Кожна держава обирає свою політику у сфері регулювання відносин на всіх рівнях. Але її вибір звичайно залежить від культурних надбань та свідомості населення. Суспільно-політичні діячі формують (обирають) певну ідеологію для об’єднання людей і визначення цілі їхньої діяльності.
В загальному розумінні, ідеологія – поняття, що визначає структуровану систему поглядів ( політичних, соціальних, економічних) чітко сформульованих положень та ідей.
В більш вузькому розумінні, ідеологія (в рамках системно-управлінського підходу) – це основа системи політичного управління, яка визначає можливі рамки діяльності індивіду. Тому, можна сказати, що це - система поглядів та ідей, політичних програм і лозунгів, філософських концепцій, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності.
Розвинені країни, в силу багатонаціональності населення, змушені сповідувати егоцентричні принципи лібералізму. Зрозуміло, що ідеологія є системою принципів, які сповідує держава і спонукає населення до волевиявлення спрямованого до ідеалу. В такому разі, загально суспільне благо – це те, до чого прагне більшість, яка формує владу на певній території. Та система принципів, яку сповідує влада в Україні не відповідає ідеологічному поняттю лібералізму, адже він не має чітко визначених рамок, якими б керувалося суспільство на всіх рівнях.
Звичайно, лібералізм не вимагає від особи певної поведінки, полишаючи її сам на сам на «великому перехресті шляхів», що ведуть у невідоме і можуть кардинально відрізнятись один від одного. Тому, наприклад, всесвітньо відомий вчений – Френсіс Фукуяма, – що вивчає соціально-економічні проблеми ліберальних країн, вважає, що політика «споглядання та невтручання» може призвести до розшарування суспільства на велику кількість угруповань, що будуть ворожо настроєні одна до одної у зв’язку з тим, що принципи їхньої діяльності будуть дуже контрастувати. В такому випадку, носіїв інших поглядів сприйматимуть як чужинців. Це явище було назване, як і праця, що його описала, «Великий розрив». Якщо ми маємо такий стан речей, то варто зауважити, що держава не виконує одну з своїх найголовніших політичних завдань – «примирення верств населення».
І якщо на сьогодні ми бачимо, явище «штучного розколу» народу, то це ніщо інше як один з політичних прийомів, до яких вдаються лідери політичних партій, що діють за принципом «поділяй та володарюй».
Партії, які мають недоліки у своїй політичній платформі, обов’язково компенсують це партійною ідеологією, звичайно, якщо це можливо. Вони вносять корективи до своїх статутів. Але той факт, що вони не дотримуються їх, розмиває самі ідеологічні принципи. Важливою частиною діяльності кожного уряду є правильна назва свого ідеологічного підґрунтя, яким він керуватиметься в процесі своєї діяльності. Адже ідеологія – шлях, що визнаний народом, тому особа, спрямована урядом, йдучи ним, буде виконувати свою частинку «загальної справи» (лат. respublicus). Лібералізм надає можливість кожному обирати свій шлях до саморозвитку, спонукаючи лише до того, щоб особа, йдучи цим шляхом не переступала межі гуманності, природних прав. Тому лідери держави мають якнайменше торкатися національної проблематики, адже культура кожної людини є над політичною, якщо вона є гуманною.
Закінчуючи роздуми, хочу сказати, що людина, шукаючи свій шлях, оброблює інформаційні потоки насичені символами та ідеями, а висновки, до яких вона дійде, якими ідеями буде наповнена її свідомість, вирішать її подальшу долю. Висновки будуть принципами її діяльності, щодо вибору благ, шляхів їх отримання і створення матеріального забезпечення держави – капіталу. Ідеологія, в процесі створення такого капіталу, грає чи не найважливішу роль, бо, щоб людина працювала, їй потрібна мета, і не аби яка, а духовна, недосяжна, ідеалістична і одночасно світла та позитивна. А от питання «світла» і «темряви», «добра» та «зла», «позитивного» й «негативного» - потребує додаткового обґрунтування. Цим дослідженням я хотів обґрунтувати тезу, що чітко визначена ідея є кращою, ніж блукання в темряві віртуальної ідеології – «українського лібералізму».
Література:
1. Фукуяма Ф. « Великий разрыв »; пер. С англ.. под. общ. ред. А.В. Александровой. – М.:АСТ МОСКВА, 2008. – 474с.
2. Михайличенко Н. Украинское общество: трансформаиия, модернизация или лимитроф Европы. – К., 2001
3. Мизес Л. фон. Либерализм в классической традиции. – М., 2001
4. Хелп Д. Современная политическая теория. – М., 2001
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
