:: LEX :: ОСОБЛИВОСТІ ЮРИСДИКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКУ ДОБУ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ОСОБЛИВОСТІ ЮРИСДИКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКУ ДОБУ
 
19.02.2013 17:30
Автор: Стецюк Богдан Романович, кандидат юридичних наук, доцент, директор Кіровоградського інституту МАУП
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Протягом другої половини ХІV – першої половини ХVІ ст. юрисдикційний процес в українських землях, що знаходилися у складі Великого князівства Литовського, регламентувався спочатку нормами звичаєвого права, Руської Правди, а згодом великокнязівським законодавством – першим збірником литовського кримінального і кримінально-процесуального права – Судебником Казимира IV 1468 р, а також статутами, збірниками магдебурзького права. 

Авторитет звичаєвого права у Галичині, до її насильницького приєднання польським королем у 1349 р. і до поширення польського права у 1434 р., був зумовлений архаїчним, консервативним характером українського звичаєвого права, що сприяло захисту староукраїнських традицій правового ладу від невиправданих змін або накидання чужих правових норм. Українське звичаєве право зберігало дух, ідеологію народного права, у ньому віддзеркалювався рівень розвитку правової культури того часу. Українське звичаєве право не сприяло радикальним змінам, котрі ініціювалися польськими королями у Галичині до 1434 р. Важливим писаним правом в українській Галичині у складі Польського Королівства була, як уже згадувалося, «Руська правда».

Джерела права в Галичині у складі Польського Королівства зазнавали запозичень принципів та ідей польського права. Проте ці запозичення не змінювали правової ідентифікації українців, оскільки право Польського Королівства було орієнтоване на європейське, давньоримське право, тобто європейську правову культуру. Українська правова традиція ще до приєднання Галичини до складу Польського Королівства у попередні історичні епохи зазнавала впливу візантійського, а через нього і римського права.

Основним джерелом процесуального права у Польщі був Віслецький статут 1347 р. та Повний звід статутів Казимира Великого 1420 р. Крім того, важливе значення для регулювання судового процесу на базі звичаєвого права відігравала Ельблонзька книга, або так звана «Польська правда» ХІІІ ст. 

Але найбільш докладно у зазначений період, точніше наприкінці його, питання процесуального права вирішувалися у Статуті Великого князівства Литовського 1529 р. Так, серед XIII розділів, на які поділявся цей Статут, окремий розділ (VІ) присвячений організації суду і судового процесу. У 1566 р. Литовський Статут було затверджено у новій редакції, яка також містила процесуальні норми. 

У цей час у більшості випадків процес мав змагальний характер. Можна відзначити низку позитивних рис розвитку юрисдикційного процесу: поступове відокремлення судової влади від адміністративної; спроба розмежування компетенції суду за колом справ; початок відокремлення кримінального процесу від цивільного; становлення обов’язкового попереднього слідства у кримінальних справах; встановлення письмового порядку виклику відповідача до суду і ведення судових книг, до яких заносилися вимоги позивача та судові рішення, що стало важливим кроком у наведенні порядку в судочинстві і позитивно впливало на подальший розвиток процесуального права. 

Юрисдикційний процес характеризувався суворим формалізмом. Судочинство здійснювалось усно і відкрито з дотриманням певних процесуальних обрядів. Сторонам юрисдикційного процесу надавалися достатньо широкі процесуальні права. Зокрема, у розгляді кримінальних справ потерпілий мав повноваження на широкі процесуальні дії, спрямовані на пошуки злочинця. Такі дії передбачалися звичаєвим правом і виконувалися здебільшого тоді, коли злочинець переховувався, намагаючись уникнути правосуддя. Позивач на будь-якій стадії процесу міг відмовитися від позову чи звинувачення, укласти мирову угоду або навіть помилувати злочинця. Але стосовно найбільш тяжких злочинів (проти держави й церкви) слідство й суд були обов’язковими, незалежно від заяви сторони. Тут виявлялися риси слідчого процесу, тобто практикувалися доноси, застосовувалися катування (до трьох разів, але заборонялося доводити до скалічення допитуваного), дотримувалася таємниця судочинства.

Суб'єкти процесу мали різну процесуальну правоздатність, яка залежала від станової приналежності. Процесуальні права сторін в суді були досить широкими і давали їм можливість активно впливати на увесь хід процесу. Найширшою процесуальною правоздатністю були наділені магнати і шляхтичі. Обмеженою правоздатністю володіли залежні люди. Не в усіх судах вони самостійно могли вести справи. Взагалі не мали процесуальної правоздатності холопи, челядь, невільники та бранці. Таким чином, реальний обсяг прав кожної зі сторін залежав від її станового та майнового становища .

Певні особливості на українських землях мав процес після судової реформи, яку було проголошено на Більскому сеймі (1564 р.). Магнатів і шляхту було позбавлено права судової юрисдикції. У кожному з повітів, на які було поділено Велике князівство Литовське, великий князь створив земський, гродський та підкоморський суди. Кримінальні справи віднині мали розглядатися у гродських судах. У містах, де діяло магдебурзьке право, розгляд судових справ покладався на судову колегію, що складалася з війта, його заступника – лентвійта та лавників. Їхня юрисдикція поширювалася на міщан. Надзвичайно вагомою також була судова компетенція церкви. Діяли церковні духовні та доменіальні суди.

У XVI ст. в українських судах виникає інститут судового представництва, що було зафіксовано Статутом 1529 року (розд. VI, арт. 20). У цивільних справах у державних судах ведення справи могло доручатися довіреній особі сторони – прокуратору, або речнику, адвокату. В такому випадку сторона звільнювалася від необхідності з’являтися до суду. Поява адвокатів в українських судах була пов’язана зі зростанням значення писаного права внаслідок впровадження Статуту 1529 року. Адже заміна звичаєвого права писаним унеможливила для недосвідчених людей ведення справ у судах.

Особливістю судового процесу українських земель XVI ст. був, свого роду, дуалізм процесів: загального й звичаєвого. Звичаєве право – головне джерело нормотворення, а часто й основна складова процесуальних приписів статутів. Копне судочинство здійснювалося на засадах рівності учасників процесу, усності й широкої участі громадськості в розгляді справи та прийнятті рішення. Частково вони збереглися і в судочинстві урядових судів. Вплив європейських ренесансних ідей та рецепція іноземних правових інститутів зумовили формування у праві Великого князівства Литовського начал принципів презумпції невинуватості, призначення покарання не інакше як за вироком суду й за наявності достатніх доказів вини. Статути 1529, 1566 рр. закріпили недопустимість заочного покарання та неможливість піддати шляхтича арешту та ув’язненню без вироку суду.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ В ДОРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПЕРІОД: ІСТОРИКО – ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
30.01.2013 22:18
ЮРИДИЧНА НАУКА І ПРАКТИКА: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ
15.01.2013 22:36
ПРАВОВІ ЗАСАДИ, ІДЕОЛОГІЯ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ II РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ НА СХІДНОМУ КОРДОНІ
09.03.2013 13:23




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше