Розуміння природи та різновидів державного режиму є важливими аспектами дослідження теоретико-правових наук. Державний режим є юридичною категорією, що демонструє кореляцію між декларативними елементами діяльності органів державної влади та реальними проявами здійснення їх повноважень. У межах цієї категорії, аспект de facto є не менш важливим, ніж de jure, і різниця між цими двома вимірами грає ключову роль у визначенні її специфіки.
Державний режим – це сукупність методів, форм, прийомів та засобів реалізації владних повноважень, що застосовуються органами державної влади при виконанні ними основних функцій держави та цілей, поставлених перед ними. Сучасна теорія держави і права зазвичай поділяє державні режими на дві основні групи: демократичні та антидемократичні. В основі цього поділу лежить ряд критеріїв, таких як роль прав людини в державно-організованому суспільстві, ступінь участі народу в здійсненні публічної влади, ступінь забезпечення верховенства права, ступінь відкритості публічної влади, ступінь впровадження законодавчих умов для активного громадянського суспільства. [3, с.180] Враховуючи їх, демократичними режимами вважаються такі, в межах яких формування та реалізація державної політики, так само як і утворення та функціонування державних органів, здійснюється за реальної і широкої участі громадян та їх об’єднань, а основні права людини є дотриманими [2, с. 22]. Закономірно, антидемократичними є ті режими, що характеризуються протилежними значеннями вказаних аспектів.
Підходи до розуміння демократичного державного режиму є переважно уніфікованими. Проте, те ж саме не може бути сказано про антидемократичні режими. В межах академічної дискусії, саме ця група викликає найбільше суперечностей серед дослідників. Попри це, значна кількість науковців сходиться на думці про існування таких двох основних різновидів антидемократичного режиму держави як авторитарний та тоталітарний [4, с. 84]. Більшість дослідників обмежується такою бінарною класифікацією, вважаючи, що всі існуючі антидемократичні режими можуть, так чи інакше, бути віднесеними до однієї з цих двох категорій. Розглянемо ці дві групи режимів більш детально.
Окремі дефініції визначають природу авторитарного режиму через його порівняння з тоталітаризмом, стверджуючи, що при цьому режимі допускається деяке розмежування політичних сил та легальні можливості відстоювати інтереси певних верств населення через представницькі органи чи громадські об’єднання [1, с. 151]. Специфічними ознаками авторитарного режиму, відповідно до М.В. Цвіка та О.В. Петришина є: 1) вузька соціальна база державної влади; 2) надмірна централізація і концентрація влади, відсутність поділу влади; 3) застосування неправових засобів здійснення влади; 4) порушення прав і свобод людини. [5, с. 117]
З урахуванням цих дефініцій та специфічних ознак, можна прийти до наступного визначення. Авторитарний режим – це сукупність методів, форм, прийомів та засобів реалізації владних повноважень, що мають неправовий та свавільний характер, у межах якої влада є зосередженою в руках правлячої верхівки при повному чи частковому відстороненні громадян від участі в управлінні державою, а також обмеженні або порушенні їхніх базових прав та свобод.
Тоталітарний режим є другим різновидом антидемократичних державних режимів, щодо існування якого думки як вітчизняних, так і зарубіжних науковців збігаються. Найчастіше, визначення цього режиму дається через перелічування його суттєвих ознак. Так, М.В. Цвік та О.В. Петришин описують тоталітарний режим як такий, за якого влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки і не контролюється населенням, вільне виявлення і врахування інтересів усіх груп населення є неможливим; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, функціонує однопартійна система; можливе грубе втручання в особисте життя людини і громадянина. [5, с. 118]. Інший підхід до ключових ознак тоталітаризму описали М.С. Кельман та О.Г. Мурашин, надаючи наступний їх перелік: відсторонення народу від формування органів державної влади та подальшого контролю над нею; глобальне панування держави над усіма сферами суспільного життя, в тому числі особистим життям громадян; знецінення особистості та сприйняття її як засобу для досягнення цілей держави [1, с. 151].
Другий перелік є менш деталізованим, проте він чітко відображає сутність тоталітаризму в порівнянні з усіма іншими державними режимами через наявність у ньому третього пункту. Авторитаризм характеризується порушенням чи обмеженням прав громадян, тоталітаризм же ігнорує поняття прав громадян в принципі, оскільки тотальний контроль над їхніми життями та поведінкою дозволяє тоталітарним лідерам розглядати їх не як особистостей, заради блага яких функціонує держава, а як живі інструменти досягнення цілей, які ставить перед собою правляча верхівка. Нарешті, ще один ряд ознак тоталітаризму пропонував у своїх працях Карл Йоахім Фрідріх, який стверджував, що до характерних особливостей цього різновиду державного режиму належать 1) наявність офіційної ідеології; 2) монопартизм; 3) захист партії терористичними методами, такими як фізичне знищення чи залякування опонентів; 4) монополія держави на зброю; 5) повний контроль сфери медіа державою; 6) економіка, підконтрольна центру [6, с. 108].
З урахуванням наведених ознак, можна сформулювати наступне визначення: тоталітарний режим – це сукупність методів, форм, прийомів та засобів (в тому числі насильницьких та терористичних) реалізації владних повноважень, в межах якої влада є зосередженою в руках правлячої верхівки, представленої єдиною партією – носієм офіційної ідеології, громадяни є повністю відстороненими від управління державою, сприймаючись як позбавлені базових прав інструменти для досягнення державних цілей, а держава здійснює повний контроль над усіма сферами життєдіяльності суспільства, в тому числі й тими, що належать до сфери особистого життя громадян.
Бінарна класифікація антидемократичних державних режимів є найбільш поширеною в теоретико-правових науках. Проте, серед вітчизняних та зарубіжних теоретиків існує значна кількість апологетів небінарних класифікацій, які стверджують, що антидемократичні державні режими можуть набувати таких форм, які неможливо охарактеризувати як суто авторитарні та тоталітарні. Наприклад, М.С. Кельман та О.Г. Мурашин говорять про існування, нарівні з авторитаризмом та тоталітаризмом, таких режимів як деспотичний, тиранічний, військово-диктаторський, військово-поліцейський, фашистський, мусульмансько-фундаментальний [1, с. 151]. В той же час, очевидно, що перераховані форми антидемократичного державного режиму мають або історико-правовий характер, що втратив актуальність у наші дні (деспотичний, тиранічний), або є вузько специфічними для окремих територій чи культур і не можуть бути взяті за основу при створенні універсальної класифікації (мусульмансько-фундаментальний), або ж, за їхніми специфічними ознаками, можуть бути віднесені до двох існуючих категорій бінарної класифікації (військова диктатура, очевидно, є однією з форм, яких може набути авторитаризм, в той час як фашистський режим є типовим зразком тоталітаризму).
Особливий інтерес становить собою такий державний режим, як посттоталітарний, що лежить на межі між авторитаризмом та тоталітаризмом, характеризуючись зменшенням рівня всеохопності в питанні контролю за сферами життя суспільства та менш радикальною реакцією на критику режиму [6, с. 109]. Зокрема, протягом тривалого часу, посттоталітаризм існував у Радянському Союзі після смерті Й.В. Сталіна. В той же час, незважаючи на безсумнівну необхідність визнання існування такого різновиду державного режиму, він, усе ж, має межовий та залежний характер, і його існування є неможливим без існування тоталітаризму, що не дозволяє виділити посттоталітарний режим як окремий самостійний різновид державного режиму.
Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що, хоча питання класифікації антидемократичних державних режимів лишається дискусійним, і різноманітні інтерпретації категорій, що мають бути виділені в її межах, все ще надаються вченими, бінарна природа цієї класифікації є безсумнівною. Авторитаризм та тоталітаризм є двома основними та вичерпними формами, яких може набувати антидемократичний режим. Незважаючи на ряд подібних рис, ці два різновиди державних режимів не можуть бути сприйняті виключно як два етапи одного процесу, адже як авторитаризм, так і тоталітаризм мають ряд специфічних ознак, що роблять відмінність між ними значно більшою, ніж рівень контролю владної верхівки за суспільними процесами та обмеження прав громадян.
Література
1. Кельман, М. С. Загальна теорія держави та права / М. С. Кельман,, О. Г. Мурашин. – Київ: Кондор, 2005. – 609 с.
2. Колодій, А.М., Копєйчиков, В.В., Лисенков, С.Л., Пастухов, В.П., Сумін, В.В., Тихомиров, О.Д. Теорія держави і права. Навчальний посібник. - К., Юрінформ, 1995. – 189 с.
3. Лемак, В. В. Державний режим як теоретико-правова категорія (поняття, критерії для видової класифікації) [Електронний ресурс] / В. В. Лемак, Т. П. Попович // Публічне право. - 2014. - № 4. - С. 177-182.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
5. Цвік М. В. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко. – Харків: Право, 2009. – 583 с.
6. MĂRCĂU F. Undemocratic Regimes [Електронний ресурс] / Flavius-Cristian MĂRCĂU // Annals of the „Constantin Brâncuși” University of Târgu Jiu. – 2014. – Режим доступу до ресурсу:http://www.utgjiu.ro/revista/lit/pdf/2014-02/17_Marcau%20Flavius%20Cristian.pdf.
____________________
Науковий керівник: Карпічков Віталій Олександрович, кандидат юридичних наук, асистент кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
