Радянський період української державності сповнений численними темами, які вимагають об’єктивного вивчення. Це закономірно, адже в умовах існування тоталітарної держави було сформовано специфічну правову систему з чіткою державницькою ідеологією яка спрямовувалася на повне придушення громадянського суспільства та внутрішньополітичної опозиції. Для реалізації такого тиску на суспільство було сформовано кримінально-виконавчу систему, яка орієнтувалася на виправно-трудовий характер виконання покарань. Одночасно, виправно-трудовий характер кримінально-виконавчої системи, хоч і сприяв розвитку промисловості чи народного господарства, одночасно був прикладом тотального нівелювання прав людини – ненормовані трудові зобов’язання, порушення умов утримання осіб, що відбували покарання, масові страти в’язнів, тощо.
Початком формування радянської кримінально-виконавчої системи, можна вважати 1919 рік, коли було прийнято постанову Наркому юстиції «Про ліквідацію всіх відділів колишнього Міністерства юстиції». У 1921 р. усі каральні відділи на місцях було перейменовано на виправно-трудові [5, с. 269]. Власне з цього часу й можна говорити про початок застосовування виправно-трудового підходу до реалізації системи виконання покарань. Виправно-трудовий підхід був домінуючим впродовж 1920-1960-х років. Це обумовлювалося рядом об’єктивних причин. По-перше, мало місце посилення репресивного характеру самої кримінальної системи, що обумовлювалося умовами громадянської війни і правовою ідеологією більшовизму. По-друге, на характері кримінально-виконавчої системи відобразилася внутрішньополітична ситуація, зокрема процес формування культу особи Й.Сталіна. По-третє, радянська держава перебувала в умовах глибокої промислової трансформації й потребувала безкоштовної робочої сили. Як результат, кримінально-виконавча система з моменту свого формування була елементом тоталітаризму, а правові норми, що регулювали процес її функціонування, особливу увагу приділяли виправно-трудовому характеру відбування покарань.
Основним нормативним актом яким здійснювалося нормативно-правове регулювання виправно-трудового підходу став Виправно-трудовий кодекс УСРР, прийнятий 23 жовтня 1925 р. Кодекс визначив основну структуру місць позбавлення волі: будинки ув’язнення, виправно-трудові будинки, трудові колонії, ізолятори спеціального призначення, перехідні виправно-трудові будинки [3, с. 30]. Основною ідеєю кодексу стало закріплення пріоритетності виховних завдань та ідею виправлення засуджених. Як наслідок, 11 липня 1929 р. прийнято постанову «Про використання праці кримінально-ув'язнених», у відповідності до якої було не тільки узаконено фізичну працю ув’язнених осіб, а й створено Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС («ГУЛАГ»).
Створення ГУЛАГу стало ключовим етапом в процесі реалізації виправно-трудового характеру кримінально-виконавчої системи. Одночасно, слід зауважити, що до початку 1930-х років діяло дві паралельні пенітенціарні системи – республіканська (включала в'язниці для утримання ув'язнених, що перебували під слідством і власне виправно-трудові колонії) та загальносоюзна (виправно-трудові табори, політізолятори) [4, з. 319].
Як зауважують українські дослідники В.Данильчук та Р.Михайльчук, основним завданням ГУЛАГу, «було покарання, ізоляція, використання у якості робочої сили та перевиховання «неблагонадійних елементів», тобто тих, хто реально, хоча частіше уявно, чинив опір сталінському режиму» [2, с. 60]. У 1931 році в структурі ГУЛАГу створено окремий відділ трудових поселень, у 1934 році виробничо-будівельний відділ, що вказувало винятково на реалізацію виправно-трудового підходу.
За час існування ГУЛАГу було прийнято десятки нормативно-правових актів, регламентували виправно-трудовий характер кримінально-виконавчої системи. Основними з цих документів були:
- «Тимчасова інструкція про режим утримування ув’язнених у виправно-трудових таборах НКВС СРСР» (серпень 1939 р. липень 1940 р.) [2, с. 61];
- Указ Президії Верховної ради СРСР «Про скасування смертної кари (26 травня 1947 р.), а Указом від 19 квітня 1943 р. запроваджено максимальний термін покарання 25 років [6, с. 583-584];
- «Інструкція з режиму утримання ув’язнених у виправно-трудових таборах і колоніях МВС СРСР» (24 березня 1947 р.) – перший документ, який врегульовував правове становище ув’язнених [2, с. 62];
- Указ Президії Верховної ради СРСР про амністію деяких категорій ув’язнених, які вчинили злочини, які не становлять великої небезпеки для держави (27 березня 1953 р.) [1, с. 357].
Останній нормативний акт поклав початок ліквідації ГУЛАГу однак виправно-трудовий характер системи відбування покарань зберігався. Зрештою Постановою «Про заходи щодо покращення роботи Міністерства внутрішніх справ СРСР» від 25 жовтня 1956 р. було ліквідовано виправно-трудові табори як такі, що не забезпечували вирішення завдання виправлення та перевиховання ув'язнених. Замість системи ГУЛАГу формується система, в основні якої знаходиться виправно-трудова колонія. Ліквідація табірної системи мала позитивні наслідки і обумовлювалася як політичним рішенням – лібералізація суспільних відносин і критика культу особи, так і практичними – масові повстання в’язнів ГУЛАГу.
Таким чином, у період становлення і розвитку радянської державності відбулося не тільки формування нової кримінально-виконавчої системи, а й утвердження її виправно-трудового характеру. Виконання покарання у вигляді виправних робіт пояснювалося рядом об’єктивних причин й ідеологією самого більшовизму. Виправно-трудовий підхід до реалізації системи виконання покарань не завжди передбачав ізоляцію засуджених від суспільства.
Основним органом, що здійснював контроль за виправно-трудовою системою був ГУЛАГ, який став класичним символом тоталітаризму, хоч з правової точки зору відповідав за виховання осіб, що вчинили злочин через суспільно-корисну працю. Ліквідація ГУЛАГ тільки частково спростила виправно-трудовий характер кримінально-виконавчої системи, яка набула класичних пенітенціарних ознак.
Література:
1. Вронська Т., Стяжкіна О. Мінусники: покарані простором. К.: Темпора, 2021. 456 с.
2. Данильчук В., Михальчук Р. Нормативно-правові основи функціонування системи відбування покарань у виправно-трудових таборах ГУЛАГу. Інтермарум: історія, політика, культура, №10. 2022. С. 57-72. DOI: https://doi.org/10.35433/history.112030%20.
3. Козак Р.А., Рідкобород Ю.В., Мелаш А.С. Зародження пенітенціарної системи в Україні. Юридичний науковий електронний журнал, 2021. №10. С. 28-31. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-10/3.
4. Министерство внутренних дел. 1902–2002. Исторический очерк. М.: Объед. ред. МВД России, 2004. 647 с.
5. Пиндюрина Н. Соблюдение революционной законности в исправительно-трудовых учреждениях (октябрь 1917 г. – 1920 г.). Труды ВШ МВД СССР. 1957. № 2. С. 267-285.
6. Реабілітовані історією. Рівненська область (2013) / редкол. Тому (співгол.: М. Кривко, О. Губанов, відп. секр. А. Жив’юк); упоряд.: О. Білоконь, Р. Давидюк, А. Жив’юк (кер.) та ін. Кн. 3. Рівне: ПП ДМ. 620 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
