:: LEX :: БОРОТЬБА З ДИТЯЧОЮ БЕЗПРИТУЛЬНІСТЮ ТА БЕЗДОГЛЯДНІСТЮ В УКРАЇНІ У 1920-Х РР.
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 61)

Термін подання матеріалів

16 травня 2024

До початку конференції залишилось днів 8


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

БОРОТЬБА З ДИТЯЧОЮ БЕЗПРИТУЛЬНІСТЮ ТА БЕЗДОГЛЯДНІСТЮ В УКРАЇНІ У 1920-Х РР.
 
08.03.2023 20:55
Автор: Омарова Айсел Азад кизи, кадидат юридичних наук, доцент, стипендіат Британської Академії, Уорікський університет, Великобританія, доцент кафедри історії держави і права Україні і зарубіжних країн, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Україна
[Секція 1. Теорія держави і права. Філософія права]



Питання дитячої безпритульності та бездоглядності в Україні набуло гостроти після початку агресії Росії проти Україні у 2014 році, а після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 р. ще більше поглибилося. Пояснюється сказане тим, що одним із наслідків воєнних дій є збільшення кількості дітей-сиріт, а також дітей, котрі через скрутне фінансове становище та/або психологічний стан батьків (одного з батьків, що залишився в живих)/опікунів стали бездоглядними чи безпритульними. Проте класичної безпритульності в Україні наразі нема. На сьогодні в Україні безпритульні та бездоглядні діти трохи змінили своє «обличчя», мається на увазі, що зараз це діти, що опинилися у складних життєвих обставинах, але внаслідок війни класична безпритульність може повернутися на територію України, адже відповідно до звіту Управління ООН з координації гуманітарних питань від 19 грудня 2022 року [3] та звіту ЮНІСЕФ (звітній період 24 лютого – 31 грудня 2022 р.) [4] близько 3.3 мільйонів дітей в Україні потребують заходів із захисту дітей. Однак окреслена проблема не нова для України, адже існувала також і у ХХ столітті, зокрема, після Першої світової війни. На нашу думку, дослідження й аналіз такого явища, як дитяча безпритульність і бездоглядність, а також засобів його подолання на території України в історичній ретроспективі стане тим необхідним науковим підґрунтям, що допоможе віднайти механізми подолання окресленої проблеми в нашій державі, яка до того ж усім цивілізованим світом визнається одним із жахливих наслідків війни Росії проти України.


Першим радянським органом в Україні, серед основних завдань якого було опікування харчуванням, санітарною охороною і громадянським вихованням дітей, стала Рада захисту дітей (далі – Рада) [16]. Крім цієї функції, Рада вирішувала питання забезпечення дітей одягом і взуттям, а також шукала приміщення для дитячих закладів. При цьому у своїй діяльності Рада часто використовувала методи адміністративного примусу (реквізиції, оподаткування, накладення стягнень). [10] На основі рішень органів виконавчої влади і за активної підтримки Ради на початку 1920-х років скрізь починають відкриватися дитячі садочки, клуби, комуни. Саме в цей період значно розширюється мережа закладів для бездомних, безпритульних, бездоглядних дітей і малолітніх правопорушників: утворювалися денні дитячі будинки [13], що взяли на себе виховання тих дітей, які вдень залишалися без догляду батьків через їх працю, відкрилися дитячі будинки [15], до яких приймали сиріт і дітей до 16 років, які залишилися без опіки батьків.


Проте цей орган провадив діяльність лише 2 роки, адже 6 грудня 1922 р. замість Ради захисту дітей було створено новий – Центральну комісію допомоги дітям (ЦКДД) [11], основним завданням якої була боротьба з дитячою безпритульністю, покращення побуту дитячих установ, громадського дитячого харчування і реевакуація на батьківщину дітей, які потребують цього. Відмітимо, що в цей час повноваження у сфері боротьби з безпритульністю значно було розширено: створювалися відділи соціально-правового захисту неповнолітніх, відкривалися денні дитячі будинки для дітей, батьки яких безробітні, дитячі майданчики, ясла тощо, вводилися інститути опіки й патронату в значно більшому масштабі, у тому числі й дитяча соціальна інспекція, проводилися заходи з оздоровлення тощо. Також не можна не згадати, що у 1920-х роках в Україні були створені спеціальні заклади для дітей з вадами зору та слуху, для розумово відсталих дітей та дітей-інвалідів (прим. автора – визначення взято із законодавства). [2, 184]


Що стосується реевакуації, то значну роботу в цьому напрямі проводили дитячі адресні столи Народного комісаріату освіти. Зокрема, у 1923 р. вони опрацювали понад 3 тисячі запитів батьків, які втратили зв’язок зі своїми дітьми під час евакуації. Згідно з даними, у 42% із них розшук дітей був успішним. [6] У цілому упродовж 1923 р. реевакуйовано близько 18 тис. неповнолітніх. [7] Повернення дітей батькам передбачалося як поза, так і в межах України. [12] Заслуговує на увагу той факт, що на місця реевакуйованих дітей прибували ті, котрі все ще залишалися на вулиці. Таким чином, завдяки реевакуації з’явилася можливість у дитячих притулках розмістити інших безпритульних дітей.


Ще одним заходом боротьби з дитячою бездоглядністю було влаштування дітей серед міського та сільського населення на основі добровільної угоди між органами опіки та громадянами, які дали на це згоду. Однак такий захід використовувався як тимчасовий і до покращення ситуації з продовольством та іншими товарами. [1, 256] Суттєвою проблемою профілактики бездоглядності слід визнати й відсутність правової бази застосування таких форм влаштування дітей, як усиновлення й опіка. Додамо, що через неможливість держави надати надійний захист безпритульним дітям запроваджено практику патронування [8] – передачі безпритульних і бездоглядних дітей на утримання. Примітно, що до надання матеріальної допомоги сім’ям, які брали дітей на патронування, залучалися громадські організації. Для влаштування на навчання колишніх безпритульних ЦКДД надавала стипендії. [5] Проте до дитячих закладів і на патронат влаштовували насамперед дітей молодшого віку. Вбачається, що при розгляді даного питання особливу увагу треба звернути на той факт, що Україна в першій половині 1920-х рр., крім іншого, переживала ще й глибоку економічну кризу, що позначилося на доходах населення (через бідність не всі сім’ї були спроможні брати участь у патронуванні безпритульних і бездоглядних дітей) і фінансуванні дитячих закладів, яке було недостатнім.


За радянською традицією одним із заходів боротьби з дитячою безпритульністю й бездоглядністю було залучення підлітків до праці. Так, запроваджено практику бронювання на підприємствах робочих місць для підлітків. Проте глобальне вирішення цієї проблеми потребувало вжиття заходів з виведення країни з економічної кризи. Саме задля цього й була розроблена нова економічна політика, що дозволило створити належну матеріальну базу для боротьби з дитячою безпритульністю й бездоглядністю. Звісно, було закладено й законодавче підґрунтя. Так, Кодексом законів про працю 1922 р. [9] передбачалося зниження віку прийняття на роботу при одночасному закріпленні ширших гарантій трудових прав неповнолітніх. Заборонялося приймати на роботу осіб молодше 16 років, проте у виняткових випадках на підставі спеціальної інструкції уповноваженого Народного комісаріату праці за угодою з Південним бюро Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок інспектору праці надавалося право надавати дозволи на вступ на роботу малолітніх не молодше 14 років. Не менш важливим заходом боротьби з дитячою безпритульністю й бездоглядністю слід визнати запровадження загальнообов’язкової початкової освіти, літніх кампаній, санаторіїв і шкільних таборів. [14] Зокрема, значно розширено мережу шкіл, що дозволило всім дітям отримувати освіту й перебувати під наглядом. Крім того, із метою попередження безпритульності, бездоглядності й вчинення правопорушень випускниками дитячих будинків у цих установах намагалися змінювати пріоритети виховання, зокрема, організовували роботу таким чином, щоб діти випускалися підготовленими до самостійного життя. Наприклад, в інтернатах продовжували розвивати виробниче навчання. Не менше значення в роботі дитячих будинків мала організація медичної допомоги безпритульним дітям.



Таким чином, нова економічна політика, закріплення загальнообов’язкової початкової освіти з одночасним збільшенням мережі дитячих закладів, виробниче навчання, діяльність органів й організацій, що займалися питанням ліквідації безпритульності й бездоглядності дітей, тощо – усе це дало змогу майже позбутися масової безпритульності дітей. Проте соціально-політичні процеси, що мали місце наприкінці 1920-х рр., а саме згортання НЕПу, проголошення курсу на індустріалізацію й колективізацію, формування командно-адміністративної системи управління, згортання роботи спеціальних органів, що опікувалися неповнолітніми, тощо, звели нанівець досягнуті успіхи, як наслідок, розпочалася нова хвиля безпритульних і бездоглядних дітей.


Література:


1. Omarova A. State and legal policy of combating juvenile delinquency in Ukraine in the 1920s. Juvenile policy as a component of supporting Ukraine’s national security and defense: monograph/ Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2023. P 254-274.


2. Yermolaiev VM, Omarova AA, Ponomarova HP. The development of children's medical rights in Ukraine (1919 – beginning of the XXI century). Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. 2021. № 28(4). С. 181-189.


3. Ukraine: Situation Report OCHC, 19 December 2022 https://reports.unocha.org/en/country/ukraine/ (дата звернення 5 березня 2023).


4. UNICEF Ukraine Humanitarian Situation Report No. 24 https://www.unicef.org/ukraine/media/30046/file/UNICEF%20Ukraine%20Humanitarian%

20Situation%20Report%20No.%2024.pdf (дата звернення 5 березня 2023).


5. Анатольєва О.І. Правове регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УСРР У 20-х роках ХХ століття : дис. ... к.ю.н.: 12.00.01 / Нац. акад. внутр. справ України. К., 2003. 216 с.


6. Відомості про безпритульних дітей на Україні і про працю охорони дитинства по даним за 1923 рік. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 1623. Арк. 18.


7. Краткий отчет о деятельности Центральной комиссии помощи детям (ЦК Помдет) при ВУЦИКе за период: сентябрь 1923 года - июнь 1924 года. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 1958. Арк. 1-14.


8. О беспризорных детях: Постановление СНК УССР от 14.10.1921 г./ Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1921 г. № 20. Ст.591.


9. О введении в действие Кодекса законов о труде: Постановление ВУЦИК УССР от 02.12.1922 г./ Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1922 г. № 52. Ст. 751.


10. Отчет о деятельности Ценсовзадета и губсовзадетов за 1920 год. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 578. Арк. 89-95.


11. Положение о Центральной комиссии помощи детям при ВУЦИК: Постановление ВУЦИК от 06.12.1922 г./ Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1922 г. №53. Ст. 773.


12. Про боротьбу з дитячою безпритульністю: Постанова ВУЦВК УСРР від 17.04.1924 р./ Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1924 р. № 21-22. Ст. 190.


13. Про денні дитячі будинки: Постанова РНК УСРР від 08.06.1920 р./ Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1920 р. № 17. Ст. 338.


14. Про надання чинності Кодексу законів про народну освіту: Постанова ВУЦВК УСРР від 22.11.1922 р./ Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1922 р. №49. Ст. 729.


15. Про організацію відкритих дитячих будинків: Постанова Народного Комісаріату Просвіти від 10.06.1921 р./ Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1921 р. № 11. Ст. 287.


16. Про створення «Ради захисту дітей: Постанова РНК УСРР від 29.06.1920 р./ Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1920. № 18. Ст. 341.






Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
LOGICAL EXPERTISE IN THE LEGISLATIVE PROCESS
08.03.2023 21:00
АКТУАЛІЗАЦІЯ МЕТОДУ СОЦІОПСИХОЛІНГВІСТИКИ У ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІЙ ПІДГОТОВЦІ ЮРИСТІВ
06.03.2023 10:28
ЩОДО ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ХАОСУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
02.03.2023 11:09




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше