:: LEX :: ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИМ КРИТЕРІЯМ ЗАКОННИХ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ОСОБИ НА ТАЄМНИЦЮ ТЕЛЕФОННИХ ПЕРЕГОВОРІВ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 36)

Термін подання матеріалів

13 жовтня 2021

До початку конференції залишилось днів 24


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИМ КРИТЕРІЯМ ЗАКОННИХ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ОСОБИ НА ТАЄМНИЦЮ ТЕЛЕФОННИХ ПЕРЕГОВОРІВ
 
08.02.2009 17:17
Автор: Сергєєва Діана Борисівна, кандидат юридичних наук, старший викладач викладач кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ
[Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право]
Проблема захисту прав людини набуває в Україні особливої гостроти, оскільки сучасний розвиток суспільства, який перебуває на шляху позитивних демократичних перетворень, породжує також і низку труднощів щодо реального, а не декларативного, повноцінного захисту прав і свобод громадян.
Важливим чинником, який впливає на проблему забезпечення прав і свобод людини, є ставлення держави до її громадян, її соціальна політика. Гострота проблеми зумовлюється тим, що в нашому суспільстві склалася традиція зневажливого ставлення до окремого громадянина, особи, її прав, свобод та інтересів. Особистість найчастіше сприймалася як носій численних обов’язків, відповідальності перед державою, її інтереси вважалися несуттєвими, другорядними. Цей соціально-психологічний феномен ставлення до людини і громадянина ще не подолано. Як і раніше, пріоритет надається інтересам держави [1, с. 5].
В статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Стаття 21 наголошує, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 31 Конституції України закріплює і тим самим гарантує кожному право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Цим Україна як правова держава убезпечує права особи не тільки від протиправних посягань інших осіб, а й від самої держави, її посадових осіб.
Як слушно зазначив І.В. Строков, людина повинна мати можливість користуватися всіма правами і свободами, але це не означає, що вони забезпечуються всі без обмежень. Правоохоронна діяльність здійснюється для захисту прав громадян від протиправних посягань, що потребує вжиття спеціальних заходів державою щодо осіб, які порушують правила поведінки та чинні закони [2, с. 65]. Саме тому ст.31 Конституції передбачає винятки із закріплюваного права на таємницю телефонних переговорів, які можуть застосовуватися лише за рішенням суду у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 2 Кримінально-процесуального кодексу України проголошує, що одним із завдань кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь. Але успішна реалізація завдань кримінального судочинства неможлива без обмежень прав і свобод осіб, які вчиняють злочини та протидіють розслідуванню. Разом з тим, таке обмеження не може застосовуватися безконтрольно та безмежно. Воно не є метою кримінального судочинства чи кінцевим етапом вирішення тієї чи іншої кримінальної справи. Таке обмеження є засобом, без якого за певних обставин неможливо повно, всебічно та об’єктивно провести розслідування і прийняти рішення у справі [2, с. 67].
Однак, як показала практика правозастосування останніх років, декларувати право, навіть на найвищому, конституційному рівні – ще не означає його забезпечувати чи дотримуватися. Однією з найгостріших проблем сьогодення (і не тільки в межах кримінального судочинства), на наш погляд, є забезпечення права особи на недоторканість особистого життя, а також права на таємницю телефонних переговорів.
Право на конфіденційність кореспонденції було закріплене на міжнародному рівні ще 1948 року у Загальній декларації ООН прав людини, ст. 12 якої проголошувала: „Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань” [3] (телефонні переговори підлягають захисту як „кореспонденція” згідно справи Класса проти ФРН, яка була першою справою, розглянутою 1978 року Європейським судом з прав людини щодо можливого порушення прав людини шляхом прослуховування телефонних переговорів).
Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року та Протоколів до неї. Вимогами ст.13 Конвенції передбачено право особи на ефективний засіб захисту: кожен, чиї права i свободи, викладені в Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офiцiйнi особи.
Стаття 8 Конвенції регламентує право особи на повагу до її приватного і сімейного життя. В ній зазначається, що 1) кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції; 2) держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб [4, с. 6-8].
Е.Е. Захаров, зробивши огляд роботи D.Murgio „Telephone Tapping in International Law and Seven Euro¬pean Countries” (The Helsinki Foundation for Human Rights, Warsaw, Poland, 1996), робить висновок, що для того, щоб зняття інформації з каналів зв’язку не вважалося порушенням статті 8 Європейської Конвенції, воно повинно здійснюватися:
А) на підставі закону, який міститься у чинному національному законодавстві і відповідає вимогам:
1) „доступності”, коли особа має можливість впевнитися, що процедура зняття інформації з каналів зв’язку відповідає нормам законодавства;
2) „передбачуваності”, тобто особа має бути здатна передбачити певні наслідки свого діяння;
3) „якості”, тобто закон повинен мати адекватні і ефективні гарантії захисту від зловживань. Стосовно цього в законі повинні вказуватися:
- перелік злочинів, при вчиненні яких може застосовуватися зняття інформації з каналів зв’язку;
- наявні фактичні підстави вчинення особою злочину, виявлені іншими засобами;
- санкціонування зняття інформації з каналів зв’язку на підставі письмової заяви певної посадової особи;
- санкціонує зняття інформації з каналів зв’язку орган чи посадова особа, що не належить до виконавчої влади, бажано суддя;
- термін, на який дається дозвіл на прослуховування;
- визначати обставини, які передбачають можливість та необхідність знищення отриманих даних.
Б) Зняття інформації з каналів зв’язку може проводитися лише у виняткових випадках для захисту демократичних інститутів суспільства [5, с. 14-15].
Україна, як і багато інших держав зобов’язалася забезпечити будь-якій особі права і свободи, проголошені в міжнародно-правових актах. Загальновизнані стандарти та норми в галузі дотримання прав людини стають усе виразнішими у внутрішньому законодавстві України. Проте положень про захист конкретних прав недостатньо, адже має існувати механізм реалізації всіх правових інститутів, необхідних для того, щоб закон „запрацював” і гарантував ефективну реалізацію цих прав. Здійснюючи судово-правову реформу, ми повинні, підкреслює М. Оніщук, „створити законодавство, норми якого відтворюють модель демократичного судочинства, що забезпечує громадянину, по суті, необмежене право на справедливий судовий захист, розбудувати інститути правосуддя, розуміючи його як форму здійснення прав і свобод людини…” [6, с. 15].
Отже згідно з вимогами Загальної декларації прав людини ООН, Конвенції про захист прав і основних свобод людини законними можна вважати такі обмеження права особи на таємницю кореспонденції, що:
- мають правову основу;
- переслідують мету, пропорційну (відповідну) шкоді, яка ними ж і спричиняється;
- діють тимчасово;
- застосовуються без будь-якої дискримінації;
- є підконтрольними суду;
- здійснюються після закріплення механізму поновлення незаконно порушених прав та свобод;
- можна оскаржити відповідно до порядку, встановленого в законі.
Зважаючи на негативні наслідки, яких особа може зазнати під час незаконного порушення її прав та свобод у кримінальному судочинстві, наведені міжнародно-правові критерії законних обмежень доцільно брати до уваги під час внесення змін до чинного та підготовки і прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Література:
1. Тацій В. Проблема становлення сучасного конституціоналізму в Україні / В. Тацій, Ю. Тодика // Право України. – 2001. - №6. – С. 3-7.
2. Строков І. В. Особливості забезпечення прав і свобод людини у слідчій діяльності / І. В. Строков // Науковий вісник НАВСУ. - 2006. - № 2. - С. 63-69.
3. Загальна декларація прав людини ООН : Декларація; міжнародний документ від 10.12.1948 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015
4. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року // Голос України – 2001.- №3 (2503). - С. 6-8.
5. Прослушивание телефонов в международном праве и законодательстве одиннадцати европейских стран : [Харьковская правозащитная группа; сост. Е. Е. Захаров]. – Харьков : Фолио, 1999. – 147 с.
6. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклик часу / М. Оніщук // Право України. – 2003. - №5. – С. 15-18.

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ ЩОДО КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ДІЙ РАСИСТСЬКОГО ТА КСЕНОФОБНОГО ХАРАКТЕРУ, ВЧИНЕНИХ ЧЕРЕЗ КОМП'ЮТЕРНІ СИСТЕМИ
28.01.2009 20:43
ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ПОТЕРПІЛИХ І СВІДКІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ВИБУХОВИХ ПРИСТРОЇВ
28.01.2009 20:38
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ УЧАСНИКІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В УКРАЇНІ
28.01.2009 20:07
ПРОЦЕСУАЛЬНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЕКСПЕРТА ПРИ ВСТАНОВЛЕННІ НИМ ОБСТАВИН, ЩО СПРИЯЛИ СКОЄННЮ ЗЛОЧИНУ
23.01.2009 09:12
ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 150 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ „ЕКСПЛУАТАЦІЯ ДІТЕЙ”
13.02.2009 07:51
ТИПОВІ ПОМИЛКИ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ЕКСПЕРТИЗ
12.01.2009 10:57
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВОВИХ НОРМ ПРО ПІДСУДНІСТЬ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН
09.02.2009 21:02
ЯКІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ТА ПОВНА СТАТИСТИКА ЯК УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ МАЙНОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ
09.02.2009 20:44
ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК СУБ’ЄКТА ХУЛІГАНСТВА ЗА КК ПОСТРАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК
09.02.2009 15:29
ПИТАННЯ ВІДПОВІДНОСТІ СУЧАСНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИМ НОРМАМ
09.02.2009 15:27




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше