:: LEX :: МОДЕЛІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 36)

Термін подання матеріалів

13 жовтня 2021

До початку конференції залишилось днів 24


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

МОДЕЛІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
 
16.06.2018 17:13
Автор: Жукорська Ярина, кандидат юридичних наук, доцент, Тернопільський національний економічний університет; Перцак Уляна, студентка, юридичний факультет, Тернопільський національний економічний університет
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Міжнародне право. Муніципальне право]

Виконавча влада — одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади, яка розробляє і втілює державну політику спрямовану на забезпечення виконання законів та управляє сферами суспільного життя

Виконавчу владу в демократичних країнах здійснюють відповідні органи й установи, що діють у сфері вузько визначеного державного управління. Для їх позначення, як правило, використовуються терміни "адміністративний апарат" або "апарат державного управління". Вершиною системи органів виконавчої влади є уряд.

В країнах з парламентарною (парламентарно-республіканською та парламентарно-монархічною) і змішаною республіканською формами державного правління уряд є одним з вищих органів держави. Зокрема, у відповідних країнах уряд конституційне визначається вищим органом виконавчої влади.

У президентських республіках виконавчу владу очолює президент, який сприймається як її уособлення й безпосередній носій. У США взагалі не виділяють поняття уряду, а використовують для відповідних цілей терміни виконавча влада та президентська адміністрація.

Інша картина щодо ролі глави держави спостерігається в країнах з парламентарною формою державного правління, а також у частині республік із змішаною формою. Тут глава державу не може бути включений до системи органів виконавчої влади. Він насамперед наділений повноваженнями, природа яких випливає саме зі статусу глави держави [4, с. 49-50].

З іншого боку, компетенція такого глави держави все ж включає певні повноваження, що стосуються сфери виконавчої влади, хоча переважна більшість з них може бути реалізована главою держави через уряд або з його санкції (контрасигнування).

Стосовно ряду країн зі змішаною формою державного правління (Польща, Росія, Румунія, Франція тощо), то тут становище глави держави — президента відносно системи органів виконавчої влади має значні особливості. У цих країнах взаємовідносини між президентом, урядом в цілому і його главою прийнято визначати як дуалізм виконавчої влади.

У країнах з парламентською та змішаною формами державного правління застосовується так званий парламентський спосіб (порядок) утворення уряду. Суть його полягає в тому, що парламент безпосередньо здійснює відповідні процедури. При цьому в конституціях, де визначений спосіб утворення уряду, нерідко не уточнюється питання про правосуб'єктність при формуванні уряду та, зокрема, призначені його глави.

Інший підхід застосовано в основних законах Болгарії, Греції, Македонії, Молдови, Португалії та деяких інших держав. Наприклад, в ст. 37 Конституції Греції записано, що "прем'єр-міністром призначається керівник політичної партії, яка має абсолютну більшість місць в палаті депутатів (парламенті)"[1]. Близьке за змістом положення містить Конституція Болгарії: "Президент після консультацій з парламентськими групами пропонує сформувати уряд кандидату, який рекомендований найбільшою за чисельністю парламентською групою" [2].

Першою слід назвати процедуру формування уряду, яка історично склалася у Великобританії і тривалий час з певними особливостями щодо окремих країн була майже загальноприйнятою. Відповідно до цієї процедури глава держави формально на свій розсуд призначає прем'єр-міністра та за пропозицією останнього — інших членів уряду. Парламент у цій процедурі ніякої участі не бере [3, с. 17-18].

Вважається, що уряд має підтримку парламенту (звичайно тільки його нижньої палати) доти, доки представницький орган не проголосує проти урядової пропозиції з принципово важливого питання або прямо не висловить урядові недовір'я шляхом прийняття спеціальної резолюції. І хоч теоретично прем'єр-міністр і очолюваний ним уряд можуть існувати та діяти проти волі парламенту, практично ж їх дії, як свідчить практика, будуть швидко паралізовані через парламентську обструкцію.

За цією процедурою роль парламенту, залишаючись пасивною на початковій стадії процесу формування уряду, на наступних стадіях зовні стає вирішальною. Зокрема, глава уряду після його призначення главою держави має у встановлений основним законом строк представити парламенту склад уряду або подати урядову програму, чи зробити разом і перше, і друге.

Інвеститура уряду за своєю суттю є вираженням парламентської довіри його діяльності на перспективу. В Італії таку довіру уряду має виразити кожна з палат парламенту, а в Румунії рішення про довіру приймається на спільному засіданні палат більшістю голосів від складу кожної з них [6, с. 31-32].

Другою процедурою формування урядів треба вважати ту, яка передбачає більш активну участь у ній парламенту, починаючи вже з початкової стадії відповідного процесу. Проте говорити про якусь одну, навіть узагальнену процедуру можна лише з огляду на потреби класифікації для цілей пізнання.

На відміну від законодавчих органів, «кількісна» доля виконавчих органів у державному механізмі набагато більше. З-поміж них інтерес представляють інститут глави держави, урядові структури та правоохоронні (поліцейські) органи.

В Англії за короткий термін (з кінця XIX ст. - до початку XX ст.) створюється кілька нових міністерств і відомств: освіти, авіації, землеробства, праці тощо. До середини 60-х рр. загальна кількість міністерств і центральних відомств перевищила 100. Після того, як наприкінці ХІХ ст. був створений інститут професіональної цивільної служби, бюрократичний апарат став швидко зростати: кількість чиновників цієї служби у період з 1914 по 1923 рр. подвоїлася, а в наступні 50 років збільшилася залежно від профілю міністерств в 10—20 разів [6, с. 82-83].  

Важливе місце у системі виконавчих органів влади посідають правоохоронні органи, насамперед поліцейські. Поліція, як про це було зазначено у попередніх розділах посібника, існувала на усіх етапах розвитку держави, де її організація та діяльність зумовлювалися насамперед сутністю держави, яка повинна була захищати інтереси пануючої частини суспільства. В епоху громадянського суспільства поліцейські органи структурно-організаційно та функціонально зазнали суттєвих змін, про що свідчить досвід таких розвинутих країн, як Великобританія, США, Франція та Німеччина. 

Поліцейські органи в державному механізмі Великобританії. Консервативність англійської буржуазної революції, яка знайшла свій прояв у збереженні багатьох інститутів феодальної держави, певним чином позначилася також на організації та діяльності поліцейського апарату, де, наприклад, зберігалися старі феодальні інститути констебля і шерифа. У той же час створювалися установи, характерні для буржуазної держави: військова поліція, котра з’явилася в роки революції, а після неї, наприкінці XVIII ст. — патрульна варта, яка і виконувала охоронні, а також деякі розшукні функції [3, с. 24-26].  

Поліцейські органи в державному механізмі США. До утворення США як незалежної держави поліція в колоніальний період була побудована на англійський зразок. Серед поліцейських чинів головну роль відігравав констебль, який призначався представниками колоніальної адміністрації. Його становище визначалося нормами англійського неписаного права ще феодального періоду. Головні функції констебля полягали в охороні порядку, боротьбі з дрібними злочинами, наданні допомоги колоніальній адміністрації під час збору податків тощо. Поліція графства очолювалася шерифом. 

Поліцейські органи у державному механізмі Франції. Особливе місце в поліцейській системі Франції посідала поліція Парижа та департаменту Сени. На чолі поліції Парижа був поставлений префект, призначений імператором за поданням міністра внутрішніх справ. 

Поліцейські органи в державному механізмі Німеччини. Санкціонувавши політичний лад німецької імперії як єдиної держави, Конституція 1871 р. водночас не передбачала створення федерального уряду (єдиним федеральним міністром було названо імперського канцлера), і відповідно, єдиних для всієї Німеччини органів поліції. Вони продовжували існувати в межах тих німецьких державах, що увійшли до складу імперії. Найбільш досконалою була поліцейська система Прусії. Ії структурними підрозділами, залежно від об’ єкта діяльності, були: загальна поліція безпеки, судова поліція, адміністративна поліція [7, с. 77-78]. 

Таким чином, історичний досвід розвитку держави показує, що в усі часи її існування опорою державного управління й важливою складовою частиною державного механізму була поліція. Виникнувши у країнах стародавніх цивілізацій й набувши з часом більш витончених організаційних форм і досвіду роботи, вона, виконуючи правоохоронну функцію, відтворювала класову сутність держави. У станово-кастових суспільствах спрямовувала свою діяльність на захист інтересів правлячої верхівки, охорону приватної власності, придушення опору безправної немайнової частини населення.

Джерела:

1. Конституція Греції [Електронний ресурс]. – 1975. – Режим доступу:https://legalns.com/компетентные-юристы/правовая-библиотека/конституции-стран-мира/конституция-греции.

2. Конституція Болгарії [Електронний ресурс]. – 1991. – Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/text.jsp?file_id=238908

3. Бостан Л. М., Бостан С. К.. Історія держави і права зарубіжних країн. 2-е вид. перероб. й доп.: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008— 730 с.

4. Дунаєва Л. М. Влада і самоврядування: еволюція діалогу :  [Монографія] / Лариса Миколаївна Дунаєва / Одеський нац. університет ім. І. І. Мечникова. – О. : Поліграф, 2009. – 356 с.

5. Кравченко С. О. Світові тенденції розвитку міст і зарубіжних досвід  вирішення проблем міського соціально-економічного розвитку / С. О. Кравченко // Держава та регіони. – 2011. – С. 135-141.

6. Кравченко С. О. Роль державно-управлінських реформ у процесах суспільного розвитку / С. О. Кравченко // Науково-інформ. Вісник з держ. упр. – 2010. – Вип. 4. – С. – 9.

7. Пухтинський М. О. Проблеми децентралізації: національний  та міжнародний досвід. Збірник матеріалів та документів / М. О. Пухтинський. – К. : Атіка – Н, 2006. – 744 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАТУС ПУБЛІЧНОГО СЛУЖБОВЦЯ В УКРАЇНІ І ПОЛЬЩІ
20.06.2018 22:11
ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ
19.06.2018 14:46
ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
19.06.2018 14:31
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ТІНЬОВОЮ ЗАЙНЯТІСТЮ В УКРАЇНІ
18.06.2018 18:03
ПРАВО ГРОМАДЯН НА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ АБО БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
16.06.2018 17:24
КОНТИНЕНТАЛЬНА МОДЕЛЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА
16.06.2018 17:07
СИСТЕМА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ
16.06.2018 16:56
ПРАВОВА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОМБУДСМЕНА
14.06.2018 10:26
ПРОЦЕДУРА ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ В РАМКАХ ЛІГИ НАЦІЙ
13.06.2018 21:40
НОВАЦІЇ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
12.06.2018 15:33




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше