Назва міста Скалат пішла від слова «скала», так як в безпосередній близькості пролягає товтровий кряж, що тягнеться територією трьох областей: Львівської, Тернопільської і Хмельницької, і є єдиним у світі гірським кряжем, що утворився внаслідок тектонічних процесів живими організмами 15 тисяч років тому. Це давній бар’єрний риф вздовж берегової лінії теплого місцевого моря. Саме поселення лежить у межеріччі між річками Гнила Рудка, що впадає в річку Збруч та Корилівка, що впадає в саму Гнилу Рудку.
На Корилівці, біля замку ставок, який відомий з костельних книг ще з 1728 року. Поселення виникло на торговому шляху з півдня на захід. Цікавим є те, що тоді у Скалаті вже були оборонні споруди.
Ще одна письмова згадка в Королівській метриці про Скалат під № 10481 від 27 листопада 1513 р. де згадується Януш Свірчевський староста Теребовлянський, який відзначився у битві з татарами під Вишнивцем у 1512 р. під проводом князя Констянтина Івановича Острозького, коли було визволено багато полонених, за що йому була видана грамота Сигизмундом I (старим) Королем Польським, Великим князем Литви, князем Русі з Ягелонів ,згідно якої він мав право викупити села Лошнів, Сущин і Скалат з рук пана Станіслава Лошньовського. Власниками Скалата були: в 1600 році – Сигизмунд Сенінський, Каштелян Любельський, який мав герб – дуб. Він перейменував місто Скалат в Дембно. І Скалат, як Дембно одержав Магдебурзьке право з рук короля Польщі, великого князя Литви, князя Русі Сигизмунда III Вази.
Назва міста не прижилася і двічі місто зверталось про підтвердження Магдебурзького права: перший раз в 1766 році до короля Польщі Станіслава (Августа) Понятовського, останнього короля Польщі перед її першим розподілом, а потім в 1795 році до цісаря Йосифа II.
Після Синінських, в 1602 році Скалат переходить до славного литовського роду Хоткевичів, герб «Костеша», які походять з Київського православного роду боярина Хотко, який в 1434 році підписав акт унії великого князівства з Польщею. В той час у нас була ратуша і магістрат. В історію увійшло, що 1602 р. майстер Лукаш і двоє його підмайстрів спалили ратушу і дерев`яну огорожу. В 1614 р. Скалатом володіють князі Корецькі. Так, князь Кароль Корецький, який володів землями Скалата, Хмелеська, Новосілки, Кам’янок передає їх в оренду Андрію Лошньовському за 6450 золотих. З 1627 р. Скалат належить Кшиштофу Віхровському мечнику Галицькому славному ротмістру, який в 1638 р. був послом до Сейму від Галиччини, за свій кошт утримував хоругву (200 вершників). Він мав сина Петра теж мечника Галицького. Кшиштов Вихровський в 1630-1634 роках перебудовує замок, в 1632, 1634 р. реєструє католицьку громаду і в1634 р. будує мурований костел.
Початкова форма замку була п’ятикутною, ще одна п’ята вежа знаходилася з північно-західної сторони, біля єдиної в’їздної брами. Самі вежі були також п’ятикутні без дахів, десь на висоту перших бійниць. Довкола – шестиметровий мур, два метри шириною з бійницями та двометровий оборонний рів заповнений водою із ставка з трьох сторін. З однієї сторони південно-західної було непрохідне болото. Кожна вежа мала своє певне призначення: у східній – у підземеллі знаходилась криниця, північна вежа була сторожовою, західна – зберігався порох, у південній -у підземеллі була тюрма. Замок тулився до південно-східного муру, був одноповерховий, з товстими стінами і вузькими вікнами у вигляді бійниць. У часи небезпеки він також був оборонною спорудою і в ньому міг уміститись цілий гарнізон. Підземні ходи ведуть з східної вежі до південної під палацом, та й по всьому місту.
І хоч оборонна споруда була забезпечена природою і людьми, фортеця кілька раз зазнавала руйнувань. Під час народно-визвольної війни українського народу в 1648 р. фортецю приступом беруть війська на чолі з полковником Іваном Чорнотою, в 1649 та в 1651 рр. – замок руйнується військами Б. Хмельницького. В 1657 р. через Скалат на Краків проходить козацьке військо на чолі з Антоном Ждановичем. Вході польсько – турецької війни 1672-1676 рр., в 1672 р. замок був захоплений і зруйнований турецькими військами на чолі з Ібрагімом Шишманом, а в 1675 р. зазнав облоги від військ Кара-Мустафи. Внаслідок бойових дій фортеця зазнала значного руйнування і втратила своє оборонне значення. Коли виходить заміж донька Петра Вероніка за Яна Фірлея (герб «Леварт») Каштеляна Саноцького, Скалат на 100 років переходить до Фірлеїв, як посаг Вероніки. І саме вони перебудовують замок з оборонного під родинне гніздо: будують 2-х поверховий палац коло південно-східного муру, навпроти-одноповерховий господарський будинок і ще одну в’їздну браму та відбудовують вежі, а посередині – невеличкий ставок .
Замок від Вероніки переходить до її сина Андрія Фірлея Каштеляна Кам’янецького, який одружується з Анною Ланскорунцькою (герб Задора) і в них народжується донька Вероніка. Після смерті Андрія, Анна виходить заміж за Юзефа Валентина Каліновського Хорунжого Галицького. У 1734 р. Анна Ланскарунцька Калиновська була власницею Скалата і збудувала лікарню для бідних калік. В першій половині 18 ст. Вероніка Фірлей виходить заміж за Юзефа Сціпіона дель Кампо маршала надвірного литовського, Вона повертає собі батьківський замок. Після смерті Вероніки і Йосипа, Скалат переходить у володіння неповнолітнього Ігнасіо Сціпіона дель Кампо у якого стає опікуном Ян Тарло. Ігнасіо Сціпіон був одружений з Мар’яною Водзіцькою. Саме це подружжя доклалося до реконструкції замку, так вони будують замок у стилі барокко, з стрімким дахом і мансардою, добудовують і перекривають вежі, розбивають низькорослий французький парк ,будують бароккову в’їздну браму (1795 р.).
Особливої уваги заслуговує в’їздна брама: 2 фірточки , по кутах кожної тесані з каменя вази, по середині тесаний з каменя рицар ,що опирався на тесаний з каменя щит. В кожній частині щита – герб власників та попередніх власників замку: Сціпіонів, Леліва, Єліта і Равіч. Найбільш цікаві три написи над фірткою, які розповідають про вклад власників і попередніх власників у розбудові замку і міста. Так з одного з написів ми взнаємо, що на місті північно-західного рову Мар’яна побудувала двоповерхову будівлю міського суду, тюрми і дім війта.
В 1815 р. Скалат переходить до роду Понятовських. Цей надзвичайно багатий рід мав коло двох тисяч таких міст і сіл, як Скалат. Власники у Скалаті ніколи не були. В місті бурхливо розвивається промисловість: будується винокурня, крохмальний завод, завод виготовлення сигарет, дві цегельні, три млини – один з них паровий, різноманітні народні промисли. В місто стікається населення. І в 1867 році Скалат стає повітовим центром, а в 1869 році Понятовські спродують всю свою власність і переїжджають до Італії. Власниками Скалата стають євреї Розенштоки. В історію увійшов Маурицій Розеншток, який від цісаря одержав шляхетство. Так, у 1898 році у Скалаті спалахує пожежа. Вигоряє вся центральна частина міста, в тому числі і костел. Маурицій Розеншток запрошує професора Львівської технічної академії Теодора – Мар’яна Тальовського, який за своє життя побудував 100 костелів, був прихильником готичного стилю і за кошт Мауриція відбудовує костел Успіння Матері Божої, який був підірваний в 1959 році. З костелу зберігся вівтар та образ Параманської Матері Божої, що інакше називається Остання надія вмираючого, так як Матінка Божа параманом витягає страждущі душі з чистилища до раю. Тальовський проводить реконструкцію замку і веж. Значних руйнувань зазнав замок у період I-ої світової війни. У 1927 році Олександр Ростоцький і його сестра дарують замок на користь місту.
У Львівському архіві збереглася переписка влади міста з управлінням шкіл у Львові з проханням прийняти замок і використати на розвиток спорту, з умовою збереження. Управління шкіл відмовляється від пропозиції, зсилаючись на відсутність коштів. В 1931 році держава виділяє кошти на консервацію об’єкту і в 1939 році замок передається в оренду на 15-ть років Подільському краєзнавчо-туристичному товариству. II-га світова війна внесла свою лепту у руйнуванні палацу і замку в цілому. В 1959-1960 рр. Київський інститут проект реконструкція виготовляє проект і проводить роботи по консервації пам’ятки: відновлюється цегляна кладка третього і четвертого ярусів кожної вежі включаючи машикулі; нижній яруси веж обв’язується металевими тросами і вежі перекриваються шатровими черепичними дахами , деякі амбразури і дверні прорізи замуровуються. В 1988 р. інститут «Укрзахідпроектреконструкція» проводить обстеження пам’ятки і в 1990 році був розроблений проект реконструкції та виведення пам’ятки з аварійного стану.
24 серпня 2004р. вийшла Постанова Кабінету міністрів у відповідності, якої Скалат став філією Державного історико – архітектурного заповідника у м. Збараж, який 8 лютого 2005р. Указом Президента України утримав статус національного і був перейменований в Національний заповідник «Замки Тернопілля» За цей час проведено ряд ремонтно-реставраційних робіт по консервації залишків мурів та веж, проводиться відновлення між’ярусних дерев’яних перекриті в північної і східної башт, відновлення дерев’яних конструкцій дахів, покриття їх керамічною дахівкою, усунення аварійності південної вежі.
До святкування 500-річчя Скалата було відкрито 4 експозиції та підземелля. На сьогоднішній день проведено низку реставраційних робіт на території замку та відкриті ще 2 експозиції в вежах.
Література:
1. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська обл. – Київ 1973
2. Архів філіалу «Укрзахідпроектреставрація» у Львові «Проект консервації і обмерны чертежи пам. арх. Замка в г. Скалате, Тернопольськой обл.» - 1959 г.
3. Г. Гайдамака. «Наш Скалатський край з глибин століть» с.10-11.
4. Буклет «Скалат» -1998 р., Буклет «Скалат» - 1929 р. // фонди Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника.
5. Slownik Geograficzny – Warszawa- 1889, т. Х, s.644. (Фонди ТОДА)
6. О. Кравченюк «Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщина і Скалатчина». Історичний збірник Нью-Йорк 1983 р.
7. Al. Czolowski – Zamki – Tarnopol – 1926, s. 47-54.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
