Передвоєнний період з 1939–1941 роки ознаменувався приходом на західноукраїнські землі радянської влади. Радянізація – насильницьке насадження норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для СРСР. Зокрема, 1 листопада 1939 року позачергова п’ята сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон «Про включення Західної України до складу СРСР з возз’єднанням її з Українською РСР», а 13 листопада це рішення формально закріпила позачергова третя сесія ВР УРСР, ухваливши Закон «Про прийняття Західної України до складу УРСР».
Потрібно зазначити, що сам процес «приєднання» західноукраїнських земель теж був досить специфічним. У СРСР був апробований своєрідний метод реалізації права на «самовизначення» шляхом проведення виборів представницьких органів, які в односторонньому порядку зверталися з проханням «захистити» західноукраїнські землі та прийняти до складу УРСР і СРСР.
Відтак, для успішного проведення заходів радянізації на захоплених землях, ще перед вступом у край Червоної армії, в політорганах військових частин були визначені та відповідно підготовлені політпрацівники, а також рядові комуністи і комсомольці для проведення роботи серед цивільного населення. Саме вони зайняли усі основні місця в міських тимчасових управліннях та селянських комітетах, що представляли нові органи влади й управління на місцях. Залучалися й місцеві активісти, яких визначали за класовою ознакою. Діяльність створених і контрольованих більшовиками тимчасових органів радянської влади створили ґрунт для офіційно-формального включення Західної України до СРСР [1, с. 143].
Незважаючи на зловживання та насильницький характер радянізації, усі заходи по роботі з населенням Західної України носили організований характер. Армійські ідеологічні структури реалізовували зовнішньополітичний курс СРСР та використовували усі можливі ресурси для здійснення інформаційно-психологічного впливу на місцеве населення приєднаних територій. Для здійснення широкомасштабних заходів інформаційно-психологічного впливу вони мали відповідне матеріально-технічне та фінансове забезпечення. Керівництво Головного управління РСЧА особливо ретельно підходило до відбору і підготовки фахівців-ідеологів для роботи з місцевим населенням. Проведена пропагандистська кампанія щодо легітимізації незаконної територіальної анексії сприяла формуванню нової політичної ідеології. Населення Західної України неоднозначно сприймало зміни у життєвому укладі та необхідність дотримуватися нових політичних стандартів. Усе це створювало підвалини для формування майбутніх протестних рухів та конструювання сучасного європейського ландшафту [2, с. 136].
Зауважимо, що для зміцнення нової влади в Західну Україну було направлено 86 тис. партійних, комсомольських, профспілкових діячів. Сюди також направляли вчителів, культпрацівників, агрономів, лікарів тощо. Більшість із них становили молоді люди без освіти й відповідного досвіду роботи, що спричиняло чимало конфліктів із місцевим населенням.
Крім того, одним із заходів радянізації був розподіл націоналізованого житла колишніх польських чиновників, власників підприємств, поміщиків тощо. Значну кількість квартир отримали переселенці з Наддніпрянщини.
Включивши західноукраїнські землі до радянської системи, комуністичний режим із перших кроків розпочав репресивні акції. Радянський репресивний апарат брав на озброєння два взаємодоповнюючих стратегічних прийоми: депортуючи широкі верстви громадян, він водночас ретельно відстежував й вибірково усував осіб, яких він вважав «ворогами народу».
Зокрема, депортація цивільного як українського, так і польського населення, була проведена радянськими органами у три етапи. В ході першого етапу депортацій, що розпочався 10 лютого 1940 року, із новоприєднаних західних областей у північні райони європейської частини СРСР, в Сибір і Казахстан насильно вивезено 220 тис. осіб. 13 квітня того ж року розпочався другий етап депортацій, в результаті якого з краю було виселено 320 тис. осіб цивільного населення. У червні–липні 1940 року, впродовж третього етапу, було насильно вивезено 240 тис. осіб. На підготовку до виїзду населенню давалося від 30 хвилин до двох годин, дозволялося брати лише одяг, взуття, продукти харчування на один місяць, всього до 500 кг на сім’ю. Перевезення здійснювалося у товарних вагонах під озброєною вартою, оскільки ці люди називалися «ворогами народу» [3].
Зауважимо, що загалом за 1939–1941 pp. жертвами репресій – депортацій, ув’язнень, розстрілів – став чи не кожен десятий мешканець Західної України. В одній лише Галичині – Дрогобицькій, Львівській, Станіславській та Тернопільській областях – за підрахунками дослідника І. Андрухіва, за той період населення зменшилося майже на 700 000 чол. Тільки за один рік до 90 000осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії. Ці дані свідчать, що репресії комуністичного режиму як в цілому по Україні, так і на новоприєднаних західноукраїнських землях, носили масовий характер і були спрямовані на знищення та асиміляцію української нації [4].
Отже, виходячи із вище зазначеного, можна стверджувати, що не про «братів слов’ян» піклувався Кремль, а про нові території. ... Прикриваючись реалізацією міжнародного принципу «права на взаємодопомогу», керівництво СРСР, насамперед, переймалося тим, щоб на території Західної України не утворилася державна формація, що призведе до втрати сировинного придатку і створюватиме небезпеку для стабільності держави, оскільки може потягнути за собою «самореалізацію» великої України [5, с. 50].
Відтак, на сьогодні в українському суспільстві продовжується боротьба між минулим – радянським і майбутнім – європейським.
Література:
1. Гаврилів І. О. Більшовицький терор на західноукраїнських землях у 1939–1941 рр. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2008. № 612 : Держава та армія. С. 141–148.
2. Павловська С. В. Діяльність радянських військових ідеологічних структур серед населення Західної України, Буковини та Бессарабії у 1939–1940 рр. Воєнно-історичний вісник. 2019. 1 (31). С. 129–139.
3. Радянізація Західної України (1939–1941 роки). URL : https://rawapravo.at.ua/load/istorija/istorichna_dovidka/radjanizacija_ zakhidnoji_ukrajini_1939_1941_roki/7-1-0-6 (дата звернення: 20.09.2022 р.).
4. «Радянізація» Західної України. URL : https://pidru4niki.com/ 13710425/istoriya/radyanizatsiya_zahidnoyi_ukrayini (дата звернення: 20.09.2022 р.).
5. Андрухів О. І. Історико-правова характеристика «першої радянізації» західноукраїнських земель (1939–1941 р.р.). Науково-інформаційний вісник. 2015. № 11. С. 45–51.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
