Нині більшість законодавчих актів про цивільне судочинство зазнає постійних змін та доповнень, що зумовлено їх удосконаленням. Саме тому, з часу прийняття ЦПК України більшість норм та інститутів цивільного процесуального права зазнали істотних змін у правовому регулюванні, в тому числі й норми ЦПК України, що визначають статус інших учасників цивільного процесу. У зв’язку з цим у практиці правозастосування виникає ряд проблем: визначення правового статусу експерта, їх співвідношення з іншими учасниками процесу, особливості діяльності зазначених осіб в різних стадіях цивільного процесу тощо.
Статус експерта в цивільному процесі України закон визначає через його процесуальні права й обов’язки. При цьому не можна не помітити розкиданість статей ЦПК України, що їх перераховують.
Відповідно до ст. 53 ЦПК України можна виокремити наступні права експерта [1]: 1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; 2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; 4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження; 5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; 6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу»; 7) експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду; 8) експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.
Таким чином, права експерта, зокрема судового, сьогодні визначаються Законом України “Про судову експертизу” (ст. 13) та Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз (п. 2.2.) [3]. Права експерта визначено Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, а саме, пунктом 2.2. Слід звернути увагу на те, що зазначена Інструкція дещо розширює права експерта в порівнянні із Законом України “Про судову експертизу”. Так, право порушувати клопотання про надання додаткових та інших матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань, є значно ширшим, ніж право подавати клопотання про надання додаткових матеріалів. Однак це право закріплене Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, яка є підзаконним нормативним актом і не може виходити за межі, встановлені законом. Тому слід говорити про право експерта подавати клопотання про надання додаткових матеріалів. Але, на нашу думку, законодавчо слід закріпити саме право подавати клопотання про надання додаткових та інших матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань.
Інструкція про призначення та проведення судових експертиз також значно розширює, порівняно з Законом України “Про судову експертизу” [2], право на оскарження дій особи, у проваджені якої перебуває справа. По-перше, Інструкція говорить про оскарження дій не лише фізичної особи, але й юридичної. По-друге, вона надає право оскаржити не лише дії, які порушують права експерта, а й дії, які порушують порядок проведення експертизи. Викладена нами позиція щодо співвідношення норм Інструкції та Закону про права на порушення клопотання може бути застосована й до цього випадку.
Слід відзначити, що нині це право експерта в цивільному процесі не може бути реалізоване, тому що, по-перше, Закон України “Про судову експертизу” надає право оскаржити дії особи, а не органу, тому дії суду в цивільному процесі експертом не можуть бути оскаржені навіть у випадку, коли вони порушують процесуальні права експерта (наприклад, на ознайомлення з матеріалами справи); по-друге, ЦПК України не встановлює порядок оскарження таких дій. Як уже зазначалось вище, цивільне процесуальне законодавство встановлює можливість оскарження окремо від рішення суду лише ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ми вважаємо, що право експерта на оскарження дій, які порушують його права або перешкоджають проведенню експертизи, необхідно закріпити в ЦПК України та встановити порядок такого оскарження. Наприклад, у випадку відмови суду у задоволенні клопотання експерта про ознайомлення з матеріалами справи, якщо експерт не має права на оскарження дій суду, він буде вимушений скласти висновок про неможливість дати відповідь на поставлені питання замість того, щоб просто оскаржити такі дії суду.
Крім того, в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз визначаються такі права, яких не передбачає ні ЦПК України, ні Закон України “Про судову експертизу”: задавати відповідні запитання особам, яких допитують; викладати письмово відповіді на питання, які ставляться перед ним під час допиту.
Отже, сьогодні необхідним є узгодження норм законодавства, що визначають права експертів у цивільному процесі та внесення відповідних змін до ЦПК України, який є систематизованим актом, що регулює в Україні здійснення цивільного судочинства.
Література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // www.portal.rada.gov.ua.
2. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 року // www.portal.rada.gov.ua.
3. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз : наказ Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року // www.portal.rada.gov.ua.
e-mail: yuliya.prut@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
