Межі судового розгляду у кримінальному судочинстві визначаються особою обвинуваченого і висунутим їй обвинуваченням відповідно до обвинувального акта. Встановлення меж судового розгляду є гарантією справедливого розгляду та вирішення справи, а також забезпечення права обвинуваченого на захист.
Дослідженню питання меж судового розгляду у кримінальному судочинстві приділяли увагу такі науковці як М. Гартунг, Ю. Глазер, М. Немировський, С. Познишев, Н. Розін, Н. Тальберг, М. Чельцов-Бебутов, І. Фойницький та ін.. Проте окремо у науковій літературі ґенеза меж судового розгляду у кримінальному судочинстві Стародавнього Риму часів республіки не розглядалась, що і зумовило вибір предмета даного дослідження.
Як стверджує М. Немировський, у першій половині існування римської республіки (VI-III ст. до н. е.) і у магістратському процесі, і в суді коміцій зміст обвинувачення формулювався до початку судового розгляду справи. Проте, зважаючи на широту повноважень римських магістратів, а також на поєднання законодавчих і судових функцій коміцій, при винесенні судового рішення останні керувались власним розсудом. Формальних норм для них не існувало. Тож як результат – допускалась будь-яка зміна обвинувачення у суді, а особа могла бути засуджена за вчинення зовсім іншого правопорушення, про яке ставало відомо безпосередньо під час судового розгляду [1, с. 5].
Однак, ситуація змінилась після появи у ІІ ст. до н. е. quaestiones perpetuae – постійних судових комісій. Кожен із законів, яким передбачалось створення тої чи іншої судової комісії, визначав і склад злочину, який мав розглядатись відповідною комісією, і порядок кримінального судочинства [2, с. 142]. Основною формою обвинувачення було «народне обвинувачення». Зокрема, вважалось, що кожен повноправний римський громадянин, зацікавлений у забезпеченні благополуччя республіки, має за честь взяти на себе благородну справу – викрити винного у вчиненні злочину. Згідно з таким положенням суд не міг порушити кримінальну справу за власною ініціативою, без скарги обвинувача. Якщо ж кілька осіб висловлювали бажання виступати у ролі обвинувача, то претор обирав серед них головного, а решта, які називались subscriptores, могли контролювати його дії, доповнювати його промову у суді [2, с. 144-145]
Отримавши дозвіл від претора виступати у ролі обвинувача, громадянин складав присягу про добросовісність обвинувачення і про те, що буде підтримувати його до винесення вироку у справі. На стадії попереднього розгляду справи (in jure) у присутності обвинуваченого, якщо той сам з’явився до претора чи був доставлений обвинувачем, відбувалось складання обвинувальної скарги. Обвинувач письмово по пунктах викладав у скарзі зміст обвинувачення (nominis delatio). Після цього претор роз’яснював обвинуваченому суть обвинувачення, допитував його, а якщо той заперечував свою вину, то претор розглядав докази, надані обвинувачем на підтвердження обґрунтованості обвинувачення. [3, с. 17]
Остаточно сформульована обвинувальна скарга підписувалась обвинувачем (nominis subscriptio), а якщо їх у справі було кілька, то скарга підписувалась всіма ними [3, с. 17; 4, с. 24]. Обвинувальна скарга повинна була містити точні відомості про особу обвинуваченого, суть вчиненого злочину, місце і дату вчинення злочину, вказівку на норму закону, яку порушено, ім’я обвинувача та ін.. Після виконання всіх формальностей претор офіційно оголошував про прийняття обвинувачення, а особа, проти якої було порушено кримінальну справу, набувала статусу підсудного (reus, in reatu). Н. Гартунг та Н. Розін зазначають, що саме обвинувальна скарга визначала предмет процесу і суд не міг вийти за межі такої скарги під час судового розгляду справи [3, с. 17; 4, с. 24].
Якщо громадянин, який виступав у ролі обвинувача, не з’являвся у суд, то наслідком цього було виключення справи зі списку; у разі неявки обвинуваченого, його могли засудити заочно. Зважаючи ж на суворий обвинувальний характер кримінального судочинства і процесуальну рівність сторін, обвинувач ніс відповідальність за обґрунтованість обвинувачення. Зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого обвинувач міг бути засудженим за обман, приховування доказових фактів, протизаконну змову із обвинуваченим та ін.. [2, с. 145-148; 3, с. 18-20]
Так як кожна комісія мала повноваження щодо розгляду не всіх, а лише окремих конкретних злочинів, то перехід під час судового розгляду справи до обвинувачення за іншою нормою закону був неможливим через те, що справа ставала не підсудною даній комісії. Якщо ж під час судового розгляду з’ясовувалось, що вчинений обвинуваченим злочин кваліфікується за іншою нормою закону, ніж та, яку вказав обвинувач, то наслідком цього було безумовне виправдання обвинуваченого із можливістю повторного кримінального переслідування такої особи за вчинений злочин, але вже з іншою його кваліфікацією. Також виключалось одночасне обвинувачення особи у вчиненні кількох різнорідних злочинів. Що ж стосується фактичних обставин обвинувачення, які не впливали на юридичну характеристику діяння, то їх зміна допускалась. [1, с. 7-8]
Таким чином, у республіканський період Стародавнього Риму відбулось зародження інституту меж судового розгляду у кримінальному судочинстві через формулювання у обвинувальній скарзі фактичної та юридичної сторін обвинувачення. Причому межі судового розгляду тут були жорсткими і не могли змінюватись у суді. Це, з одного боку, надавало судовому розгляду визначеності, а з іншого – дозволяло стороні захисту заздалегідь визначитись із предметом захисту.
Література:
1. Немировский М. Отношение приговора к обвинению / М. Немировский. – Одесса, 1906. – 416 с.
2. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права. Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах / М. А. Чельцов-Бебутов. – С.-Пб.: Альфа-Равента, 1995. – 839 с.
3. Гартунг Н. История уголовного судопроизводства и судоустройства Франции, Англии, Германии и России / Н. Гартунг. – С.-Пб., 1868. – 206 с.
4. Розин Н. Н. Уголовное судопроизводство. Пособие к лекціям / Н. Н. Розин. – 2005 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
