Серед злочинів проти життя і здоров’я особи КК України передбачає привілейовані види вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які пов’язані із станом сильного душевного хвилювання винного (ст. ст. 116, 123 КК). Так, ст. 116 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, а ст. 123 КК відповідно - за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (виділ. авт.).
З наведених формулювань очевидно, що однією з обов’язкових ознак об’єктивної сторони є певна обстановка вчинення злочину, яку становить віктимна поведінка з боку потерпілого, що може полягати, зокрема, у протизаконному насильстві. При цьому вказівка на протизаконність насильства, на перший погляд, надає диспозиціям даних статей бланкетного характеру.
Відповідно ж до абзацу першого п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди) [7, 191]. Таке положення розкриває зміст самого насильства, однак нічого прямо не вказує на таку його ознаку як “протизаконність”.
Ситуація усугублюється полярністю позицій науковців щодо протизаконності насильства. Одні вважають, що в юридичному значенні поняття “насильство” необхідно розглядати тільки як протизаконне (А.В. Байлов [1, 10], Л.А. Остапенко[6, 8-9]). У зв’язку з цим, наголошується на надмірній вказівці у ст. 116 КК на “протизаконність” насильства, тому що сам термін “насильство” вже містить у собі цю ознаку. Інші ж автори висловлюють позицію, що насильство може бути як законним так і протизаконним (В.К. Грищук [8, 68], М.І. Мельник [5, 273;]). При цьому під законним насильством розуміють насильство, яке вчинене в стані необхідної оборони, крайньої нобхідності, при затриманні злочинця, при виконанні службового обов’язку, зокрема працівниками міліції, СБУ, працівниками органів і установ виконання покарання тощо.
Однак, ретельний аналіз законодавства свідчить, що в нормативно-правових актах з метою вказівки на право особи у певних визначених випадках застосувати по відношенню до іншої особи фізичний чи психічний вплив термін “насильство” не вживається. Так, при необхідній обороні в ч. 1 ст. 36 КК України йдеться про дії, які полягають у заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Аналогічно на правомірність заподіяння шкоди вказано щодо стану уявної оборони, стану затримання особи, що вчинила злочин, крайньої необхідності (ст. ст. 37, 38, 39 КК України) тощо. Відповідно ж до ч. 1 ст. 12 ЗУ “Про міліцію” міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом [2]. А згідно ст. 26 ЗУ “Про Службу безпеки України” військовослужбовці Служби безпеки України мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України “Про міліцію”, військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства [3]. Також ч. 1 ст. 106 КВК України передбачає підстави застосування працівниками колонії фізичної сили, спеціальних засобів, гамівної сорочки та зброї [4].
Тобто очевидно, що в усіх випадках, до яких апелюють прихильники позиції можливості законного насильства, термін “насильство” не вживається. Йдеться про певні заходи і засоби впливу.
Власне ж насильство – це умисний фізичний чи психічний вплив однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Саме вказівка на умисність передбачає той факт, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння.
У зв’язку з цим, стає очевидно, що насильство не може бути законним, а тому вказівки у статтях 116, 123 КК України на протизаконність насильства з боку потерпілого є надмірними, фактично тавтологією. А тому диспозиції вказаних статей, хоча і містять слово, яке, як правило, вказує на її бланкетний зміст, однак носять описовий характер. У зв’язку з вищенаведеним, видається доцільним, виключити вказівки на “незаконність” насильства з диспозицій статей 116, 123 КК України.
Література:
1. Байлов А.В. Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право і кримінологія; кримінально виконавче право” / А.В. Байлов. – Х., 2004. – 20 с.
2. ЗУ “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року № 565- XI // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. - С. 20.
3. ЗУ “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року № 2229- XI // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 27. - С. 382.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-I // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №№ 3-4. – С. 21.
5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: 4-те видання перероблене і доповнене / [за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка]. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.
6. Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (ст. ст. 116, 117, 118 КК України): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право і кримінологія; кримінально виконавче право” / Л.А. Остапенко. – К., 2004. – 20 с.
7. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / [За загальною редакцією голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка; Упорядник П.П. Пилипчук]. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 408 с.
8. Юридична енциклопедія в 6 т. / [редкол.: Шемшученко Ю.С. (відп. ред.) та ін.] – К.: Видавництво “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2002. – Т. 4: Н-П. – 720 с.
e-mail: yaremkogalyna@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
