Учасниками правових відносин, що випливають з легату, є відповідні особи. Зазначеним суб’єктам чинне законодавство гарантує різні за своєю суттю права, яким в свою чергу притаманний майновий чи особистий немайновий характер. Чи може спадкодавець бути безпосереднім учасником згаданих стосунків?
Станом на сьогоднішній день, вітчизняна доктрина спадкового права охоплює велику кількість малодосліджених питань. Зокрема нині в юридичній літературі присутні два діаметрально протилежні за своєю суттю підходи щодо з’ясування можливості участі спадкодавця в правових відносинах, що випливають з легату. В даній праці ознайомимося з непростим змістом вказаних концепцій.
Як наголошує М. Барщевський, спадкодавець є суб’єктом правових відносин, що випливають із заповідального відказу. Доцільність вищезазначеної концепції даний вчений пробує довести за допомогою таких суджень.
Об’єкт заповідального відказу надається відказоотримувачу не безпосередньо, а у формі зобовязання, покладеного на спадкоємця. Враховуючи вказаний факт, між спадкоємцем та відказоодержувачем складаються зобов’язальні відносини, де спадкоємець стає боржником, а відказоотримувач, відповідно, - кредитором. Зазначеним фактом пояснюється те, що право вимагати відказоотримувач має не з приводу спадкового майна взагалі, а також не до всіх наявних спадкоємців (на відміну від кредиторів спадкодавця), а тільки до спадкоємця за заповітом, спадкова частка якого обтяжена заповідальним відказом.
Таким чином, в розглядуваних правових відносинах спостерігається наявність 3-ох строго визначених суб’єктів. Такими особами, зокрема є: 1). спадкодавець; 2). спадкоємець за заповітом, спадкова частка якого є обтяженою виконанням заповідального відказу; 3). відказоотримувач [1, с. 81].
Крім М. Барщевського, думку про те, що спадкодавець є учасником відносин, які в свою чергу випливають із заповідального відказу, в своїх наукових працях схвалюють інші вчені. Такими дослідниками, зокрема є: Г. Степаненко [2, с. 36], а також інші фахівці цивільного права.
Але не всі наукові погоджуються з вищевказаним доктринальним підходом. Так, як зазначає О. Цибульська, спадкодавець є суб’єктом правових відносин, що випливають із заповідального відказу. Доцільність вищезазначеної концепції даний вчений намагається аргументувати за допомогою таких суджень.
Зобовязання за своєю юридичною природою є цивільним правовідношенням. У відповідності до вищевказаного факту одна особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії або утриматися від їх вчинення, а кредитор в свою чергу має право вимагати від боржника виконання певних дій чи утримання від їх виконання.
Застосовуючи загальновідомі теоретичні засади тих або інших зобов’язань, можна виділити визначальні властивості того, що цивільно-правові відносини, виникаючі внаслідок заповідального відказу, мають зобов’язальний характер. Зокрема сторонами таких стосунків є конкретні особи: 1). відказоотримувач – особа, яка володіє правом вимоги, 2). спадкоємець - особа, яка несе обов’язок виконати певні дії на користь відказоодержувача, що в свою чергу відповідають його праву вимоги; обєктами даних правовідносин є дії, пов’язані з передачею майнових прав чи речей, так як спадкодавець зобов’язується виконати певні дії з передання майнового права чи речі на користь відказоодержувача; здійснення суб’єктивного права відказоодержувача можливе тільки у випадку здійснення спадкоємцем дій, що складають його обовязок, бо відказоодержувач (легатарій) не може отримати річ чи майнове право, відказних йому за легатом заповідачем, без сприяння спадкоємця, який зобовязаний йому такі майнові вигоди надати; правовідносини, виникаючі внаслідок заповідального відказу, опосередковують сформовану динаміку цивільного обороту [3, с. 380].
Крім О. Цибульської, думку про те, що спадкодавець є учасником відносин, які в свою чергу випливають із заповідального відказу, в своїх наукових працях не схвалюють інші вчені. Такими дослідниками, зокрема є: В. Наден [4, с. 182], а також інші фахівці цивільного права.
На наше глибоке переконання, спадкодавець не може брати будь-якої участі у правових відносинах, які випливають з легату. Доцільність вказаного підходу ми спробуємо підтвердити такими доводами.
Юридична природа, що властива заповіту, має різні за своєю сутністю ознаки.
Зокрема даний юридичний факт є нічим іншим, як одностороннім правочином. Його чіткий та недвозначний зміст може охоплювати ті чи інші розпорядження. Окремі з них мають спеціальний характер (наприклад, легат).
Далеко не кожен учасник цивільно-правових відносин може скласти заповіт. Зокрема право на вчинення вказаного правочину гарантовано тільки заповідачу. Інші учасники цивільних відносин не можуть скористатися даною можливістю. Переконливим доводом зазначеної думки є те, що правом на складання заповіту не володіє спадкодавець, бо вказана особа, в момент вчинення цього правочину, на відміну від заповідача, не завжди має цивільну дієздатність в повному обсязі (наприклад, шістнадцятирічна дівчина не має юридичної можливості охопити своїм заповітом будь-яку частину майна, повноправним власником якого вона є, бо зазначена особа в момент вчинення вказаного правочину є неповнолітньою за своїм фізичним віком).
Отже, правовоий статус, гарантований спадкодавцю, має певні особливості. Зокрема чіткий і недвозначний зміст однієї з них полягає в тому, що дана особа, розпоряджаючись майном, власником якого вона є, не може встановити легат, оскільки їй не гарантовано право на заповіт.
Література:
1. Барщевский М. Ю. Если открылось наследство. – М.: Юрид. лит., 1989. – 182 с.
2. Степаненко Г. М. Наследственное право РСФСР. – С., Изд-во Саратов. Унив., 1965. – 68 с.
3. Цибульська О. Ю. Визначення та сутність заповідального відказу як підстави виникнення правовідносин за цивільним законодавством України // Актуальні проблеми держави і права. – 2012. – Вип. 68. – С. 378-385.
4. Наден В. Обязанности наследников, возникающие в завещательном отказе, «возложении», завещании с условием (сравнительно-правовой анализ) // Часопис Київського університету права. – 2015. - № 3. – С. 180-185.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
