Договір про довічне утримання завжди займав важливе місце як у дослідженнях науковців, так і на побутовому рівні. Адже багатьом з нас відомо, що багато самотніх літніх людей не мають можливості або не спроможні забезпечувати себе самостійно, і саме тому потребують допомоги від сторонніх осіб. Саме у таких випадках у нагоді стає договір довічного утримання, в результаті якого набувач стає власником нерухомого майна літньої людини, а відчужувач своєю чергою отримує послуги з піклування та забезпечення.
Стаття 744 Цивільного Кодексу України визначає, що за договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічного утримання [1].
Змістом договору є перехід права власності від відчужувача до набувача, а також виникнення обов’язку у набувача утримувати (доглядати) відчужувача. Істотними умовами договору є: предмет та ціна. Для цього виду договору строк не належить до істотних умов, тому що визначається тривалістю життя відчужувача майна. Зазначений договір має ознаку триваючого, оскільки зберігає силу до моменту смерті відчужувача і вимагає систематичного виконання набувачем своїх обов’язків. Також цей договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов’язок – надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням. З нотаріальною формою договору довічного утримання пов’язується момент виникнення права власності на майно у набувача.
Водночас нотаріус повинен накласти заборону на відчуження набувачем майна до припинення дії договору. Договір довічного утримання є відплатним. За цим договором набувач отримує у власність майно, вартість якого на момент укладення договору відома. Натомість вартісний вираз утримання, що буде надаватися набувачем відчужувачу за договором, не може бути точно відомим, визначеним, адже неможливо визначити строк дії договору. Тому з огляду на цю обставину договір довічного утримання відносять до алеаторних (ризикових) договорів. Також слід зауважити, що цьому договору притаманні ознаки фідуціарності, що виражені в особливому довірчому характері відносин сторін [2, с. 79–84].
При укладенні договору про довічне утримання важливо враховувати правові аспекти. Зокрема, він повинен відповідати вимогам чинного законодавства, і не повинен суперечити основним правам та свободам людини. Крім того, у договорі повинні бути враховані питання щодо успадкування та передачі права власності на нерухомість.
Отже, Договір про довічне утримання є особливим типом договору, в якому одна сторона зобов'язується забезпечувати іншу сторону утриманням та доглядом до кінця її життя. Особливість цього договору полягає в тому, що він має надзвичайно довготривалий характер, що може становити значний ризик для сторін у разі неправильної укладення договору.
Оскільки договір про довічне утримання має довготривалий характер, він має бути дуже детально пророблений щодо умов та відповідальності сторін. Укладення такого договору повинно відбуватися з дотриманням всіх вимог законодавства та з урахуванням індивідуальних потреб кожної зі сторін.
Крім того, договір про довічне утримання може стати проблемою у разі зміни обставин. Наприклад, якщо власник нерухомості, який уклав договір, вирішує продати свою власність, то договір може стати некоректним і створити проблеми для нового власника [3].
Література:
1. Цивільний кодекс України. URL: https://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_kodeks_ukraini/statja-744.htm (дата звернення : 29.03.2023).
2. Лаптош М.В., Костенко-Костейчук Г.А. Загальна характеристика договору довічного утримання. Трипільська цивілізація. 2012. Вип. 3. С. 79–84.
3. Савченко В.В. Договір довічного утримання як засіб забезпечення соціального захисту громадян. Право та держава: теорія та практика. 2019. № 2.С. 70-74.
_________________________
Науковий керівник: Обривкіна Оксана Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри приватного права Державного податкового університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
