Доцільність дослідження державної політики в галузі середньої освіти в Україні зумовлена наявністю прогалин у висвітленні проблем формування та реалізації державної політики в галузі середньої освіти в різні історичні періоди Української держави, зокрема за останні роки незалежності, необхідністю закріплення її в нормативно-правових актах про освіту, а також потребою в об’єктивному та неупередженому теоретико-історичному аналізі ролі органів управління освітою в реалізації державної політики в галузі освіти, впливу внутрішніх та зовнішніх чинників на процеси її формування та впровадження.
Найпершим законом, що визначає поняття середньої освіти, принципи освітнього процесу в Україні, права учасників навчального процесу і відмежовує освітню сферу вже незалежної України, є Закон України « «Про освіту» [1] від 23 травня 1991 року. Закон не вносив принципових відмінностей в систему освіти України від системи освіти Союзу. Різниця полягала лише в тому, що тепер освітня сфера керувалась Конституцією України, що вносило зміни в мовне та ідеологічне питання. Проте закон виявився нездатним побороти основні проблеми, які залишились від минулого [2, с.26] .
Тому у вересні 1991 р. рішенням колегії Міністерства освіти України було затверджено Концепцію середньої загальноосвітньої школи України, в якій основною тезою була критика діючої системи освіти. В цьому документі також затверджувалась ІІІ-ступенева загальноосвітня школа, демократичні права учнів, визначалась наповненість класу та незалежність школи від політичного стану країни.
Основними положеннями щодо середньої освіти є принципи, завдання та обов’язки держави щодо забезпечення високого рівня освіти в дітей, а також варто виділити статтю 36 Закону України «Про освіту», де вказано, основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів:
-перший – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту;
-другий – основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту;
-третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту .
Стаття також передбачає створення профільних класів, вечірніх форм навчання, вік, з якого дитина має право навчатись у школі, право прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.
В грудні 1992 р. відбувся Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, на якому було розглянуто основні позиції Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»). Майже цілий рік йшло доопрацювання цього документу і лише 3 листопада 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив цю програму [2, с.26].
Закон України «Про освіту» має домінуюче значення, на його основі розроблялися інші закони, які визначають нормативно-правові засади функціонування всієї структури освіти. Він в загальних рисах визначає і регулює суспільні відносини в галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.
Після визначення загального курсу виховання школярів у школі, наступних суттєвих змін вона дійсно зазнала після прийняття Закону України «Про загальну середню освіту» у травні 1999р [3].
В законі вказується обов’язкове середнє навчання, нові пріоритети виховання дітей, а також прописується класифікація загальноосвітніх навчальних закладів.
Також суттєві зміни відбулись у 2000 році, коли наказом Міністерством освіти і науки України було запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти [4, с.16].
Пізніших змін закону «Про середню освіту» зазнавала частина 1 статті 12 щодо терміну навчання, але у 2010 році її залишили у редакції, що термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів становить 11 років.
Отже, основні перспективи подальшого вдосконалення та модернізації державної політики в галузі середньої освіти в Україні полягають у забезпеченні реального переходу до нової якості освіти; рівного доступу до неї; запровадженні інноваційних технологій навчання, приведенні у відповідність з європейськими стандартами наукового та науково-методичного забезпечення; створенні ефективного механізму залучення та використання ресурсів держави для потреб середньої освіти; децентралізації управління середньою освітою та налагодження ефективної співпраці з громадськістю; підвищенні якості підготовки педагогічних кадрів шляхом модернізації змісту педагогічної освіти; узгодженні потреб ринку освітніх послуг та ринку праці тощо [5, с.2-5].
Література
1. Закон України «Про освіту» м. Київ, 23 травня 1991 р. №1060-ХІІ із змінами і доповненнями.
2. Освіта в Україні: Нормативна база.- 2-е вид. К.: КНТ, 2006. 484 с.
3. Закон України «Про загальну середню освіту» м. Київ, 13 травня 1999р. № 651-ХІV із змінами і доповненнями.
4. Розвиток освіти в Україні (1992 – 1993 рр.): Доп. 44-ї сесії Міжнар. конф. з питань освіти (жовтень 1994). К.: Міносвіти України,1994. 118 с.
5. Гуцол А.О. Нація може бути без усього, але не без школи: [про стан освіти в обл.]/ А.О. Гуцол // Вінниччина. 1995. 14 червня.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
