Професійний спорт, будучи глобально визнаною культурною цінністю, потребує належної уваги й нормативного регулювання як з боку світового співтовариства, так і на рівні окремих держав. Підвищена увага до цієї важливої сфери культурного буття суспільства продемонстрована, зокрема, через положення низки міжнародних актів, таких як: Олімпійська Хартія, Міжнародна хартія фізичного виховання, фізичної активності та спорту, Європейська спортивна хартія, Європейська конвенція щодо запобігання насильству та неналежній поведінці глядачів під час спортивних заходів і, зокрема, під час футбольних матчів, Міжнародна конвенція про боротьбу з допінгом у спорті та інших нормативних джерел. Згадане нормативне регулювання направлене не лише на регламентацію загальних правил поведінки у сфері фізичної діяльності та спорту, а й на запобігання і протидію найбільш негативному явищу, що може виникати у будь якій сфері життєдіяльності, – злочинності.
Структура злочинності у спорті диференціюється в залежності від виду діяльності та конкретних акторів, залучених до її реалізації. Так, Петренко О. пропонує включати до структури злочинності у сфері професійного спорту діяння, що різняться за родовим об’єктом посягання, а саме: 1) злочини проти життя і здоров’я особи; 2) злочини проти волі, честі та гідності особи та її особистих прав; 3) злочини у сфері господарської діяльності та проти власності; 4) злочини проти громадської безпеки та громадського порядку; 5) злочини проти здоров’я населення; 6) злочини у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг [1, с. 408-409]. Хоча такий підхід не є досконалим та не враховує усі особливості злочинності у спорті, варто визнати його цінність, оскільки професійний спорт є не лише діяльністю, до якої залучаються спортсмени чи їх команди, така сфера активності охоплює низку адміністративних, менеджерських, інших задач, а отже й вчинювані злочини варіюються за різними категоріями.
Варіативність злочинів, що вчинюються у сфері професійного спорту, зумовлює й різні підходи до питання спеціально-кримінологічних заходів протидії їй. В цілому ж, спеціально-кримінологічна протидія формується як специфікована під детермінаційний комплекс конкретного виду злочинності системна, багаторівнева, цілеспрямована, керована діяльність щодо послаблення дії або ж нейтралізації, усунення об’єктивних і суб’єктивних, видових і групових факторів кримінальної активності [2, с. 181]. Таким чином, спеціально-кримінологічні засоби протидії злочинності у сфері професійного спорту направлені й поширюються саме на запобігання вчиненню та подоланню наслідків уже вчинених злочинів конкретними суб’єктами у цілком визначеній категорії діяльності – професійному спорті.
Аналізуючи існуючі наукові підходи до досліджуваного питання, варто погодитися з позицією Сокуренка В. В., який справедливо пропонує виділяти у структурі злочинних діянь у сфері професійного спорту дві основні категорії, на протидію яким треба спрямовувати спеціально кримінологічне запобігання – корупційні правопорушення та вживання допінгу неповнолітніми. Заходи протидії корупції у сфері фізичної культури і спорту, враховуючи широту спектру корупційних практик, різняться в залежності від зорієнтованості на різні групи суб’єктів їх відтворення. Йдеться перш за все про чиновницько-управлінський апарат та безпосередніх учасників спортивного процесу [2, с. 183].
Коли йдеться про корупційну злочинність у спорті очевидно, що остання може знаходити своє вираження у досить широкому спектрі діянь, адже учасниками корупційних злочинів часто є низка взаємопов’язаних акторів, що на різних рівнях реалізують та сприяють реалізації корупційних практик. Дієвим механізмом боротьби з проявами корупції є підвищення рівня прозорості й підзвітності, удосконалення нормативної регламентації діяльності залучених до сфери професійного спорту осіб, зокрема в аспекті встановлення й підвищення міри відповідальності за вчинені під час професійної діяльності злочини.
Що ж стосується заходів протидії спонуканню неповнолітніх до застосування допінгу, то нині на рівні держави в деякій мірі регламентовано застосування механізмів, спрямованих на боротьбу з таким шкідливим явищем. Йдеться, зокрема, про встановлену ст. 323 Кримінального кодексу України відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу [3]. Разом з тим, протидію допінгу серед неповнолітніх необхідно здійснювати не лише шляхом встановлення та посилення кримінальної відповідальності за вчинення відповідних діянь, а превентивно спрямовувати боротьбу з цим явищем на, власне, його недопущення. У цьому аспектів необхідним вбачається, перш за все, проведення роз’яснюючих та профілактичних бесід з неповнолітніми щодо сутності, шкоди та незаконності допінгу. Крім того, відповідну роз’яснюючу діяльність можна поширювати й на повнолітніх спортсменів, а особливо на тренерів, які часто можуть вимагати від підопічного спортсмена високих результатів, чим непрямо спонукати його до застосування допінгу. Релевантним засобом може стати також інтенсифікація допінгових перевірок, як обов’язкова умова допущення до участі у спортивних подіях різного рівня.
Окресленими вище спеціально-кримінологічними засобами не вичерпуються можливості запобігання як вказаних, так й інших категорій злочинних діянь, що вчинюються у сфері професійного спорту. Разом з тим, очевидною є подальша необхідність та релевантність удосконалення існуючих й вироблення нових засобів протидії злочинності у спорті, оскільки така сфера має надважливе й загальнолюдське значення для збереження та подальшого належного розвитку культурної спадщини людства.
Література:
1. Петренко О. Поняття та види злочинів у сфері фізичної культури та спорту. Форум права. 2014. № 1. С. 406-411.
2. Сокуренко В. Кримінологічна характеристика та протидія злочинності у сфері фізичної культури і спорту : дис. … канд. юрид. наук (докт. філос.) : 12.00.08 (081 – Право). Харків, 2019. 235 с.
3. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 26.08.2023).
_________________
Науковий керівник: Дрьомін Віктор Миколайович, доктор юридичних наук, професор, Національний університет «Одеська юридична академія»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
