:: LEX :: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ П.4 Ч.1 СТ.311 ЦПК
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 15)

Термін подання матеріалів

16 вересня 2019

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ П.4 Ч.1 СТ.311 ЦПК
 
08.12.2008 21:05
Автор: Овчаренко Антон Сергійович, студент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого
[Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]
За статистикою, вирішення питання про права та обов’язки осіб, які не беруть участь у справі, посідає перше місце за поширеністю серед підстав для скасування рішення та передачі справи на новий розгляд у апеляційному провадженні (у 2007 році вона сягала 43% серед усіх підстав) [1, с.33].
Питання щодо практичного застосування розгляданої підстави у сукупності із іншими висвітлено у статті Яцини В.Б. „Огляд судової практики щодо скасування рішень суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд” [2]. Метою ж даної роботи є аналіз вищезгаданої підстави, виділення конкретних проблем, які виникають у зв’язку із її застосуванням і надання пропозицій щодо шляхів їх вирішення.
До прийняття чинного ЦПК серед суб’єктів апеляційного оскарження не значились особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Хоча на практиці ці суб’єкти зверталися з апеляційною скаргою. Суди ж апеляційних інстанцій приймали такі скарги, аргументуючи свою точку зору посиланням на ст.55 Конституції України (як на норму прямої дії) та на п.4 ст.307 ЦПК 1963 р. (скасування рішення суду й передача справи на новий розгляд у випадку вирішення судом питання про права й обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі) [3, с.99]. І це видавалося правильною, хоча складною і неоднозначною процедурою. Тому у наукових колах не одноразово з’являлися пропозиції прямо передбачити цих суб’єктів у новому ЦПК [3, с.100]. Це було зроблено з веденням у дію чинного ЦПК у статті 292 вказаного нормативного акту.
Вважаємо за доцільне висловити окремі міркування з приводу застосування п.4 ч.1 ст.311 ЦПК.
По-перше, слід розглянути об’єктивні причини для застосування даної норми. Не можна не погодитися із доводами Яцини В.Б., яка вважає, що оскільки у разі відмови у задоволенні позову питання про права та обов’язки не вирішуються, тобто не встановлюються та не змінюються, то за таких випадків у апеляційного суду немає підстав для застосування приписів вищезазначеної норми ЦПК.
Так, змістом права на судовий захист, яке має універсальний характер, є об’єктивна спроможність зацікавлених осіб, у тому числі тих, які не були залучені до участі у справі, на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод, порушених певним судовим рішенням. Зацікавлені особи, які не брали участі у справах, якщо відмовлено у задоволенні позову, також не позбавлені права подати самостійний позов до суду першої інстанції. При цьому судове рішення про відмову у задоволенні позову, яке було винесене без їх участі, з огляду на інший склад осіб, які беруть участь у справі, відповідно до приписів ч. 3 ст. 61 ЦПК України не буде мати в іншій справі преюдиційного значення [2, с.57].
Відносно застосування приписів ЦПК щодо оскарження судових ухвал у ситуації, що розглядається, Радзієвський Ю. зазначає, що згідно ч.2 ст.292 ЦПК ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу. При цьому ні стаття 293 ні інші статті ЦПК прямо не передбачають право осіб, які не є учасниками процесу, на апеляційне оскарження ухвал судів першої інстанції, які стосуються прав та обов’язків таких осіб [4, с.17]. Слід зазначити, що вказаний висновок, як уявляється, з`явився в результаті аналізу того законодавчого припису, що чинний ЦПК містить некоректне визначення форм судових рішень. Якщо раніше існувало 2 форми судових постанов (рішення та ухвала), то нині за ст.208 ЦПК є 2 форми судового рішення – рішення та ухвала. Тому твердження даного автору слід визнати такими, що потребують уточнень.
По-друге, що стосується суб’єктів подання скарг. Безумовно, виходячи із змісту п.4 ч.1 ст.311, ст.292 ЦПК порушення судом своїм рішенням прав та обов’язків цих суб’єктів (а саме осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки) є одним із оціночних понять у цивільному процесі. Дійсно, закон не містить критерію розмежування осіб, щодо прав/обов’язків яких вирішено чи не вирішено питання судом. Тому вноситься пропозиція доктринального вироблення критерію поділу таких осіб на належних та неналежних в залежності від наявності у них інтересу у результаті розгляду справи.
По-третє, що стосується самої процедури апеляційного розгляду цих категорій скарг. В.Б. Яцина пропонує надати можливість особам, питання про права та обов’язки яких суд першої інстанції вирішив без залучення їх до розгляду справи, в апеляційному порядку захистити свої права та інтереси без повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції [2, с.67]. З цією позицією можна погодитися лише частково, адже в такому разі судом першої інстанції, який вирішує справу по суті, буде виступати апеляційний суд, що протирічить ст.107 ЦПК.

Література:
1. Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції // Вісник Верховного суду України. – 2008. – №7(95). – с.32-40.
2. Яцина В.Б. Огляд судової практики щодо скасування рішень суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2007. – №1. – с.54-65.
3. Гусаров К.В. Суб’єкти права апеляційного оскарження у цивільному процесі // Проблеми законності. Вип. 65: Респ. між від. наук. збірн. – Х. НЮАУ, 2003. – с.94-101.
4. Радзиевский Ю. Право на обжалование: третий лишний? Обжалование определений суда первой инстанции в апелляционном порядке лицами, не принимавшими участия в рассмотрении дела // Юридическая практика. – 2007. - №34 (23 августа). – с.17.

e-mail: statist1@bk.ru
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДОВІРА ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР У ЗДІЙСНЕННІ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ
10.12.2008 22:47




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше