Залучення понятих до участі у проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій регламентується ч. 7 ст. 223 КПК України.
Слідчий, прокурор зобов’язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов’язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Разом з тим, якщо слідчий, прокурор застосовують безперервно відеозапис ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, понятих можна не запрошувати. Виняток становлять обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи, які здійснюються з обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
Понятим, які залучались до участі у проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, стають відомі обставини, що є таємницею досудового розслідування. Ця таємниця – «важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу» [1, с. 548].
Для того, щоб не допустити небажану втрату інформації про результати проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, слідчий, прокурор відповідно до ч. 2 ст. 222 КПК України у необхідних випадках може попередити понятих про їх обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування, які стали їм відомі.
Про такий обов’язок понятих йдеться у ч. 3 ст. 66 КПК України. У цій нормі вказано, що особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.
Виконання понятими даного обов’язку забезпечує таємницю досудового розслідування. Слід зазначити, що гарантування цієї таємниці було і залишається однією із важливих умов, що сприяють успішному розкриттю злочину. З цього питання у юридичній літературі висловлені такі думки :
– без забезпечення таємниці досудового розслідування на певних етапах процесуальної діяльності викриття винних осіб виявиться справою безперспективною [2, с. 18];
– розголошення таємниці слідства спричиняє негативні наслідки, які виявляються у тому, що особа, яка вчинила злочин, отримавши конкретну інформацію, може переховуватись, знищити сліди свого діяння, сфабрикувати докази своєї невинуватості. Розголошення даних про особу свідка, потерпілих та інших учасників розслідування викликає небезпеку протиправного впливу на них з боку обвинувачених і співучасників злочину, які ще не встановлені [3, с. 33];
– негативними наслідками розголошення даних досудового слідства є зловмисне узгодження позицій співучасників, їх змова; розповсюдження злочинного досвіду серед нестійких осіб, особливо серед молоді; неправомірний суспільний тиск на суд; породження залежності позиції суду у зв’язку з відчуттям тиску на нього вже сформованої громадської думки; спотворення призначення правосуддя [4, с. 37-38];
– «розголошення відомостей досудового розслідування може зашкодити розслідуванню, зокрема, призвести до знищення доказів співучасниками злочину або іншими заінтересованими в результатах провадження особами, створить умови для ухилення осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, тощо. Крім того, передчасне і неконтрольоване розголошення відомостей досудового розслідування може завдати шкоди не тільки повному і неупередженому дослідженню обставин кримінального провадження, а й законним інтересам потерпілого, свідка, інших учасників кримінального судочинства» [5, с. 360].
Стаття 222 КПК України не визначає форму попередження понятих та інших учасників кримінального провадження про обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування. З цього приводу науковцями висловлені наступні думки :
– таке попередження «доцільно фіксувати або в протоколі певної слідчої (розшукової) дії, результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому протоколі чи в іншому документі, наприклад, підписці» [6, с. 440];
– попередження «здійснюється шляхом відбирання письмового зобов’язання у формі підписки з роз’ясненням відповідальності, що може настати за незаконне розголошення відомостей, яка долучається до матеріалів кримінального провадження» [7, с. 480];
– слідчий, прокурор повинні зафіксувати факт попередження особи про обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування письмово у вигляді розписки, або на відповідному носії інформації [8, с. 439];
– попередження про обов’язок не розголошувати дані досудового розслідування має бути належним чином процесуально оформлене [9, с. 958];
– попередження про обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування «може бути зроблено і в усній формі, а відповідний запис занесений до протоколу слідчої дії» [10, с. 218].
Зважаючи на те, що у ст. 222 КПК України не визначена форма попередження понятих та інших учасників досудового розслідування про вказаний обов’язок, цю прогалину закону необхідно усунути. Пропонуємо доповнити дану статтю положенням, що попередження про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування оформляється у виді підписки або фіксується в протоколі відповідної слідчої (розшукової) та іншої процесуальної дії. Наявність у матеріалах кримінального провадження цих документів буде стримувати понятих та інших учасників кримінального процесу від такого розголошення, а у випадку порушення ними вимог ч. 1 ст. 387 КК України дозволить вирішити питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності.
Зі змісту ч. 1 ст. 222 КПК України випливає, що поняті можуть розголосити відомості досудового розслідування лише з дозволу слідчого, прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. При цьому слідчий, прокурор мають виходити із того, що поширення інформації про приватне життя учасників кримінального провадження без їх письмової згоди не допускається (ч. 2 ст. 15 КПК України).
Оскільки законодавцем встановлена кримінальна відповідальність за розголошення відомостей досудового розслідування, вважаємо, що вказаний дозвіл повинен надаватись слідчим, прокурором у письмовій формі та міститися в матеріалах кримінального провадження. Рішення про надання цього дозволу має прийматися у формі мотивованої постанови.
Потрібно зазначити, що у ч. 2 ст. 222 КПК України не визначений процесуальний статус осіб, що попереджаються слідчим, прокурором про обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування, які стали їм відомі. Уявляється, що у цій нормі необхідно навести повний перелік учасників кримінального провадження, яких слідчий, прокурор повинен попередити про такий обов’язок. У цьому переліку мають бути вказані і поняті. Саме так регулювалось дане питання у ст. 121 КПК України 1960 р.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1/ О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012. – 768 с.
2. Бойков А. Судебно-правовая реформа и адвокатура /А. Бойков // Социалистическая законность. – 1989. – № 1. – С. 16-18.
3. Крылов А. В. К вопросу об определении тайны следствия / А. В. Крылов // Российский следователь. – 2003. – № 9. – С. 32-38.
4. Дюрягин И. Я. Гласность и тайна в уголовном процессе / И. Я. Дюрягин // Российский юридический журнал. – 1995. – № 4. – С. 36-47.
5. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін. ; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. – Х. : Право, 2013. – 824 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / відп.ред : С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. – Х. : Одіссей, 2013. – 1104 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за загальною редакцією В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / за ред. О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди, М. І. Хавронюка. – Фактор, 2013. – 1072 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон, 2001. – 1104 с.
10. Кримінальний процес : підручник / за заг. ред. В. В. Коваленка, Д. Д. Удалової, Д. П. Письменного. – К. : «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
