В. І. Даль визначав поняття “таємниця” так: “хто чого не знає, то для нього таємниця; все приховане, невідоме” [1, с. 368]. Сучасний тлумачний словник української мови визначає таємницю і як те, що приховується від інших, тобто секрет, таїна. Але, на нашу думку, позитивним для сьогодення є те, що тлумачник виділяє особливу ознаку таємниці, а саме: “те, що не підлягає розголошенню”, а звідси і “збереження таємниці” та “нерозголошення таємниці” [2, с. 483]. Як бачимо, сучасна українська мовна ситуація змінюється, включаючи в зміст поняття “таємниця” і його правовий зміст, а саме: “те, що не підлягає розголошенню”, “відомості, знання про щось, способи досягнення чого-небудь, невідомі іншим” тощо.
На наш погляд, розглядаючи поняття “таємниця” як правову категорію, в основу класифікації підходів слід закласти ті пріоритети, що діють в певному суспільстві, а саме: 1) інтереси конкретної людини, 2) інтереси певних груп, об’єднань, 3) інтереси держави. У відповідності з таким підходом слід виділити такі види таємниці: а) особиста, б) корпоративна, в) державна. Якщо в основу цієї класифікації закласти кількісну ознаку, то звідси і розуміння особистої, сімейної, корпоративної, державної та інших видів таємниць. [3, с. 35].
Традиційно виділяють такі види таємниці: військова, економічна, політична, службова, комерційна тощо. Ці види, як якісні, об’єднуються спільною кількісною ознакою, а саме: державна таємниця. В той же час, наприклад, комерційна таємниця може розглядатись і як особистісна чи корпоративна таємниця.
Водночас необхідно відмежовувати таємницю від утаємниченості, якої набирають теж соціально значимі дії. Це ті дії, які втратили свою безпосередню спрямованість, стали обрядом, наприклад, сповідь.
Отже, базовими ознаками всіх видів таємниці слід, на нашу думку, визнати економічну ознаку, тобто саму збитковість і, з другого боку, захист таємниці. Отже, розглядаючи основні ознаки таємниці, її видів, особливості, ми можемо стверджувати, що необхідним правовим механізмом, що регулює всі правовідносини в сфері таємниці, виступає держава. Більшість авторів і визначають базовою, основною державну таємницю.
Загальний огляд видів таємниці свідчить, що правове регулювання таємниці ще не зовсім досконале, оскільки навіть при правовому врегулюванні ще не захищені в повній мірі інтереси самих суб’єктів правових відносин. В значній мірі така ситуація є залишковим ефектом колишнього соціалістичного права, яке на перший план виводило державну таємницю, що ж до інших видів таємниці, то вони, по суті, були, в основному, декларативними. Сучасна вимога правового врегулювання ставить єдину вимогу - забезпечення функціонування суспільства в цілому.
Література:
1. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского современного языка. - Т. 4. - М.: Политиздат, 1959. – 678 с.
2. Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. – К.: Аконіт, 2005. –Т. 4. – 945 с.
3. Яновська О. Г. Адвокатська таємниця як правова гарантія адвокатської діяльності. /Право України. - № 2. - 1997. – С. 34-38.
4. Панченко П. Н. Институт тайны: правоохранительные аспекты. /Государство и право. - 1998. - №8. – С. 124-125.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
