:: LEX :: СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПІДРОЗДІЛИ ПОЛІЦІЇ У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ АВСТРІЇ ТА АВСТРО-УГОРЩИНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 42)

Термін подання матеріалів

09 червня 2022

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПІДРОЗДІЛИ ПОЛІЦІЇ У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ АВСТРІЇ ТА АВСТРО-УГОРЩИНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
 
16.11.2021 21:36
Автор: Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Західноукраїнського національного університету; Ухач Володимир Васильович, студент 4 курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету; Ухач Анастасія Василівна, студентка 4 курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету;
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

У другій половині XVIII ст. усі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрійської монархії. Загарбавши Галичину, австрійський уряд штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний так званий Коронний край з центром у м. Львові, встановивши офіційні назви Східної та Західної України [1, с. 272]. Водночас із анексією Галичини Австрія розпочала поширення на територію цього регіону свого адміністративного апарату, в якому вагоме місце посідали правоохоронні органи. 

Заявлена наукова тема ставала предметом наукових зацікавлень істориків держави і права – А. Закревського, М. Криштановича, В. Кульчицького. Б. Тищика, В. Ухача та ін. [4].

Поставимо за мету охарактеризувати організаційно-правові аспекти формування та функціонування спеціалізованих підрозділів поліції в Галичині в імперії Габсбургів.

Слід наголосити, що Дирекція поліції,як офіційна установа, почала функціонувати з 1784 року. У 1789 році вперше було створено Міністерство поліції, яке очолив граф Й. Перген, і якому підпорядковувалася Дирекція поліції. 

Залежно від територіального обсягу повноважень поліція поділялася на державну (володіла усіма засобами, необхідними для безпеки й існування держави з політичної точки зору), крайову (на окремі коронні землі), локальну (місцеву) – на одну чи кілька громад [2].

Поряд із загальними органами поліції у Галичини під владою Австрії та Австро-Угорщини діяли спеціалізовані підрозділи поліції: поліція безпеки, шляхова, пожежна, санітарна, торгова (тут і надалі курсив наш – Авт.) тощо [3, с. 143-144]. У 20-х рр. ХІХ ст. львівська Дирекція поліції помітно розширила поле своєї діяльності, а також штат працівників. Серед нових структурних одиниць третього департаменту губернаторства заслуговує на особливу увагу створення та діяльність служби безпеки. Новий орган займався внутрішньою безпекою поліцейських підрозділів, контролював їхню роботу. Окрім того, поліцейська служба безпеки губернаторства взяла під особливий контроль діяльність громадських спілок, товариств та гуртків, здійснювали огляди і обшуки приміщень, розшуки та затримання небезпечних політичних злочинців, дезертирів, шпигунів держави. Для забезпечення організаційної роботи служби безпеки у Львові при управі губернаторства діяла дирекція, до якої входило три комісари, протоколіст, канцелярист, десять ревізорів і численний технічний персонал [1, с. 273]. 

Під впливом суспільних змін у Львові було утворено також адміністративну поліцію. У першу чергу, вона стежила за тим, щоб у місті не було виявлено самогубств та хуліганських вчинків. Адміністративна поліція контролювала міські шинки, кав’ярні, будинки заїжджих, готелі, наглядала за виробництвом зброї, криївками жебраків, наглядала за ходом азартних ігор та моральною поведінкою населення. Відповідно до австрійського кримінально-процесуального законодавства розслідування злочинів не належало до прямої компетенції поліції, оскільки слідство було функцією слідчих суддів [1, с. 273]. 

У Галичині, як і в інших краях Австро-Угорщини функціонувала судова поліція, до повноважень якої належало: «… виявлення слідів злочинів і правопорушень; складання проектів слідчих актів, в яких була нагальна потреба; запобігання втечі підозрюваних; проведення (у виняткових випадках без рішення суду) обшуку житлового приміщення; затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; здійснення окремих слідчих дій: огляд трупа, допит свідків, розсилання «гончих» листів, арешт кореспонденції тощо; виконання доручень слідчого судді чи прокурора» [1, с. 273]. 

Для забезпечення економічної стабільності в Галицькому краї австрійська влада запровадила торгову поліцію. До її компетенції належав нагляд за роздрібною торгівлею та закладами харчування. Серед головних завдань торгової поліції було «… недопущення продажу неякісних і шкідливих продуктів; нагляд за наявністю у належній кількості в торгівельних пунктах (крамницях, ринках ярмарках тощо) предметів першої необхідності; запобігання шахрайству та іншим правопорушенням щодо продуктів харчування, освітлення та опалення; нагляд за дотриманням діючих торгівельних норм» [1, с. 273]. Правовий статус торгової поліції було визначено Торгівельним статутом від 20.12.1859 р. Працівники торгової поліції були зобов’язані забезпечувати громадський порядок на ринках, а також призначати кожному продавцю його місце для продажу товарів [1, с. 273]. 

Водна поліція мала на меті врегулювання та безпеку комунікацій на водах. Її пріоритетним завданням було усунення загрози життю та здоров’ю населення внаслідок водних стихійних лих. Запобігаючи затопленням, водна поліція здійснювала превенцію пошкодження майна та нещасних випадків, які могли виникнути у зв’язку з паводками. Коло повноважень цього підрозділу поліції розширювалось під час повеней, оскільки її працівники були зобов’язані виконувати також функції рятувальників. Крім того, водна поліція здійснювала нагляд за риболовлею та іншими водними промислам [1, с. 275].

Ще одним видом поліції в Галичині під владою Австрії та Австро-Угорщини булла польова поліція, яка запобігала крадіжкам та ушкодженням майна на полях, а також здійснювала провадження у відповідних справах. Її правовий статус було визначено Статутом польової поліції 30.01.1860 року. Працівником польової поліції могла стати особа, яка досягла 20-річного віку та мала незаплямовану репутацію. Оскільки перед початком служби працівники приймали присягу, тому їх називали «польовими присяжними». Стаття 23 Статуту польової поліції 1860 р. надавала польовому присяжному право порушити кримінальну справу за фактом польової шкоди навіть, якщо діяння винного не вважались караними за австрійським кримінальним кодексом. Порушення польової власності відповідно до статті 24 згаданого нормативно-правового акту каралось штрафом від 25 до 40 золотих або арештом до 8 діб [1, с. 275].

Важлива роль у системі правоохоронних органів Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини належала шляховій поліції, яка здійснювала нагляд за дотриманням правил дорожнього руху. Відповідно до статті 55 крайового статуту «Про поліцію шляхову на дорогах публічних» від 05 серпня 1907 р. провадження в справах про порушення правил дорожнього руху належало до компетенції органів місцевої поліції, шляхової поліції, а також жандармерії. Кожен затриманий правопорушник був зобов’язаний не чинити опору працівнику дорожньої поліції під загрозою кримінальної відповідальності [1, с. 275]. 

Згідно зі статтею 59 згаданого статуту органи шляхової поліції мали право накладати штраф на порушників правил дорожнього руху у розмірі від 2 до 50 крон. Коли правопорушник не мав змоги сплатити штраф, він підлягав арешту на строк до 8 днів. Відповідно до статті 62 згаданого статуту на шляхову поліцію покладалась функція оцінки шкоди, заподіяної порушенням правил дорожнього руху [1, с. 275]. 

В органах поліції Галичини під владою Австрії та Австро-Угорщини формувались підрозділи, які були наділені спеціальними повноваженнями нагляду щодо дотримання законодавства про охорону здоров’я - санітарна поліція. У галузі охорони здоров’я поліція була наділена наступними повноваженнями: нагляд за якістю харчової продукції; нагляд за діяльністю лікарів і акушерів; нагляд за аптекарями та власниками складів медикаментів; нагляд за дотриманням правових норм щодо протидії епідеміям та епізоотіям; нагляд за дотриманням вимог охорони праці на фабриках клею та інших шкідливих і небезпечних виробництвах; нагляд за продажем отрут та інших небезпечних хімічних речовин [1, с. 275].

Таким чином, плюралізм напрямів розвитку суспільних відносин в Галичині протягом 1772–1918 рр. зумовив багатоманітність нормативно-правової бази та розгалуженість адміністративного апарату. Тому австрійська влада не могла обмежитись одним вектором діяльності поліції, застосувавши принцип спеціалізації в побудові системи її органів. Це проявлялось в утворенні та функціонуванні спеціалізованих підрозділів поліції (шляхова, військова, торгова поліція та ін.) на території Галичини [1, с. 276]. Наведена особливість правового інституту поліції мала як позитивні, так і негативні наслідки. Позитив застосування принципу спеціалізації у правоохоронній системі полягав у високому рівні забезпечення правопорядку та стану законності в краї. Негативні наслідки виражались, насамперед, у діяльності політичної поліції, що перешкоджала реалізації демократичних принципів, задекларованих в австрійському законодавстві.

Література:

1. Закревський А. Є. Правовий статус спеціалізованих підрозділів поліції у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини (1772–1918 РР.). Форум права. 2011. № 4. С. 272-276.

2. Криштанович М. Державно-правові засади діяльності політичної поліції на українських землях монархії Габсбургів (кін. XVIII – XIX ст.). «Демократичне врядування». Науковий вісник. 2009. Вип. 4.

3. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. Київ : Атіка, 2006. С. 143-144.

4. Ухач В. З. Історія держави і права України (конспекти лекції): навчальний посібник. Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЗА ЗВИЧАЄВИМ КОЗАЦЬКИМ ПРАВОМ
16.11.2021 22:12
ІНСТИТУТ КРОВНОЇ ПОМСТИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
16.11.2021 22:05
ЕВОЛЮЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ УНР
16.11.2021 22:03
ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ В КОНТЕКСТІ РАДЯНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
16.11.2021 22:00
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ДОБИ ПЕРШОЇ УНР І УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
16.11.2021 21:57
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНИХ КОДЕКСІВ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
16.11.2021 21:54
КОНСТИТУЦІЯ МИКОЛИ СЦІБОРСЬКОГО
16.11.2021 21:45
КОРПУС ЖАНДАРМІВ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
16.11.2021 21:40




© 2006-2022 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше