:: LEX :: ФОРМИ ТОЛЕРАНТНОГО СПІВІСНУВАННЯ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОГО СУСПІЛЬСТВА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 18)

Термін подання матеріалів

11 грудня 2019

До початку конференції залишилось днів 1


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ФОРМИ ТОЛЕРАНТНОГО СПІВІСНУВАННЯ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОГО СУСПІЛЬСТВА
 
15.10.2018 19:16
Автор: Юрійчук Олена Орестівна, аспірантка кафедри теорії та філософії права Інституту права і психології Національного університету «Львівська політехніка»
[Секція 1. Теорія держави і права. Філософія права]

Глобалізація світу та постійний розвиток суспільства сприяють тому, що процес мультикультурної взаємодії стикається з двома протилежними тенденціями – соціально-культурною національною ідентифікацією та уніфікацією, які потребують не лише терпимості, але й взаємоповаги культурних особливостей і відмінностей.

Так, без цього будь-яка міжнародна та національна політика неминуче стає безперспективною та катастрофічною. «Толерантність, – вказує Н. Шихардін, – веде вимогу цілісності через багатоманіття поля діяльності суб’єктів різної модельності, яка стає для кожного з них необхідністю існування» [4, с.233-234]. В мультикультурному суспільстві толерантність дозволяє виокремити важливу роль кожної національної культури і стає шляхом до визначення всередині нього можливих форм співіснування.

В цьому контексті важливо виокремити власне поняття толерантності: до прикладу, М. Б. Хомяков, говорячи про визначення, пропонує два підходи – слабкий, за яким толерантність – це будь-яке ненасильницьке допущення існування іншого, від поваги і прийняття до вимушеного прагматичного дозволу «іншому» існувати або навіть байдужого ставлення до іншого та сильний, який, на думку дослідника, найкраще ілюструє Пітер Ніколсон. У статті «Толерантність як моральний ідеал» останній звертає увагу на толерантність не як на «сурогат довіри та сприйняття», а саме як на моральний ідеал – тобто самодостатню цінність [3, с.99-100]. 

Втім, найбільш вагомим є правове визначення поняття, яке було закріплене ЮНЕСКО у «Декларації принципів толерантності» від 16 листопада 1995 року. Згідно зі ст.1, толерантність означає повагу і розуміння багатої різноманітності культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки., совісті й переконань. Толерантність - це гармонія у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, але й політична і правова потреба. Толерантність - це чеснота, яка робить можливим досягнення миру та сприяє заміні культури війни культурою миру [1].

Окрім описового позначення толерантності, видається важливим її практичне  застосування в мультикультурному суспільстві, зокрема у виокремленні форм його толерантного співіснування.

Найбільш повною є їх характеристика у дослідження «Про толерантність» М. Уолцера, який розглядає толерантність до несхожості в культурі, релігії, способі життя — «коли інші люди не є співучасниками гри і коли немає ні спільної гри, ні внутрішньої необхідності у відмінностях, культивованих чи насаджуваних» [2, с.22], і пропонує п’ять форм толерантного співіснування, виділених з історично сформованих західних типів соціального та політичного устрою: багатонаціональні імперії, міжнародне суспільство, консоціації, національні держави та суспільства іммігрантів.

Багатонаціональні імперії характеризуються особливою внутрішньою побудовою суспільства: всередині них  існує безліч культурних, релігійних, політичних, правових, автономних чи напіватономних груп, які змушені налагоджувати між собою мирне співіснування через здійснення над ними контролю імперських бюрократів. «Бюрократи зазвичай не втручаються у внутрішнє життя утворень, за умови, що податки сплачені, а мир зберігається» [2, с.28]. Толерантність у цьому випадку є вимушеною і мова не йде про демократичних устрій, хоча, зазначає М. Уолцер, «імперська влада є найуспішнішим способом об’єднання протилежностей і забезпечення мирного співіснування», втім і найбільш репресивною. 

У межах міжнародного суспільства толерантність є формальністю, адже політичний устрій є занадто загальним і слабким через поширення на кілька держав. Втім, це суспільство поширює толерантне ставлення до всіх груп, які досягли статусу державності, оскільки толерантність є однією з важливих рис суверенітету [2, с.32]. Всередині міжнародного суспільства активного розвитку зазнала дипломатія, чиї дії М. Уолцер називає «актами толерантності» [2, с.33], вважаючи їх формальною стороною поняття. Яскравим прикладом толерантності в межах міжнародного суспільства можуть бути економічні санкції, спрямовані проти Російської Федерації через її акти насильства та розпалювання збройного конфлікту на території України чи у Сирії, зупинення культурного обміну між країнами тощо. 

Консоціація серед іншого вимагає існування всередині однієї держави двох-трьох націй, виокремлення у кожній з них представників, які захищатимуть права та забезпечуватимуть політичну стабільність загалом, а також добровільності співпраці. Тоді як у міжнародному суспільстві держави – об’єкти толерантності, у цій формі вони повинні досягати консенсусу між собою та створювати умови толерантного співіснування самостійно. Хоча й видається, що така медіація більш реальна, ніж покладання на дипломатів всередині міжнародного суспільства, М. Уолцер критикує цю форму співіснування зазначаючи, що консоціації виникають після довготривалого «сусідства» через формально або реально існуючий кордон; між цими спільнотами в історичній ретроспективі могли бути війни за територію, а тепер «вони мають жити лише з оглядкою один на одного. …Страх руйнації давніх порядків підриває існування консоціації» [2, с.36]  і проводить своєрідних «тест на толерантність», який не всі суспільства здатні пройти без втрат.

На противагу вищенаведеним формам толерантного співіснування у мультикультурному суспільстві національні держави теж не є найкращим варіантом, адже вони можуть виявляти менше толерантності стосовно нацменшин, при цьому вимагаючи від них більшої толерантності щодо «своїх» членів. «Найліпший вихід із (кризової) ситуації – відпустити їх під чотири вітри або надати їм цілковитої автономії» [2, с.43], як це робилося Лігою Націй після Першої світової війни, коли укладалися договори про національні меншини.

П’ятою формою дослідник називає суспільства іммігрантів, які відрізняються від національних меншин всередині держави тим, що вони здійснювали переселення хвилеподібно через недемократичне ставлення у власній державі тощо і після переселення об’єднувалися у групи здебільшого заради полегшення процесу асиміляції. Ці групи менше претендують на автономію, але найбільше піддаються ризику байдужості. Окрім того, держава часто займає нейтральну толерантну позицію. «Члени кожної групи, аби продемонструвати толерантність, мусять прийняти різні варіанти культури один одного. І незабаром виникає багато варіантів культури кожної з груп і чимало різних ступенів прихильності до кожної. Таким чином, толерантність набуває радикально децентралізованої форми в товаристві іммігрантів, де усі й кожен зобов’язаний ставитися з толерантністю до решти їхніх членів» [2, с.45].

Перераховані М. Уолцером типи толерантного співіснування багато в чому є виключно теоретичними і навряд чи здатні на реальне існування у сучасному глобалізованому суспільстві та на вирішення викликів і проблем, які постають перед ним. Зокрема багатонаціональні імперії – більш історичний тип, який з крахом останньої, радянської, довів свою нежиттєздатність; міжнародне суспільство на прикладі Європейського союзу коливається між моделлю ідеального співіснування багатокультурного суспільства та безрезультатною спробою здійснити його максимальну інтеграцію; консоціація потребує додаткового міцного морального переконання для підтримки активного толерантного режиму, адже будь-який вияв байдужості та пасивності може спричинити запеклу боротьбу між відмінностями. 

Втім, національні держави та суспільства іммігрантів видаються власне тими формами, які не лише мають існуючі відповідники, але й є цілком самодостатніми, здатними до толерантної реакції на мультикультуралізм як ефективний інструмент взаємодії культур, їх взаємозбагачення та забезпечення належними правами всіх членів суспільства, при цьому максимально спрямовуючи власну діяльність на створення сильної та єдиної політичної нації.

Література:

1. Декларація принципів толерантності [Електронний ресурс] // ЮНЕСКО – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_503.

2. Николсон П. П. Толерантность как моральный идеал / Питер П. Николсон // Толерантность. Исследования. Переводы. Информация. О книгах / науч. ред. М. Б. Хомяков. — Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2001. — С. 129-146. — (Вестник Уральского межрегионального института общественных наук ; 1/2001).

3. Уолцер М. Про толерантність / М. Уолцер. – Харків: Видавнича група "РА-Каравела", 2003. – 148 с. 

4. Хомяков М. Б. Толерантность: парадоксальная ценность / М. Б. Хомяков. // Журнал социологии, социальной антропологии. – 2003. – №4. – С. 98–112. 

5. Шихардин Н. В. Глобализация нетерпимости и ее альтернативы / Н. В. Шихардин // Толерантность в культуре, этнических и межконфессиональных отношениях: Материалы межрегиональной научно-практической конференции. Курган. – 2003. – 260 с.

_______________________

Науковий керівник: Романова Альона Сергіївна, доктор юридичних наук, доцент, Інститут права та психології Національного університету «Львівська політехніка»
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРИРОДНЕ ПРАВО, ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО ПРАВОВОГО СУСПІЛЬСТВА
17.10.2018 20:43
ЗАХИСТ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЗАСОБАМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ: ОСОБЛИВОСТІ ДОСВІДУ УГОРЩИНИ
17.10.2018 20:10
СУТНІСТЬ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ЮРИДИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ
17.10.2018 18:39




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше