Зародження правничої періодики наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у Галичині зумовлювалося суспільними процесами, національним і соціоекономічним становищем українців краю. Завдяки фаховій пресі юристи могли одержувати необхідну правничу інформацію, захищати свої професійні права, а також інтереси представників різних суспільних верств українського народу. На шпальтах власних часописів правники, особливо адвокати, розкривали свої професійні та суспільно-політичні, культурно-освітні ініціативи. Саме правничі часописи неодноразово виконували освітні та інформативні функції, здійснюючи консолідуючу місію серед представників юридичної, передусім, адвокатської громадськості [6, с. 189].
Редакційно-видавнича діяльність стала невід’ємною частиною праці українських правників, які займали провідне місце серед активних політичних, державних та культурно-освітніх діячів. Близько тридцяти відомих представників адвокатури кінця ХІХ – початку ХХ століття поєднували адвокатуру з активною політично-громадською позицією. Серед таких діячів: Кость Левицький, Євген Петрушевич, Лев Бачинський, Микола Міхновський, Євген Олесницький та інші [5, с. 7].
Вагомий внесок у розвиток видавничої справи здійснив адвокат Кость Левицький, який після закінчення університету займався адвокатською діяльністю і публікував «книжечки для народу» на правову тематику, був редактором «Часопису правничого». 18 квітня 1909 року спільно з професором Станіславом Дністрянським він відновив діяльність «Товариства українсько-руських правників», яке впродовж 1910-1913 років видавало свій «Правничий вісник». За його ініціативи, як президента «Союзу українських адвокатів», у 1928 році почав виходити друкований орган СУА – часопис «Життя і Право». Кость Левицький залишив помітний слід у розвитку українського права, оскільки був засновником перших на території Галичини правничих організацій та часописів [1, с. 85].
Правничо-видавнича діяльність стала важливим напрямком роботи Лева Бачинського – адвоката, віцепрезидента Національної Ради ЗОУНР, голови УСР, посла до австрійського парламенту, члена багатьох українських товариств і установ. Регулярні публікації Л. Бачинського висвітлювалися на шпальтах галицької преси, зокрема офіційних органів УРП-УСРП: «Живе Слово», «Молоді Каменярі», «Народ», «Громадський голос», а також інших писемних органів західноукраїнських політичних партій, таких як «Діло» та «Нова Зоря». У 1934 році виходить «Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові», як посмертна згадка про адвоката, у якій М. Волошин та Л. Ганкевич детально описують адвокатську діяльність Л. Бачинського та його, як активного учасника громадсько-правничого життя. У 1936 році К. Бачинський видає книгу «Українські політики. Сильветки наших давніх послів і політичних діячів», у якій акцентує на безкомпромісності та твердості характеру Л. Бачинського у справах, які стосувалися права, як найвищої людської цінності [3, с. 20].
Із становленням української професійної правничої періодики і преси безпосередньо пов’язане ім’я Михайла Бращайка – адвоката, доктора права, публіциста, видавця, громадсько-політичного діяча, депутата Сойму Карпатської України. Будучи успішним правником, він активно реалізовував себе у публіцистичній справі, оскільки був відповідальним редактором партійного органу «Руська Нива» Руської хліборобської партії, автором чисельних публікацій у газеті «Свобода». Адвокат активно публікував свої дописи в газеті «Русинь». Він був редактором літературно-наукового місячника «Просвіта», водночас, виконуючи обов’язки юридичного консультанта в розділі «Правничі поради». У 1932 році М. Бращайко очолював газету «Українське слово», яка мала на меті відповідати всенародним інтересам. У своїх публікаціях він давав відповіді на актуальні питання юридичного характеру [5, с. 51].
Важливу роль у налагодженні видавничої справи відіграла громадська організація «Союз українських адвокатів» у Львові, друкованим органом якого став часопис «Життя і Право». Рішення про його видання було прийнято на засіданні правління Союзу українських адвокатів 7 квітня 1928 року, а як окреме видання зареєстровано у Львівському воєводстві 8 червня 1928 р. Головним редактором журналу став відомий адвокат і політик Кость Левицький. Обгрунтовуючи актуальність цього видання, він наголосив, що «програмою нашого видавництва є: дати спромогу українським правникам всіх станів вироблювати свої сили наукові та їх досліди правничого змісту подавати теоретикови і практичному правникови для поглиблення фахового знання». Часопис забезпечив умови для обговорення актуальних проблем адвокатів та правників, поєднуючи теоретичні проблеми з практичними напрацюваннями. До складу першої редакційної колегії часопису свого часу ввійшли: К. Левицький, В. Старосольський, М. Глушкевич, О. Надрага, Р. Домбчевський. Згодом членами редколегії стали: Є. Давидяк, М. Каратницький, Я. Левицький, Р. Перфецький, А. Рак. Відповідальним редактором був К. Левицький [2, с. 243].
Юридична публіцистика мала на меті не лише підвищення правової свідомості суспільства, а й формування позитивного образу адвоката, як людини, для якої закон є головним життєвим орієнтиром. Українське суспільство виявляло певні вимоги до представників даної професії, що спонукало до закидів адвокатам, які відгравали роль провідників у боротьбі за національні права [4, с. 26].
Таким чином, українські адвокати чітко усвідомлювали свою місію в суспільстві, а тому намагалися належно виконувати професійні обов’язки, зокрема через найбільш доступні для простих людей писемні джерела. Розвиток юридичної публіцистики мав не лише значний вплив на тогочасну правову свідомість, а й на формування історії адвокатури в цілому.
Література:
1. Андрухів І. Кость Левицький: політик, громадський діяч, правник (1859-1941): монографія. Надвірна: Надвірнянський друк, 2009. С. 85-93.
2. Василик І. Західноукраїнська й польська правнича преса в суспільних процесах Галичини (кін. ХІХ ст. – 1939 р. Українознавчий альманах. 2013. Випуск 11. С. 243-246.
3. Життя і змагання Льва Бачинського. Громадський голос. 1930. Чис.16. 19 квітня.
4. Мисак Н. Галицькі адвокати наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття: національна ідентифікація і професійна діяльність. Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. 2012. Вип. 5. С. 26-37.
5. Петрів М. Українські адвокати: державні, громадські, політичні та культурно-освітні діячі кінця ХІХ - першої половини ХХ століття. ВО «Юстініан». 2014. 151 с.
6. Ухач В. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2015. 378 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
