:: LEX :: ПРОКУРАТУРА ЯК ОРГАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ: РАДЯНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 34)

Термін подання матеріалів

14 липня 2021

До початку конференції залишилось днів 28


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОКУРАТУРА ЯК ОРГАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ: РАДЯНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД
 
11.12.2018 12:48
Автор: Сухонос Віктор Володимирович, доктор юридичних наук, Сумський державний університет
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Державний переворот, здійснений союзом більшовиків, лівих есерів та анархістів у 1917 р. поставив крапку на діяльності прокуратури як наглядового за дотриманням законності органу. Більше того, прагнучи подолати опір населення колишньої Російської імперії наказам більшовицької влади (ліві есери, після свого повстання у 1918 р., взагалі перестали співпрацювати з більшовиками, а анархісти лише інколи йшли на тимчасові союзи), остання розв’язала т. зв. «червоний терор». У свою чергу, це обернулося на подальшу ескалацію напруження та новий сплеск громадянської війни.

Звісно, про будь-яку законність в ті часи говорити було недоречним. І хоча більшовики на VI Всеросійському Надзвичайному з’їзді рад своєю постановою «Про точне дотримання законів» закликали усіх громадян Республіки, усі органи та всіх посадових осіб до якнайсуворішого дотримання законів РСФРР [6], проте ситуація залишилася незмінною: в умовах громадянської війни будь-яка законність поступалася місцем «революційній доцільності», тобто, фактично, організованому більшовиками державному свавіллю.

З початком НЕПу питання зміцнення законності набуло такої гостроти, що на це був змушений звернути увагу й лідер більшовиків В. Ленін: «Чим більше ми переходимо до умов, які є умовами міцної та твердої влади, чим далі йде розвиток цивільного обігу, тим нагальнішою є необхідність висунути тверде гасло здійснення більшої революційної законності…» [5, с. 329].

Утім, усі ці побажання так і залишилися суто формальними, тим більше, що й спеціалізованого органу, основним завданням якого склав би нагляд за точним проведенням цих указівок у життя, у радянської влади того періоду ще не було. Нагляд же за законністю виконували, зокрема, Робоче-селянська інспекція, суди, відділи юстиції виконкомів Рад, тобто органи, для яких зазначений нагляд не належав до числа головних функцій.

Саме тому, у січні 1922 року на IV з’їзді працівників юстиції питання утворення спеціалізованого наглядового органу було поставлене на обговорення. За результатами роботи з’їзду ідея утворення прокуратури набула концептуального вираження. Зокрема, з’їзд одноголосно висловився за утворення прокуратури та ліквідацію відділів юстиції виконкомів. При цьому, прокурор повинен був призначатися та відкликатися центром, мати в губвиконкомі лише дорадчий голос і не залежати від відділів юстиції там, де вони ще залишалися [3, с. 392].

Навесні 1922 р. Народний комісаріат юстиції подав до уряду проект створення прокуратури, на яку пропонувалося покласти функції нагляду за законністю, нагляд за діяльністю слідчих органів і підтримання обвинувачення у трибуналах.

Звісно, такий проект не міг не викликати певних заперечень. Зокрема, Л. Каменєв, Г. Зинов’єв та О. Риков, які розглядали законність лише як неминучий придаток дозволених радянською владою у період НЕПу капіталістичних відносин і протиставляли їй «революційну доцільність», виступили проти створення прокуратури як спеціального органу нагляду за законністю. До деякої міри ці погляди підтримали й представники т. зв. «робочої опозиції» [7, с. 55–58].

Ще на початку обговорення питання щодо прокуратури на третій сесії ВЦВК дев’ятого скликання супротивники прокуратури висловилися і в питанні щодо її взаємовідносин із органами місцевої влади. Зокрема, у своїх виступах опоненти централізації прокуратури посилалися, за словами М. Криленка, на п. 4 постанови VІІІ з’їзду Рад про взаємовідносини центральних та місцевих органів, що центральні відомства ведуть свої справи через місцеві Ради та їхні відділи, ліквідуючи непідвідомчі місцевим радам відділи та спеціальні управи [1, с. 24–25]. Інші заперечення стосувалися того, що прокурор не повинен перебувати поза системою місцевого будівництва, адже відірваність прокурора від місцевої влади, за словами П. Когановича, зробить його «слабким, хитким, нічого не вартим» [2, с. 4]. Інша точка зору полягала у тому, що незалежна від місцевої влади прокуратура являтиме собою надбудову над виконкомами [2, с. 16], насаджуваний «зверху» контроль над ними, спробу у новій формі проводити т. зв. «главкізм» [2, с. 11], а то і створення «юридичної держави», яка буде існувати паралельно «державі господарській» [2, с. 3]. П. Смидович взагалі вважав саму назву «прокуратура» одіозною, а тому пропонував замінити її на щось на кшталт «укріпзаку» [2, с. 11] (укріплення законності).

Були й острахи, що прокуратура матиме всеохоплюючу владу, яка контролюватиме діяльність усіх радянських установ [2, с. 1].

Намагаючись захистити проект, голова ВЦВК М. Калінін, заявив: «Ми хочемо законність зробити чинником державного будівництва… Організація прокуратури і є одним із способів, однією з можливостей виховати законність в органах влади… залучити комуністичну законність до свідомості кожного громадянина Радянської Республіки» [2, с. 17].

Однак, більшість членів комісії ВЦВК, до якої сесією було передано проект, усе ж таки висловилися як проти надання прокуророві права опротестовувати постанови місцевих органів влади, так і проти самої централізації прокуратури [3, с. 393–394].

Щоб змінити зазначену ситуацію, знадобилося втручання В. Леніна. У своєму листі до Й. Сталіна лідер більшовиків рішуче виступив проти пропозицій комісії ВЦВК. «Законність, – писав він, – не можу бути калузькою та казанською, а повинна бути єдиною всеросійською і навіть єдиною для усієї федерації радянських республік… Прокурор має право та зобов’язаний робити лише одне: слідкувати за встановленням справді одноманітного розуміння законності в усій республіці, незважаючи на будь-які місцеві відмінності і всупереч будь-якому місцевому впливу» [4, с. 198].

В. Ленін запропонував членам ЦК ВКП(б) «відкинути у даному випадку «подвійне» підпорядкування, встановити підпорядкування місцевої прокурорської влади лише центрові і зберегти за прокурорською владою право та обов’язок опротестовувати усі та усілякі рішення місцевої влади з точки зору законності цих рішень чи постанов, без права призупиняти останні, а з виключним правом передавати справу для вирішення до суду» [4, с. 201].

З урахуванням цього, ІІІ сесія ВЦВК прийняла Положення про прокурорський нагляд, згідно якого прокуратура набула централізованих рис.

Література:

1. III сессия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета IX созыва (12 – 27 мая 1922 г.) : [Стенографический отчет]. Бюллетень № 2. – М. : Издание ВЦИК, 1922. – 36 с.

2. III сессия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета IX созыва (12 – 27 мая 1922 г.) : [Стенографический отчет]. Бюллетень № 3. – М. : Издание ВЦИК, 1922. – 36 с.

3. История советского государства и права : в 3 кн. / [под ред. А. П. Косицина и др.] – М. : Наука, 1968–1985. – Кн. 2: Советкое государство и право в период строительства социализма (1921–1935 гг.) / [ред.: Е. А. Скрипилев, С. С. Иванов, В. М. Курицин и др.]. – 1968. – 622 с.

4. Ленин В. И. О «двойном» подчинении и законности / В. И. Ленин // Ленин В. И. Полное собрание сочинений : в 55 т. / В. И. Ленин. – [5-е изд.]. – М. : Издательство политической литературы, 1965–1975. – Т. 45: март 1922–март 1923. – 1970. – С. 197–201. – (Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС).

5. Ленин В. И. О внутренней и внешней политике Республики : Отчет ВЦИК и СНК 23 декабря 1921 г. / В. И. Ленин // Ленин В. И. Полное собрание сочинений : в 55 т. / В. И. Ленин. – [5-е изд.]. – М. : Издательство политической литературы, 1965–1975. – Т. 44: июнь 1921 – март 1922. – 1970. – С. 291–329. – (Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС).

6. О точном соблюдении законов : Постановление VI Всероссийского Чрезвычайного Съезда Советов Рабочих и Крестьянских Депутатов от 8 ноября 1918 г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского правительства. – 1918. – № 90. – Ст. 908.

7. Шапко В. М. В. И. Ленин – создатель социалистической законности / Валерий Макарович Шапко. – М. : Издательство политической литературы, 1965. – 141 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
13.12.2018 12:57
ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА В ЗАКОНОДАВЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ «ПЕРШОЇ», «ДРУГОЇ» УНР ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
08.12.2018 15:05
ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКОЇ АКЦІЇ 1944-1946 РОКІВ ТА ОПЕРАЦІЇ «ВІСЛА» В СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
08.12.2018 14:59
ПРОБЛЕМАТИКА ПОГЛЯДІВ ШАН ЯНА – ОСНОВОПОЛОЖНИКА ШКОЛИ ЛЕГІСТІВ
08.12.2018 00:40
ПРО ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОЛІТИКО - ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ ЧЕЗАРЕ БЕККАРІА: ПОГЛЯД СУЧАСНОСТІ
08.12.2018 00:14




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше