:: LEX :: НЕПОРУШНІСТЬ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЇХ ОБМЕЖЕННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 11


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

НЕПОРУШНІСТЬ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЇХ ОБМЕЖЕННЯ
 
01.06.2013 23:32
Автор: Возгрін С. Ю., аспірант кафедри конституційного права України Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Конституція України закріпила систему прав людини, деякі з яких є абсолютними, тобто не можуть бути обмежені за жодних підстав (право на життя), а також ряд прав, які можуть обмежені відповідно до Основного Закону та обмеження яких більш детально регламентується іншими законами України. Ч. 1 ст. 3 Основного Закону закріпила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. 

Аналізуючи принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини та передбачені в законодавстві можливості обмеження прав слід дати визначення поняттям «невідчужуваності» та «непорушності». Невідчужуваність прав і свобод людини – це їх внутрішня іманентна, «неминуча» властивість людини, їх невід'ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людини. Їх виникнення датується моментом її народження і не потребує дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й держави. Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей: без них вона – незалежно від місця, часу й умов її існування – не зможе сформувати, розвинути, проявити себе саме як особистість. Непорушність прав людини – це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відбиті в тих чи інших її правах. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов'язані (але не тотожні їм) неприпустимість їх скасування та обмеження. 

Проте права і свободи людини діють до тих меж, поки вони не порушують права і свободи інших осіб.  Таким чином навіть позбавлення людини життя при здійсненні необхідної оборони, якщо відсутнє перевищення її меж не є злочином. Багато вітчизняних і зарубіжних вчених доводять, що визнання пріоритету прав і свобод людини не виключає можливості їх обмеження, зазначаючи, що такі обмеження повинні бути обґрунтованими і не повинні переростати в утиски свободи людини, а мають сприяти досягненню суспільно корисного результату.

В якості суб’єктів публічної влади, які безпосередньо обмежують основні права і свободи громадян найчастіше виступають суди та правоохоронні органи. Проте вказані обмеження є наслідком застосування правових норм. Відповідь на питання чи відповідає вказана норма принципу невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини, чи сприятиме таке обмеження досягненню суспільно корисному результату є визначальним для нормотворчих органів та осіб, які можуть звернутися до Конституційного Суду України для отримання відповіді на це питання. Саме це, мабуть, мав на увазі законодавець, зазначивши у ч. 2 ст. 3 Конституції України, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 

Як зазначає Шевчук С. у статті «Значення загально правового принципу пропорційності для визначення конституційності законодавчих обмежень щодо реалізації конституційних прав і свобод (зарубіжний досвід)»: «у висновку Венеціанської Комісії «Демократія через право», прийнятому на 30-му пленарному засіданні 7-8 березня 1997 р., щодо Конституції України 1996 р. окремо зазначається, що «на жаль», разом із загальними положеннями про можливі обмеження прав людини у попередньому варіанті частини першої статті 64 вилучено і принцип пропорційності, передбачений  у частині другій цієї ж статті. Оскільки багато обмежень, передбачених окремими статтями Конституції, наприклад, обмеження свободи думки та слова, передбачені частиною третьою статті 34, є доволі широкими, то важливо, щоб Конституційний Суд України тлумачив різні обмеження прав людини у світлі загально правового принципу пропорційності»[1]. Дійсно, в умовах розбудови правової держави важлива роль належить Конституційному Суду, який розглядаючи правові акти щодо їх конституційності, в аспекті можливого обмеження прав людини повинен враховувати доцільність та співрозмірність обмежуючих норм цього закону, щодо прав людини, в тому числі і в аспекті трискладового тесту. 

Таким чином, закріпивши принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, визнаючи природні та абсолютні права, враховуючи, що право однієї особи діє доки воно не обмежує право іншої особи, можливість настання несприятливих природних ситуацій чи наявність стану війни  перед державними органами стоїть доволі складне завдання. З одного боку максимально розширювати можливості людини в демократичному суспільстві, з іншого боку чітко визначити межі здійснення таких можливостей.




Література:

1. Шевчук С. – Значення загальноправового принципу пропорційності для визначення конституційності законодавчих обмежень щодо реалізації конституційних прав і свобод (зарубіжний досвід). – Вісник Академії правових наук України/ 1(20). – С. 74.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРИНЦИПІВ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ ТА ЇХ ВІДПОВІДНІСТЬ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИМ СТАНДАРТАМ
30.05.2013 15:54
ВИБОРИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ ТА ПРОБЛЕМИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ЇХ ПРОВЕДЕННЯМ
24.05.2013 21:17
ПРАВО НА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАНІСТЬ ЯК КОНСТИТУЦІЙНА СВОБОДА ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА
01.06.2013 23:37




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше