:: LEX :: ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
   
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наши сборники

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 32)

Срок представления материалов

13 мая 2021

До начала конференции осталось дней 3


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ
 
15.12.2013 16:59
Автор: Коршун Олександр Тарасович, студент Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого
[Секция 6. Трудовое право и право социального обеспечения]

Конституцією України (ст. 1 та ст. 3) проголошено пріоритетні завдання державної політики щодо побудови правової, демократичної, соціальної держави, що передбачає широкомасштабне реформування національної правової системи, у тому числі трудового права. Саме на цьому шляху особливого значення набувають проблеми вирішення колективних трудових спорів. Положення, що стосуються судового захисту прав учасників цих відносин та способи такого захисту (матеріально-правові вимоги, що можуть бути заявлені в суді), майже відсутні в трудовому законодавстві. 

Неприпустимим є стан законодавства, коли законодавець залишає вирішення колективних трудових спорів на підставі загальних вимог законодавства, а саме з врахуванням ст. 124 Конституції України, що поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у держави, таким чином відбувається ухилення від прийняття законодавчих актів, що встановлювали б певний порядок судового захисту прав учасників колективних відносин та спорів.

Так на сьогодні лише в одному випадку колективні трудові спори (конфлікти) підлягають розгляду в суді – у випадку заборони проведення страйку. Такий захист можливий у випадку виникнення колективного трудового спору і крайніх їх засобів вирішення – страйків у випадках, передбачених ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». У тих випадках, які передбачені в ст. 25 цього Закону, коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного Київського і Севастопольського міського судів.

Слід звернути увагу на певні недоліки положення. На даний момент не існує судів, право на звернення до яких надається Національній службі. Замість них спори розглядають суди, які є апеляційними. Таким чином, Національна служба має звертатися до апеляційних судів, юрисдикція яких поширюється на відповідні адміністративно-територіальної одиниці, які розглядають всі, без виключення факти порушення законодавства. Не зважаючи на очевидність викладеного, є необхідним внесення відповідних змін до ст. 25 Закону. 

Проблемним аспектом є саме по собі і наділення правом на звернення до суду органу виконавчої влади, а не сторони суспільно-трудових відносин. Ця ситуація істотно ускладнює правозастосування з огляду на вимоги процесуального законодавства.

Поряд із цим має розглядатися відсутність у Законі виду заяви, яку подає до суду Національна служба. Така обставина обумовлює невизначеність  процесуальних  форм, в  межах яких здійснюється вирішення колективного трудового спору. Йдеться про те,  що  цивільне  судочинство  здійснюється  у  формі  позовного,  наказного і  окремого провадження. 

З огляду на те, що у формі наказного і окремого  провадження  цивільне  судочинство  здійснюється  лише  у  випадках,  передбачених  законом (ст. 95­96, ст. 234 ЦПК),  неминучим  є  висновок  про те,  що  Національна  служба  посередництва  і  примирення  у  випадках,  що  розглядаються,  звертається  до  суду  з  позовною заявою і колективний  трудовий  спір  вирішується  в  межах  позовного  провадження.  Втім Держава, що задекларувала прагнення дотримуватися принципу  верховенства  права,  який   включає  до  себе  і  вимогу  правової  визначеності,  має  внести  зміни  до  ст. 25  Закону,  котрі  б  усунули  необхідність  у  подібному  аналізі  її  положень  та  прямо  встановлювали  б  положення  про  те,  що  колективні  трудові  спори  розглядаються  судами  у  межах  позовного  провадження.

Що ж стосується проекту Трудового кодексу України за № 1108, з прийняттям якого, відповідно до його перехідних положень, Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. втрачає чинність, то в ст. 386 Проекту передбачено, що будь-яка сторона колективного трудового спору у випадку заборони проведення страйку може звернутися із заявою щодо вирішення колективного трудового спору до суду. Таким чином, правовий механізм вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадку заборони проведення страйку в чинному Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Проекті трудового кодексу України за № 1108 фактично однаковий. Відмінність полягає лише в тому, що право звернення до суду згідно з діючим Законом має Національна служба посередництва і примирення, а в Проекті трудового кодексу України за № 1108 таке право мають сторони.

На нашу думку право на звернення до суду у випадках зазначених у ст. 25 Закону має бути визнано за сторонами колективного трудового спору, котрі у межах позовного провадження набувають статусу позивача та відповідача. В свою чергу Національна служба доцільно виступала б в якості третьої особи. Такий процесуальний статус відповідав би змісту повноважень служби та її статусу органу виконавчої влади.

На шляху реформування трудового законодавства є доцільним й імплементування міжнародного досвіду. Так у Латвії вирішенням колективних трудових спорів займаються органи примирення, які створюють безпосередньо сторони, а в разі ухиляння від проведення примирних процедур спір вирішується в судовому порядку. Колективні трудові спори можуть відбуватися на трьох рівнях: національному, галузевому та на рівні підприємства.

Латвійські профспілки основну увагу зосередили на захисті найманих працівників під час вирішення індивідуальних трудових спорів. Цікавою є інформація щодо можливості індивідуального членства в профспілці, яка надає можливість працівникові уникнути тиску з боку роботодавців, не зацікавлених у існуванні профспілок на підприємстві.

Аби звільнити з роботи члена Профспілки працівників державних установ, самоврядувань, підприємств і фінансових організацій у Латвії, слід отримати згоду не первинної організації, а Центрального Комітету відповідної профспілки, що надає додаткову можливість захистити права державного службовця, які найчастіше порушуються після перемоги на виборах нової політичної сили. Також незалежності профспілки від роботодавця сприяє й те, що все ширшою стає практика обрання головами первинних профспілок осіб, які не працюють на підприємстві або в органах влади, самоврядування. Вони є членами зазначених профспілок, проте мають статус пенсіонерів або ж працюють в інших установах.

На наш погляд, вирішення проблеми недостатнього законодавчого врегулювання питання вирішення колективних трудових спорів надасть можливість створити ефективний механізм вирішення як колективних, так і індивідуальних конфліктів, а також узагальнити певні базові питання трудового права, що підлягають реформуванню.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГАРАНТІЙ ПРАЦІ ІНВАЛІДІВ
16.12.2013 22:50
ДО ПИТАННЯ ПРО СФЕРУ ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА
13.12.2013 16:43
ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЗА ЗАВДАНУ МОРАЛЬНУ ШКОДУ ПРАЦІВНИКУ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ
13.12.2013 16:35




© 2006-2021 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше