:: LEX :: ЕВОЛЮЦІОНУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ (1990-1997 РОКИ)
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 26)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2020

До початку конференції залишилось днів 20


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЕВОЛЮЦІОНУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ (1990-1997 РОКИ)
 
15.01.2013 23:24
Автор: Словська Ірина Євгенівна, кандидат юридичних наук, доцент, докторант кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Важлива роль у законній, легальній діяльності Верховної Ради України належить процессуальному законодавству. Саме нормативні основи парламентаризму справляють регулюючий вплив на реалізацію функцій і повноважень легіслатури, формування внутрішніх інституцій, здійснення парламентських процедур. 

На початку 90-х років ХХ століття представницька установа структурувалася керівними органами, зокрема Президією і Головою Верховної Ради, робочими – постійними і тимчасовими комісіями, об’єднаннями депутатів, а також допоміжними інституціями – секретаріатом [1, пункти 8-14, 21;2, статті 2.2.5, 4.2.1.-4.6.4.].

Вдосконалення діяльності тимчасових комісій, в значній мірі, пов’язують з ухваленням однойменного Закону, який регламентував порядок їх формування і роботи, структуру, правовий статус, юридичну силу прийнятих рішень. Нормативні положення закріплювали основи і динаміку взаємин робочих органів й парламенту, в цілому [3].      

Верховна Рада України функціонувала в сесійному режимі. Сесії складалися з пленарних засідань і засідань робочих органів. Ранкові засідання проводилися з 10 до 14 години з перервою в 30 хвилин. Вечірні засідання тривали з 16 до 18 годин. Закони і постанови схвалювалися простою  більшістю голосів від фактичної кількості представників, рішення про включення питань до порядку денного– 1/3, акти про зміни в Конституції – не менше як 2/3 від загального складу депутатів. Голосування відбувалося декількох видів – таємне, поіменне за допомогою електронної системи підрахунку голосів і шляхом заповнення бюлетенів [1, абзаци 1, 5-7 п. 1, абзаци 1-2 п. 2, пункти 22.1.-24]. Подібна усталена традиція з незначними змінами регламентувалася наступними процесуальними нормативно-правовими актами.

З 1994 року щотижневе функціонування парламенту було деталізоване. Так, перший і третій тижні місяця відводили для пленарних засідань, другий – діяльності в робочих органах, а четвертий – самостійної роботи парламентаріїв, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень. Нововведеннями слугували більш об’ємна регламентація проведення першої сесії обраної легіслатури і питань етики поведінки; можливості формування не лише груп, але й фракцій як об’єднань депутатів, Погоджувальної ради депутатських груп (фракцій); ініціювання скликання позачергової сесії; організації порядку денного сесій і плану розгляду питань [2, ч. 1 ст. 2.1.3., глави 2.2.-2.5., 3.1., 3.8., 4.2.].

Прийняття Конституції 1996 року обгрунтувало розробку нормативно- і організаційно-правових механізмів реалізації конституційних положень про діяльність парламенту. Зокрема, Були ухвалені Закони  «Про Рахункову палату» [4], «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [5], підзаконні акти – Постанова про структуру Аппарату Верховної Ради України [6], Положення про помічника-консультанта народного депутата України [7], порядок роботи с проектами законодавчих актів і матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради [8], Аппарат Верховної Ради України [9] і т.д.  

Одночасно з правовим статусом еволюціонувала виборча система вітчизняної легіслатури. До 1997 року парламент формували 450 народних депутатів, обраних в одномандатних округах. В період 1989-1993 років кандидатів делегували трудові колективи, громадські організації, збори виборців згідно з принципом імперативного мандату. Голосування проводилося за  мажоритарною системою абсолютної більшості і визнавалося таким, що не відбулося, за участі менше половини виборців. Пасивним виборчим правом наділялися дієздатні громадяни, які не відбували покарання (перебували на примусовому лікуванні) і досягли 18 років. При визначенні виборчих округів враховались кількість жителів й особливості адміністративно-територіального поділу України[10, частини 1, 3 ст. 2, статті 10-11, ст. 17, частини 2, 4 ст. 50]. 

Новий Закон 1993 року, чинний до 1997 року, зберіг вид виборчої системи і підстави недійсності виборів. Обраним вважався кандидат, який отримав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але не менше як 25 % від кількості осіб, внесених у списки виборців даного округу. Право делегувати кандидатів отримали громадяни, які могли його реалізувати безпосередньо, а також через політичні партії (виборчі блоки) і трудові колективи. Вік виборців збільшили до 25 років. Критерії формування виборчих округів –збережені [11, ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 1, ст. 7, ч. 2 ст. 11, частини 3-4 ст. 43].  

Спосіб формування Верховної Ради України змінився з ухваленням виборчого Закону 1997 року. Змішана система підрахунку голосів і розподілу мандатів, право на самовисування в якості кандидата, відновлення можливості делегувати претендента зборами громадян, необхідність досягнення кандидатом на день виборів 21 року і обов’язкове проживання в Україні протягом останніх п’яти років, визначення чіткого календарного дня проведення чергових виборів, облік квоти національних меншин при визначенні виборчих округів – головні характеристики нововведень. Обраним в одномандатному окрузі вважався кандидат, який набрав більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів. У випадку включення у виборчий бюллетень лише одного кандидата, то він вважається обраним, якщо кількість голосів виборців, поданих за нього, перевищувала кількість виборців, не підтримавших жодного з  кандидатів в депутати в одномандатному окрузі. Право   на   участь в розподілі депутатських мандатів набули кандидати, включені у виборчі списки партій  (блоків), які отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, що взяли участь в голосуванні [12, частини 1-2 ст. 1, ч. 5 ст. 3, ст. 5, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 10, ч. 6 ст. 42,ч. 4 ст. 43].

Загальною тенденцією подальшого еволюціонування процессуального законодавства є зростання ролі внутрішньо парламентських інституцій, об’єднань депутатів, що розцінюється як позитивне явище.




Література:

1. Тимчасовий регламент засідань Верховної Ради України дванадцятого скликання, затв. Постановою Верховної Ради України від 22.05.1990. (недійсний) //http:zakon2.rada.gov.ua

2. Регламент Верховної Ради України, затв. Постановою Верховної Ради України від 27.07.1994. (недійсний)  //http://zakon2.rada.gov.ua

3. Закон «Про постійні комісії Верховної Ради України» від 04.04.1995.//http://zakon3.rada.gov.ua

4. Закон «Про Рахункову палату» від 11.07.1996. //http://zakon2.rada.gov.ua

5. Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997.//http://zakon1.rada.gov.ua

6. Постанова Верховної Ради України про структуру Аппарату Верховної Ради України від 20.04.2000. //http://zakon.rada.gov.ua

7. Положення про поміщника-консультанта народного депутата України, затв. Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995. //http://zakon2.rada.gov.ua

8. Положення про порядок роботи з проектами законодавчих актів і матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради, затв. Постановою Президії Верховної Ради України від 30.10.1995. // http://zakon1.rada.gov.ua

9. Положення про Аппарат Верховної Ради України, затв. Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000. // http://zakon.rada.gov.ua

10. Закон «Про вибори народних депутатів Української РСР» від 27.10.1989. (недійсний) //http://zakon1.rada.gov.ua

11. Закон «Про вибори народних депутатів України» від 18.11.1993. (недійсний) //http://zakon1.rada.gov.ua

12. Закон «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997. (недійсний) //http://zakon1.rada.gov.ua



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ В УКРАЇНІ
10.02.2013 21:27




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше