:: LEX :: СЛУЖБА БЕЗПЕКИ ОУН, УПА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС  (ВИБРАНІ АСПЕКТИ)
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 67)

Термін подання матеріалів

12 грудня 2024

До початку конференції залишилось днів 1


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СЛУЖБА БЕЗПЕКИ ОУН, УПА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС (ВИБРАНІ АСПЕКТИ)
 
16.02.2024 11:47
Автор: Ухач Василь, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії права та конституціоналізму, Західноукраїнський національний університет
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Специфіка стратегії і тактики антирадянського руху опору у післявоєнний період зумовила особливу роль структур Служби Безпеки Організації українських націоналістів (бандерівців) (далі - СБ ОУН(б)), яка, за визначенням Д. Вєдєнєєва, «... забезпечувала впровадження у життя основних схем діяльності підпілля ОУН» [1, с. 181]. Оформившись як «окремий організаційний апарат» реферантури СБ мали окремі лінії зв’язку та плани роботи, займаючи особливе місце в системі підпілля [1, с. 175].

Слід наголосити, що діяльність СБ ОУН(б), розвідувальної служби Української повстанської армії (далі – УПА) у їх післявоєнному протиборстві з комуністичною владою та її карально-силовими структурами є достатньо повно вивченою в сучасній українській історіографії. Ця наукова тематична лакуна чи не найповніше представлена монографічними працями, зокрема, одного з авторитетних українських істориків Д. Вєдєнєєва, який у співавторстві з В. Єгоровим [2, с. 485-503] та Г. Биструхіним [3] одними з перших на ґрунтовній джерельній базі з архіву СБ та його регіональних відділень розкривають діяльність СБ ОУН(б). Дослідженню діяльності одного з організаторів та керівників СБ ОУН(б) Миколі Арсеничу присвятили монографічне дослідження О. Іщук та В. Огороднік [4]. На основі опрацьованих архівних матеріалів дослідники резюмують, що «діяльність СБ не була безсистемною, безглуздо жорстокою, як про це писали радянські пропагандистські видання. Вона була добре організована, регламентована чіткими інструкціями та вказівками, які затверджував особисто М. Арсенич та інші підпорядковані йому працівники» [5, с. 286].

Історико-краєзнавчий дискурс діяльності СБ ОУН(б) на Волині здійснив Я. Антонюк [6]. Автор акцентував увагу на передумовах становлення, періодизації, еволюції діяльності СБ ОУН(б). Прагнучи подати об’єктивну картину діяльності оунівської спецслужби автор визнає її однією з найвпливовіших в структурі націоналістичного підпілля в регіоні та однією з найсильніших ланок українського національно-визвольного руху [6, с. 136].

Важливу наукову цінність має видання матеріалів і документів про діяльність СБ ОУН(б)у 1940-х роках, здійснене під егідою Інституту історії України НАН України та Київського університету імені Т. Шевченка [7]. Упорядники документальної праці О. Лисенко та І. Патриляк включили 21 документ з історії діяльності СБ ОУН(б) за період 1941-1947 років, розкрили еволюцію завдань спецслужби в різні періоди, діяльність якої без перебільшення дозволила в значній мірі продовжити національно-визвольну боротьбу на десятиліття [7, с. 294].

Окреслена тематика добротно представлена і в численних наукових публікаціях А. Антонюка [8], Д. Вєдєнєєва [9], В. Ільницького [10], В. Єфименка [11], О. Лисенка [12], В. Трофимовича [13].

У цілому проведений історіографічний аналіз праць науковців, дозволяє окреслити ключові тези оцінки діяльності СБ ОУН(б), розвідувальної служби УПА. По-перше, організація діяльності спецслужб, їх особлива вага в розгортанні національно-визвольної боротьби була зумовлена екстремальними історичними умовами боротьби з радянським карально-силовим апаратом, обранням обома протиборствуючими силами силових способів реалізації власних цілей; необхідністю захисту організаційних клітин та осередків підпілля, повстанських відділів; політичною диференціацією та непростими внутрішніми відносинами, «специфікою ідеології та суспільно-політичної налаштованості учасників руху ОУН та УПА» [2, с. 348]. По-друге, істориками досить повно досліджено основні організаційні форми, ключові напрями діяльності, функціональні обов’язки спецпідрозділів, рецепцію форм і методів їх оперативної роботи з арсеналу спецслужб держав-противників [2, с. 349]. По-третє, діяльність спецпідрозділів українських націоналістів «... спрямовувалася на розвідувальне забезпечення й контрозвідувальний захист підпілля та безпосередню участь у протидії заходам з радянизації регіону» [14, с. 137]. Сучасні історики об’єктивно наголошують і на проведенні СБ ОУН(б) «чисток» в середовищі членства підпільно-повстанського руху [14, с. 138], допущених помилок, жорстокості та репресій щодо місцевого українського і польського населення [6, с. 135]. У цьому контексті концептуально-методологічного значення набувають міркування Д. Вєдєнєєва та Г. Биструхіна, які стверджують, що «... обидві сторони не цуралися антигуманних методів, і лише потім сторона, яка перемогла, пропагандистськими засобами і тотальним переписуванням (замовчуванням) історії вигідно для себе інтерпретує події, глорифікуючи себе й усіляко демонізуючи противника» [3, с. 8]. Спецпідрозділи недержавного характеру, узагальнюють Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін є «... структурними елементами національно-визвольних та інших урядових рухів (організацій), їхніх військових формувань, котрі здійснюють розвідувальні, контррозвідувальні, оперативно-бойові та інші притаманні спецслужбам функції задля сприяння реалізації стратегічних і поточних завдань згаданих рухів (організацій) специфічними засобами» [3, с. 45-46].

Таким чином, у цілому сучасні українські історики одностайні у висновку, що розвідувальні та контрозвідувальну заходи спецслужб оунівського збройного підпілля та Української повстанської армії сприяли розгортанню національно-визвольної боротьби [6, с. 136] та були одними з ключових чинників, що «... забезпечили тривалість, масштаб і запеклість антирадянського руху опору в регіоні» [14, с. 138].

Література:

1. Вєдєнєєв Д. Післявоєнна еволюція стратегії, тактики, організаційно-функціональної побудови озброєного руху опору під проводом ОУН(б) в Західній Україні. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 22. С. 181.

2. Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб: Нотатки до історії служби безпеки Організації Українських Націоналістів. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2000. № 2/4. С. 485-503.

3. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». В кн.: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940-1950-ті роки. Київ: В-во «К.І.С.», 2007. 568 с; їх же. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920-1945): монографія. Київ : Генеза, 2006. 405 с. та ін.

4. Іщук О., Огороднік В. Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ. ОУН. Коломия: «Вік», 2010. 196 с.

5. Ільницький В. Український національно-визвольний рух у Карпатському краї ОУН (1945 – 1954): історіографія проблеми. Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2015. Вип. Спецвипуск 2. С. 286.

6. Антонюк Я. М. Діяльність Служби безпеки ОУН. Історико-краєзнавче видання. Луцьк: Волинська книга, 2007. 176 с.

7. Матеріали та документи Служби безпеки ОУН(б) у 1940-х рр. / Зібрали й упорядкували О. Є. Лисенко, І. К. Патриляк; НАН України, Інститут історії України, Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Київ, 2003. 251 с.

8. Антонюк Я. Діяльність радянської агентури в підпіллі ОУН і УПА на Волині (1944-1950-ті рр.) URL: http://shron1.chtyvo.org.ua/Antoniuk_Yaroslav/Diialnist_radianskoi_ahentury_v_pidpilli_OUN_i_UPA_na_Volyni_1944_1950-ti_rr.pdf; його ж. Агентура СБ ОУН(б) в містах і містечках Волині та Полісся (1946-1951 рр.). Науковий вісник Волинського національного у-ту ім. Л. Українки. Серія. Історичні науки. 2010. № 1. С. 113-120.

9. Вєдєнєєв Д. Розвідувальна діяльність Української повстанської армії (1943-1945 рр.). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. 2003. Вип. 10. С. 381-415; його ж. Організація, тактика й методи дій радянських оперативно-військових сил у протиборстві з національно-визвольним рухом в Західній Україні (1945-1950-ті рр.). Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. Острог: Національний університет «Острозька академія», 2010. Вип. 16. С. 211-227.

10. Ільницький В. І. Карпатський край ОУН в українському визвольному русі (1945-1954): монографія / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. Дрогобич: Посвіт, 2016. 696 с.

11. Єфименко В. Кадровий склад спеціального підрозділу ОУН(б): спроба аналізу. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 1999. № 1/2(10). С. 443-456; його ж. Тактика і стратегія роботи працівників спеціального підрозділу ОУН(б). З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2000. № 3/4(13/15). С. 504-514.

12.  343. Лисенко О. Є. Протистояння ОУН і УПА і радянської системи у 1945 р. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2005. С. 375; Вєдєнєєв Д. В., Лисенко О. Є. Організація українських націоналістів і зарубіжні спецслужби (1920-1950-ті рр.). УІЖ. 2009. Вип. 3(№486). С. 132-147.

13. Трофимович В., Антонюк Я. Діяльність Служби Безпеки ОУН(б) щодо матеріального забезпечення оунівського підпілля Волині і полісся 1945-1951 рр. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». 2009. Вип. 14. С. 157-174.

14. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки: монографія. Київ: К.І.С., 2007. С. 137.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше