До початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року українські порти перебували у фокусі уваги громадськості. Суспільство покладало надії на розвиток морської галузі, оскільки Україна володіє широким потенціалом на морі, який, тим не менше, досі не використовувався на повну потужність.
Після початку масштабних бойових дій та блокади українських портів державою-агресором питання морських перевезень постало особливо гостро, оскільки були перекриті шляхи торгівлі, якими в Україну ввозився імпорт та експортувалася важлива для продукція, за рахунок збуту якої наповнювався державний бюджет.
Після укладення угоди про зерновий коридор, наша держава отримала можливість експортувати сільськогосподарську продукцію закордон. Водночас, обсяги експорту та постійні перепони з боку держави-агресора залишають обсяги нашого експорту незадовільними. Попри це, українці залишаються впевненими в перемозі та повоєнному відновленні, зокрема, морської торгівлі та українських портів. З огляду на актуальний стан речей та перспективи майбутнього відновлення, дана тема зобов’язує дослідників знову звернути увагу на важливість української портової сфери.
Перш за все варто наголосити, що порти та морська галузь у цілому підпадають під дію як міжнародного, так і національного законодавства: судна, що здійснюють міжнародні рейси, повинні дотримуватися норм як міжнародного права, так і вимог національного законодавства у порту, в який вони приходять.
Прихильність міжнародним стандартам у сфері мореплавства затверджена нашою державою на доктринальному рівні. Відповідно до Морської доктрини України на період до 2035 року, Україна дотримується міжнародних стандартів у сфері мореплавства, безпеки суден та портів [1].
Важливе місце в діяльності українських морських портів займає публічне адміністрування. Публічне адміністрування, яке раніше іменувалося державним управлінням, є технічною реалізацією публічного врядування (англ. public governance). Публічне врядування покликане формувати та запроваджувати політику, а адміністрування – приймати управлінські рішення відповідно до сформованої державної політики в морському секторі.
Публічне адміністрування морського порту – це, перш за все, організаційна та розпорядча діяльність, менеджмент персоналу, сервісне обслуговування. Ефективне публічне адміністрування ґрунтується на принципах відкритості, прозорості, звітності, взаємодії з громадськістю, приватним сектором, професійному безсторонньому менеджменті.
Стратегія розвитку морських портів ґрунтується на ефективній організації управління. Складові частини публічного управління спочатку реалізуються на папері – необхідно розробити дієві програми та механізми, оформити їх в якості стратегії управління морськими портами. Це може бути втілено за допомогою: 1) документів, що містять нормативне регулювання організаційної діяльності з публічного управління морським портом; 2) програмних документів з організаційного планування, які містять визначення, цілі, пріоритети, розподіл відповідальності, програму звітності, механізми виправлення помилок, строки реалізації, кошторис (бюджет на реалізацію програми) тощо; 3) документів з організаційного інструктажу (менеджмент морського порту, механізми, алгоритми вирішення проблем при управлінні морським портом, етичні настанови та корпоративна культура при управлінні морським портом тощо).
На думку І.В. Яцкевич, розвиток портової галузі України можна аналізувати за наступними чинниками: 1. Фінансово-бюджетна політика. 2. Інвестиційно-інноваційна політика. 3. Економічна політика. 4. Транспортна політика. 5. Кластерна політика [2, с. 68-69]. На рахунок останньої, дослідниця зазначає, що даний напрямок все ще слабко розвинений в Україні, і його розбудова залежатиме від успішної взаємодії різних галузей економіки, налагодження співробітництва між керівними ланками кожної з них. Дослідниця пропонує для розвитку адміністрування морських портів України вжити наступних заходів: 1) законодавчо унормувати приватно-правову модель управління морським портом; 2) узгодити межі портової інфраструктури у форматі земельного законодавства; 3) переглянути політику справляння портових зборів та використати їх для капіталовкладень в стратегічні об’єкти будівництва в українських портах [2, c. 69].
Як зазначає А.О. Панчук, активне реформування портової діяльності в Україні припадає на 2012-2019 рр. [3, c. 63]. Його початок ознаменувався прийняттям Закону «Про морські порти України» від 17 травня 2012 року, 23 грудня 2013 року було створено Адміністрацію морських портів України (АПМУ), а активний перегляд практик здійснення діяльності в морських портах розпочався після подій Революції Гідності в 2014 році. У подальшому розпочалася робота з пошуку приватних інвесторів, були представлені стратегічні плани оновлення портової інфраструктури. Таким чином, сектор набув імпульсу, дослідники відзначали поступовий рух у сфері адміністрування портів. Попри це, багато недоліків залишалися невирішеними і прогрес реформ залишався незадовільним – як на думку дослідників, так і суспільства.
Для вирішення цих проблем було запропоновано різні підходи та моделі. Популярним підходом є залучення до розбудови портової інфраструктури приватних інвесторів з передачею управління приватним компаніям на основі механізму державно-приватного партнерства (ДПП). Цей підхід було реалізовано після 2019 року з передачею в концесію портів Херсону та Миколаєва: 20 серпня 2020 року в концесію передано миколаївський порт «Ольвія», 26 червня 2020 року – Херсонський морський торгівельний порт. На жаль, повномасштабна російська агресія призупинила розвиток цих проектів.
З огляду на розвиток публічного адміністрування морських портів в Україні, слід зазначити, що Україна досі володіє широкими перспективами в сфері побудови конкурентоспроможної торгівлі у морських портах. Цей потенціал обумовлений вигідним географічним положенням нашої держави. Водночас, перед нами стоять значні перешкоди, що проявляються, по-перше, в збитках, які досі нам завдає держава-агресор, по-друге, застарілій портовій інфраструктурі, по-третє, слабкою залученістю українських морських портів в світові інвестиційні потоки, по-четверте, нерозвиненістю передових практик публічного адміністрування морським портом. Подолання даних проблем, крім очевидної перемоги України у війні, ми вбачаємо в реалізації стратегічних планів України, зазначених в Морській доктрині, за допомогою детального планування, посилення державно-приватного партнерства, імплементації успішних практик публічного адміністрування портами зарубіжних країн, нормативного закріплення моделей управління морським портом, створення культури публічного управління за допомогою чіткої доктрини, правил, приписів, постійної взаємодії керуючих та персоналу, підвищення їх кваліфікації та обміну досвідом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 р. № 1307. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1307-2009-%D0%BF#Text (дата звернення: 09.05.2023)
2. Яцкевич І.В. Базові елементи державного управління розвитком морських портів. Публічне управління і адміністрування в Україні, 2020, № 20. С. 67-72. URL: http://www.pag-journal.iei.od.ua/archives/2020/20-2020/14.pdf (дата звернення: 09.05.2023)
3. Панчук А.О. Сучасні форми управління морськими портами та проблеми адміністрування морської галузі в Україні. Lex Portus, 2019, № 1. С. 50-67. URL: http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/12457 (дата звернення: 09.05.2023)
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
