З набранням чинності Закону України ,,Про третейські суди” в українців на законодавчому рівні була закріплена альтернатива у виборі способу вирішення спору: можливість звернутися до державного чи третейського суду. Вище зазначений закон визначає, третейський суд як недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та / або юридичних осіб в порядку, встановленому чинним законодавством, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин [1]. Не дивлячись на те, що діяльність третейських судів регулюється спеціальним законом, проблеми у їх функціонуванні ще існують, зокрема у виконанні їх рішень. Про це свідчать наукові публікації з цього приводу. Так, проблема виконання рішень третейських судів розглядалася Єремеевою О., Іващенко С., Сергіївою А., Рекуном В.А. та ін.. Після дослідження й з’ясування всіх обставин у справі третейський суд виносить рішення. Сторони виконують рішення у добровільному порядку в строк встановлений законом, тобто без будь-якого примусу. Однією з ознак третейського суду є те, що рішення третейського суду не можуть бути оскаржені, тобто вони не передбачають можливості їх апеляційного або касаційного оскарження та перегляду за нововиявленими обставинами. Рішення третейського суду є обов’язковим для сторін, однак така обов’язковість дещо відрізняється від тієї, що притаманна господарським судам, зважаючи на особливу природу третейського суду. У разі не виконання рішень у добровільному порядку воно підлягає виконанню в примусовому порядку згідно з Законом України ,,Про виконавче провадження”. Актуальною проблемою, яка виникла з появою третейського судочинства є примусове виконання рішень третейських судів, оскільки саме по собі рішення третейського суду не є виконавчим документом і підлягає, так би мовити, “узаконенню”, тобто підтвердженню його компетентним судом (яким, згідно з Законом “Про третейські суди”, є місцевий загальний або місцевий господарський суд) шляхом видачі виконавчого листа. Разом з тим у здійсненні механізму примусового виконання рішення третейського суду необхідно виділити проблему - ,,подвійного контролю”. Суть її полягає у тому, що рішення третейського суду може двічі стати об’єктом перевірки з боку компетентного державного суду за ідентичною групою підстав і на стадії скасування, і на стадії примусового виконання в наступних випадках; 1.коли на стадії оспорювання рішення компетентний суд вивчив підстави для скасування, заявлені стороною, не визнав їх обґрунтованими та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, а сторона вдруге висуває ці ж підстави на стадії виконання даного рішення; 2.коли на стадії виконання рішення третейського суду компетентний суд, вивчивши підстави для відмови у наданні дозволу на виконання, які висувалися стороною, не виявив їх достатніми й визнав третейське рішення таким, що підлягає виконанню, при цьому сторона повторно заявляє ці ж підстави в процесі скасування рішення третейського суду[2,64]. Порядок виконання рішення третейського суду закріплює також принцип своєчасності. Своєчасність виконання може бути визначена як встановленням певного строку, так і призначенням конкретного терміну виконання рішення третейського суду. Ось тут виникає проблема. Є випадки, коли в рішенні третейського суду не визначений строк його виконання. У випадках коли в рішенні термін його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. Але поняття ,,негайне виконання” в діючому законодавстві не визначено, а тому є досить абстрактною категорією. Враховуючи вищезазначене, для вирішення проблеми виконання рішень третейськими судами необхідно заповнити деякі прогалини в законодавстві. Перш за все, необхідно позбавити третейські суди від ,,подвійного контролю”, встановити чіткі строки виконання рішень третейських судів. Крім того вважаємо за доцільне, виключити видачу виконавчих листів третейським судам з повноважень господарських судів і передати цю функцію виконавчій службі. Адже безпосередня видача виконавчих листів виконавчою службою сприятиме зменшенню навантаження на господарські суди й пришвидшить виконання самого рішення третейського суду. Сподіваємось запропоновані пропозиції реформування чинного законодавства сприятимуть швидкому і якісному відновленню порушених чи оспорюваних прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
Література: 1. Про третейські суди : Закон України від 11 трав. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 35. — Ст. 412. 2. Притика Ю.Д. Виконання рішень третейського суду // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - № 2. – Ст.53-65.
e-mail: Kv_yulia@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
