Правовою формою зв’язків учасників лізингової діяльності виступають відповідні господарські договори, тобто договори лізингу. На законодавчому рівні лізинг регулюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг» та іншими нормативно-правовими актами.
Важливою гарантією виконання сторонами договору лізингу своєчасно і в повному обсязі всього комплексу передбачених зобов’язань є відповідальність сторін. Щодо досліджуваного договору виділяють такі види юридичної відповідальності як цивільно-правова та господарсько-правова.
Загалом під господарсько-правовою відповідальністю варто розуміти правовий засіб, що полягає в покладеннi на правопорушника основаних на законi невигiдних економiчних та (або) правових наслiдкiв. Складами господарських правопорушень або ж підставами господарсько-правової відповідальності лізингодавця та лізингоодержувача є: 1) затримка сплати лізингових платежів лізингоодержувачем; 2) несплата таких платежів протягом більше як 30 днів; 3)непередача або затримка передачі предмета лізингу; 4) не попередження лізингодавцем лізингоодержувача про особливі властивості та недоліки предмета договору; 5) неповернення/несвоєчасне повернення предмета лізингу лізингодавцю у разі закінчення або дострокового розірвання договору лізингу; 6) поставка предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору лізингу, специфікаціям; 7) невиконання однією з сторін зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; 8) використання лізингоодержувачем предмета лізингу не за призначенням, з порушенням умов договору; 9) застава, продаж чи інше відчуження предмета лізингу користувачем, знищення або псування предмета лізингу[3, c.13-14].
До порушника можуть бути застосовані такі господарсько-правові санкції (форми господарсько-правової відповідальності): відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Дані форми юридичної відповідальності у сфері господарювання закріплено статтею 217 ГК України.
Суть відшкодування збитків полягає у можливості відновлення майнового стану потерпілої сторони у випадку порушення прав чи охоронюваних законом інтересів. Відшкодування збитків здійснюється на загальних підставах відповідно до чинного законодавства [2, c. 6].
Виходячи зі ст. 222 ГК України , учасники господарських відносин, які порушили майнові права інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду. Проте, щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язань, доводить кредитор, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.
Наступною формою господарсько-правової відповідальності є застосуваня до порушника штрафних санкцій, які являють собою грошові суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання встановленого договором зобов’язання.
Третя група форм господарської відповідальності складається з оперативно-господарських санкцій. Варто відмітити, що широкий спектр санкцій даного є однією з особливостей договору лізингу. Відповідно до ст. 235 ГК України, метою їх застосування є припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку. Даний вид санкцій застосовується незалежно від вини суб’єкта, який порушив зобов’язання, тому достатньо лише факту правопорушення. Їх визначальною рисою як форми відповідальності можна вважати застосування їх сторонами без звернення до судових або інших уповноважених органів і без згоди іншої сторони зобов’язання. Але згідно з ч. 2 ст. 215 ГК України до суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
У ст.236 ГК України закріплено перелік оперативно-господарських санкцій, які в цілому можуть застосовуватися за порушення господарських зобов’язань , в тому числі щодо лізингу. Цей перелік не є вичерпним, адже, по-перше, спеціальними законами можуть бути передбачені й інші види оперативно-господарських санкцій; по-друге, сторони також можуть передбачити у договорі інші оперативно-господарські санкції [1].
Законодавством встановлено, що порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначаються договором лізингу. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарських санкцій заінтересована сторона може звернутись до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Таким чином, на законодавчому рівні передбачено досить надійні механізми захисту та забезпечення сторін договору лізингу як важливого, поширеного та ефективного на сучасному етапі виду договірних відносин.
Література:
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. — 2003. —№ 18 — Ст. 144.
2. Ментух Н. Особливості форм господарсько-правової відповідальності за договором лізингу// Н.Метух/ Актуальні проблеми правознавства. – Випуск 4 (8) . – 2016 р. – Стр. 62-67.
3. Трофімова O.B. Правове регулювання лізингової діяльності : автореф. дис ... канд. юрид. наук:12.00. 04/О.В. Трофімова . – Київ :Б.в., 2005 . – 20 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
