:: LEX :: ТЕАТРАЛЬНЕ ЖИТТЯ В ПОВІТОВОМУ МІСТІ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГУБЕРНСЬКОЇ ПРЕСИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 61)

Термін подання матеріалів

16 травня 2024

До початку конференції залишилось днів 8


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ТЕАТРАЛЬНЕ ЖИТТЯ В ПОВІТОВОМУ МІСТІ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГУБЕРНСЬКОЇ ПРЕСИ
 
06.10.2023 17:06
Автор: Кузнець Тетяна Володимирівна, доктор історичних наук, професор, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
[Секція 8. Історія становлення української державності]


Містознавча тематика в сучасній українській історіографії не втрачає своєї актуальності з огляду на декілька чинників, серед яких: можливості широкого використання методологічного інструментарію, накопичення досвіду висвітлення освітньо-культурного середовища населених пунктів, у тому числі повітових міст та містечок, розвиток досліджень соціальної, міської, локальної історії. Незаперечним здобутком історіографії є дослідження О. Прищепи про культурно-освітнє середовище повітових міст і містечок Правобережної України [1]. Більш дотичним до даної розвідки є дослідження О. Карліної про театральне життя у повітових містах Волинської губернії [2] та С. Щербак про театральне мистецтво як вид інтелектуального дозвілля дворянства Харківщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. [3]. Хоч ці праці мають інші від наших територіальні рамки, все ж їх автори досліджують історичний досвід розвитку театрального мистецтва як прояву інтелектуального дозвілля дворянства, висвітлюють театральне життя в повітових містах.

Одним з одинадцяти повітових міст Київської губернії у ХІХ – на початку ХХ ст. було місто Умань. За всеросійським демографічним переписом 1897 р. в Умані мешкало 31016 осіб, і за чисельністю населення вона випереджала такі повітові міста губернії як Черкаси (29600 осіб), Звенигородка (16923 особи), Чигирин (9872 особи), Канів (8855 осіб) [4]. Тобто це було густонаселене місто, мешканці якого у різний спосіб задовольняли свої культурно-освітні потреби. Одним з проявів інтелектуального дозвілля уманців було відвідування театру.

Історія театру в Умані ще чекає на комплексне дослідження, а метою даної розвідки є введення в науковий обіг інформації про театральне життя, яка зафіксована на сторінках губернських газет кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Політична та літературна газета «Заря» видавалась в Києві з 1880 до 1886 року, а літературно-політична і економічна газета «Киевское Слово» виходила у 1886 – 1905 роках. На їх сторінках уміщувалась різноманітна інформація про соціально-економічне та культурне життя населення Київської губернії, серед якої п’ятнадцять публікацій присвячено театральному життю у повітовому місті Умань. Переважна більшість опублікованих матеріалів стосувалася гастролюючих в Умані театральних труп, але газети повідомляли і про ставлення уманців до театрального мистецтва, і про місцевий уманський театр, і про смаки уманських театралів, і про аматорські театральні вистави.

На гастролі до Умані приїздило чимало театральних труп. У травні 1884 р. «Заря» повідомляла про перебування в місті відомої театральної трупи під керівництвом пана Аркадіна. Вистави відбувалися на сцені літнього театру у міському саду Шато-де-Флер. Кореспондент газети писав, що судячи з перших вистав (а це були: «Бешенные деньги» та «Перемелится – мука будет»), можна стверджувати, що Умань ще не бачила таких артистів. Шкода тільки, що ціни за квитки дуже високі і тому недоступні для більшості мешканців» [5, с. 3]. 

У квітні 1887 р. на гастролі в Умань приїхала театральна трупа під керівництвом пана Максимова. В інформації про це в газеті «Киевское слово» зазначалося, що можна сподіватися, що уманці, які не знають куди себе подіти від нудьги, старанно відвідуватимуть театр, який обіцяє бути цікавим, частково дякуючи майстерності та досвідченості Максимова, а частково, дякуючи справнику Любовицькому, який звернув належну увагу на зовнішній благоустрій театру» [6, с. 3]. Публікувала газета і суб’єктивні оцінки гри акторів. У номері за 22 травня 1887 р. уміщена коротка замітка про уманську публіку і про театральних артистів. Кореспондент з Умані писав, що хоче «присоромити нашу інтелігенцію, яка, не маючи цілий рік ніякої розваги, окрім баталій на вічно зеленому полі, відмовляється підтримувати артистів упродовж 3 – 4 місяців, від чого справи нашого театру не зовсім добрі «А між тим актори грають доволі пристойно і репертуар у трупи хороший. З артистів виділяються хорошим виконавством Максимов і пані Чистякова, задовільною є гра Дунаєва та Караулова» [7, с. 3]. Від оцінок інших дописувач утримався, але зазначив, що і зовнішній вигляд театру, і пожежна безпека в приміщені значно поліпшені.

А в наступному 1888 році в Умані гастролювала театральна трупа під керівництвом артиста імператорських театрів П. Л. Скуратова. Рівень гри оцінювався як «дуже задовільний». Кореспондент з Умані писав до «Киевского Слова», що на першому плані, – звісно, Скуратов, «гра якого може бути названа прекрасною. З інших виконавців потрібно відмітити пані Штольц-Туманову, Сергєєву і Рогожина та Вербіна; останній ще зовсім молодий артист, надзвичайно талановитий, його виконання комічних ролей дихає правдою, а дикція бездоганна» [8, с. 3]. 

Про ставлення уманців до театру «Киевское Слово» написало в одному з серпневих номерів 1890 року. Зокрема зазначалося, що збори від вистав зазвичай не великі і якби місцева інтелігенція, в основному службовці, фінансово не підтримувала театральні трупи, то театр в місті існувати не зміг би. Але в Умані на театр дивляться як на справу сімейну, переймаються усіма його проблемами та інтересами і з усіх сил намагаються дати артистам можливість прожити, а потім поїхати» [9, с. 3].

Після перебування в літньому приміщенні у міському саду «Шато-де-Флер», уманський театр у грудні 1896 р. отримав власну будівлю у центрі міста. «Киевское Слово» повідомляло, що незважаючи на просту архітектуру, зведена будівля театру радує кожного театрала. Адже на гастролі до Умані приїжджали такі відомі у театральних колах особи як: Козельський, Горев, Дальський, Скуратов, Садовський зі своєю «зіркою», а також – Невєрова, Глєбова та ін.; і усіх цих поважних гостей приймали «в балаганах» [10, с. 3].

Нове приміщення театру було зведене у сквері на Костельній вулиці. Його збудував приватний підрядник Кіреєвський з умовою про те, що упродовж 20 років прибутки належатимуть йому, а потім приміщення стане власністю міста. Будівля театру була пристосована і під цирк: при незначній перестановці глядацька зала перетворювалась на арену з місцями для глядачів довкруж. Урочисте відкриття театру було заплановане на 26 грудня, і з цієї нагоди запрошена театральна трупа М. Саксаганського.

Як тільки трупа М. Саксаганського прибула до Умані, усі квитки на спектаклі були викуплені, а уманці підготували М. Саксаганському і І. Карпенку-Карому вітальну адресу з подякою за увагу до їхнього міста, – писало «Киевское Слово 11 січня 1897 року [11, с. 3]. Про будівлю театру газета повідомляла, що вона простора: 3 яруси лож, балкони, великий партер і 3 ряди галереї. Власністю міста театр мав стати через 24 роки з часу відкриття. 

У січні 1897 р. була опублікована в «Киевском слове» така інформація про театральне життя в Умані: великим успіхом користувалась п’єса Івана Карпенка-Карого «Розумний та дурень», а на водевіль «Після ревізії», у якому висміювалися вади старшини і волосних писарів, мировим посередником Івановим були запрошені усі старшини і писарі 1-ї дільниці Уманського повіту. «Дуже приємно було дивитися на задоволених старшин, які сміялися до сліз. Роль старшини виконував Іван Карпенко-Карий і його гра була неперевершеною, а прочитання ним службової «бумаги» викликало шквал овацій і виклик на біс. За вимогою публіки повторена була і пісня «Во саду-ли в огороде». Прекрасно грав роль писаря пан Чигорський, а його танець з панею Сусловою теж зірвав хвилю аплодисментів [12, с. 3].

Уманський театр і критикувався, і представлявся як осередок культурного життя в місті. В одній і тій самій замітці на шпальтах «Киевского Слова» від 6 листопада 1897 р. повідомлялось, що «хоч театр новий, але...не має ніяких акустичних умов, невелика сцена з вічними протягами, вузькі коридори і т.д.» [13, с. 4]. Та і при таких недоліках, на сцені театру виступали відомі артисти. Так, гастролі артиста М. Є. Медвєдьєва пройшли з великим успіхом. Він виконував партію Германа в «Піковій дамі», партію Ленського в опері «Євгеній Онєгін», партію Єлізара в «Жидовці». Усі квитки були розкуплені і публіці за особливу плату ставили стільці на проходах. Талановите виконання цих партій магічно діяло на публіку, яка наділяла виконавця довгими і бурхливими оваціями [13, с. 3]. 

Яскравою подією в культурному житті Умані 1900 року був приїзд у жовтні місяці «Київського товариства малоросів» у складі 60-ти осіб. В інформації про його гастролі в Умані газета «Киевское Слово» повідомляла, що «трупа має власний оркестр і загалом відрізняється солідною постановкою справи... У складі групи такі відомі артисти як: Ратмірова, Борисоглібська, Шевченко, Гамалій, Туманова, Чубата; актори – Разсудов, Карпенко, Рафальський, Чубатий, Шепелєв,Жулинський, Туманов, Вороний; дирижер оркестру – Васильєв. Уже зіграно 12 вистав і усі вони мали незмінно великий успіх» [13, с. 3]. Гастролі трупи мали продовжуватися до 10 листопада і уманці висловлювали побажання про зменшення вартості квитків для учнів.

Не всі театральні трупи мали успіх на уманській сцені. У червні 1902 р. до «Киевского Слова» надійшла кореспонденція з Умані про гастролюючу там трупу М. І. Мартинова, яка не мала хороших зборів. Кореспондент пояснював це тим, що не можна пропонувати глядачам тільки драматичні вистави, бо життя і саме приносить чимало драм, а тому хочеться, і веселих, розважальних сюжетів. «По-друге, пан Мартинов склав собі переконання, що для уманської публіки не потрібно старатися і постановка вистав стала гіршою,  – писалося в київській газеті. А  по-третє, давно пора б знайти актора на роль коханця, бо у трупі такого не було [14, с. 3]. На думку автора кореспонденції, взяття до уваги цих побажань може гарантувати трупі М. І. Мартинова успіх.

Нерідко гастролюючі трупи вдавались до благодійності. Так, 21 липня 1902 р. трупа А. К. Золотарьова зіграла в уманському театрі комедійну виставу «Руйнування Помпеї», яку доповнювало музикальне відділення, зібрані кошти від яких у сумі 150 руб. були передані уманській жіночій гімназії. «Киевское Слово» в інформації про це зазначало, що «завдячуючи благородній меті вистави, а також участі в ній талановитої провінційної артистки М. А. Нінінської сума зібраних коштів виявилась доволі значною для Умані» [15, с. 3]. Музикальне відділення тривало півтори години і супроводжувалось бурхливими аплодисментами публіки.

Сцену уманського театру іноді займали і аматори. Так, 26 січня 1903 р. в кореспонденції до «Киевское Слово» з Умані повідомлялося про поставлену робітниками українську драматичну виставу «Дай серцю волю, заведе в неволю». Вона була спеціально зіграна для робочого люду, вартість квитка становила до восьми копійок і театр був переповнений [16, с. 4].

Бували в уманському театрі і іноземні трупи. Так, 4 листопада 1903 р. гастролі в Умані розпочала німецька трупа Д. Сабсая. Глядецьку публіку складали, переважно, євреї, – писала газета «Киевское Слово» [17, с. 4]. Квитки розкуплялися миттєво, особливо дешеві, і навіть з’явилися перекупники, які заробляли їх перепродажем.

Таким чином, виявлена у київських губернських газетах «Заря» (1880 – 1886 рр.) та «Киевское Слово» (1886 – 1905 рр.) інформація про  театральне життя в Умані розширює знання про культурне наповнення повсякденності населення повітового міста наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Вона доповнює міську історію і збагачує джерельну базу історії України загалом.

Література:

1. Прищепа О. Освітньо-культурне середовище повітових міст і містечок Правобережної України кінця XVIII – початку ХХ ст.: теоретичний зріз проблеми. Регіональна історія України: Зб. наук. статей. К., 2014. Вип. 8. С. 143 – 154.

2. Карліна О. Театральне життя у повітових містах Волинської губернії в першій половині ХІХ ст. Науковий вісник Східноєвропейського нац. університету імені Лесі Українки. 2013. Вип. 21. С. 27 – 32. 

3. Щербак С. І. Театральне мистецтво як вид інтелектуального дозвілля дворянства Харківщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2016. Вип. 45. Т. 1. С. 158 – 161. 

4. Кузнець Т. Населення Уманщини в ХІХ – на початку ХХ століття: Монографія. К., 2005. 195 с. 

5. Из Умани. Заря. 1884. 11 мая. С. 3.

6. Из Умани. Киевское Слово. 1887. 28 апреля. С. 3.

7. Из Умани. Киевское Слово. 1887. 22 мая. С. 3.

8. Умань. Киевское слово. 1888. 8 июня. С. 3.

9. Умань. Заря. 1890. 17 августа. С. 3.

10. Нам пишут из Г. Умань. Киевское Слово. 1896. 22 декабря. С. 3.

11. Киевское Слово. 1897. 11 января. С. 3.

12. Из Умани. Киевское Слово. 1897. 24 января. С. 3.

13. Умань. Киевское слово. 1897. 6 ноября. С. 4.

14. Г. Умань. Киевское слово. 1902. 18 июня. С. 3. 

15. Г. Умань. Киевское слово. 1902. 29 июля. С. 3. 

16. Г. Умань. Киевское слово. 1903. 26 января. С. 4.

17. Г. Умань. Киевское слово. 1903. 20 ноября. С. 4. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАНОВЛЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІД ЧАС НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
12.10.2023 13:36




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше