:: LEX :: ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ ЯК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 21


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ ЯК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ
 
16.06.2014 18:29
Автор: Русенко Ірина Ярославівна, здобувач Національної академії внутрішніх справ
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Становлення незалежної, правової держави вимагає якісно нового бачення та розуміння права та правового процесу загалом, що є неможливим без правосвідомості. Питання формування правової свідомості набуло пожвавленого обговорення, оскільки в певній мірі відображає ставлення людини до права, що в подальшому впливає на ефективність його реалізації в суспільстві. Особливої уваги заслуговує формування правосвідомості та її вплив на правове мислення в контексті здобуття професійної правової освіти.

Правосвідомість як складне правове явище формується на двох рівнях – національному та індивідуальному. Важливим фактором для удосконалення національної правової системи є національна правосвідомості, «яка покликана відбивати загальну налаштованість і стан правової системи, слугувати її ядром, первинним компонентом, від якого залежить і на основі якого функціонують всі компоненти правової системи» [1, с. 442]. Вона виражає загальний стан права та його реалізацію і виступає колективним чинником формування правової системи держави. 

  Правосвідомість – це насамперед знання, яке відбиває такі соціальні явища, як право, усі його різноманітні зв'язки та співвідношення з іншими соціальними явищами, як-то: 

1) законодавство і норми права, що містяться в ньому; 

2) юридична практика, тобто діяльність компетентних органів держави по підготовці і прийняттю нормативно-правових актів, державних органів, громадян та інших осіб - по реалізації норм права в конкретних правовідносинах, держави й суспільства - по боротьбі з правопорушеннями; 

3) відомості про історію становлення й розвитку права як соціального явища, його етапи, пройдені у процесі розвитку [2, с.137-139]. 

На думку російського філософа права І.О.Ільїна правосвідомість на індивідуальному рівні це «природне почуття права і правоти або як особливе духовне налаштування інстинкту стосовно себе й інших людей” [3,с.121-140]. Правосвідомість розглядається як духовне сприйняття права, в якому людина знаходить свою індивідуальну духовність. Людина відчуває право, таким чином усвідомлює його діяльність та значення для соціуму. 

Правосвідомість насамперед формує у людини власне бачення і внутрішнє ставлення до законів, державної влади, особистої відповідальності перед суспільством. Чим вищий рівень правосвідомості, тим вищий рівень правої культури.

Необхідність формування правосвідомості є умовою ефективного процесу реалізації прав, свобод і обов'язків особи, оскільки виховує в особи відповідальність перед державою та суспільством. Як показує досвід демократичних країн, свідоме ставлення громадян до виконання своїх громадянських обов'язків, забезпечує ефективний механізм реалізації прав людини, і виражається в повазі до права, правових законів, прав та свобод інших громадян. Як наслідок особисте переконання людини у необхідності виконання правових приписів перетворюється для людини у повсякденне правило. Національна правосвідомість є критерієм оцінки ефективності правової системи на шляху її суспільного прогресу. Її формування залежить від світоглядного розуміння права, людського буття, правової культури, менталітету та ін.  

Важливого значення для становлення правосвідомості та світоглядного розуміння права несе в собі правова освіта, яка є одним з головних елементів формування правової культури і правової свідомості населення. Вона є складовою системи освіти в цілому. Органічно пов’язана з правовим вихованням та, як наслідок, – правовим мисленням. Становить комплекс державних та інших заходів, спрямованих на досягнення мети правової освіти [4, с. 37]. Тобто правову освіту слід розглядати як цілеспрямований тривалий процес правового навчання, що полягає у здобутті навичок та вмінь правового характеру.

На сьогодні інтелектуальний підхід до розвитку юридичної освіти вибудуваний з основ радянського права і розглядає правову систему як результат державної волі. Позитивістське мислення, що закладається в правничих школах перетворює право винятково в "сукупність загальнообов’язкових правил поведінки, що охороняються державою"  [6, с. 125], підмінює право і закон, визнає верховенство закону як домінант над правом продовжує продукування залежної правосвідомості, яка не здатна ефективно впливати на прогресивний розвиток суспільства. Сфера юридичної освіти потребує ґрунтовного переосмислення та реформації, і спрямована на формування сучасного юридичного мислення, яке має бути відкритим, зверненим до живого розвитку суспільного буття, до конкретних суспільних потреб, до людини, як основної цінності, що прагне самореалізуватися, максимально ствердити себе як творча, автономна істота [7, с. 149].

Правова освіта населення полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань і навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов’язків [8, с 119].

Правова освіта дає можливість оглянути право як найважливішу цінність людського співіснування, акцентуючи на засади справедливості, рівності та належної міри свободи індивідуума. Саме правова освіта має можливість формувати правове мислення.

Проблемою формування правового мислення осіб, які здобувають юридичну освіту є мінімізація фундаментальних гуманітарних дисциплін в освітніх стандартах та навчальних планах. Для адаптації в світовому правовому просторі національна правнича освіта повинна формувати нову професійну свідомість юриста, що відкидає стереотипи "законності і правопорядку" як найвищої мети права. Тільки живе, молоде, вільне, сміливе, творче правове мислення, що може сформуватися в правовій освіті здатне викорінити стару, неживу правову систему, утворену із колів, стереотипів, нежиттєздатних схем.  

Правове мислення передбачає універсальну, фундаментальну базу знань, в той час як тенденція підготовки спеціалістів вузького профілю, професіоналів, вузькопрофесійний підхід до навчання спеціалістів, заснований на розділенні юридичної праці, не веде до формування самостійного професійного правового мислення. Професійне мислення юриста передбачає як установку високу нормативну культуру, що виражається, з одного боку, в твердій нормативності суджень, точності, формалізованості висновків, а з іншого – у прихильності до догми права, святості духа й букви Закону. Однією із суттєвих рис професійного мислення юриста є його творчий характер у поєднанні з постійним пошуком [9, с. 10].

Отже, національна правосвідомість потребує якісних змін та підходів до розуміння права та правової системи суспільства загалом. Адаптація у світовому правовому порядку вимагає формувати нову професійну свідомість юриста, що повинна формуватися на природно-правових засадах. 




Література:

1. Удовика Л.Г. Трансформація правової системи в умовах глобалізації: антропологічний вимір: Монографія. – Х.: Право, 2011. – 552 с.

2. Сырых В.М.  Теория государства и права: Учебник. – 2-е изд.,стер. - М.:ЗАО «Юрид.дом «Юстицинформ»,- 2002. – 592 с.

3. Ильин И.А. Собр. соч.: В10-ти т./Сост. и коммент. Ю.Т.Лисица. - М.: Медиум,1993. Т.1.- 361с.; М., 1994. Т.4.-240с.

4. Юридична енциклопедія : в 6 т. ; [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.]. – К. : Українська енциклопедія, 1998. – Т. 5: П–С. – 2003. – 736 с.

5. Орлова О. О. Юридична освіта та юридична клініка: форми правового виховання чи правової освіти? / О. О. Орлова // Юриспруденція ХХІ століття : наук. конф. 14 листопада 2007р. : зб. тез. – Д., 2008. – С. 192–194.

6. Крабе Г. Строгость науки и безбрежность жизни. // Вопросы философии. – 2001. – № 3.– С. 117 – 125.

7. Правова реальність як форма прояву інтелектуальної традиції епохи (на матеріалах романо-германської правової сім’ї): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005. - 190 с.

8. Гусарев С. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) : навч. посіб. /С. Д. Гусарев, О. Д. Тихомиров. – 4-те вид., стер. – К. : Знання, 2010. – 495 с.

9. Орлова О. Правова освіта як системотвірний фактор правового мислення // Право і суспільство. – 2013. - №1. – С. 7-11. 



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДЕЯКІ МІРКУВАННЯ ЩОДО АНАЛІЗУ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ФЕНОМЕНУ ВЛАДИ
11.06.2014 23:54




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше