:: LEX :: ДЕЯКІ АСПЕКТИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 17)

Термін подання матеріалів

12 листопада 2019

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕЯКІ АСПЕКТИ
 
18.11.2016 16:08
Автор: Наконечна Анна Михайлівна, аспірант кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка, Львів, Україна
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Вступні зауваги.  Усі соціальні явища, зокрема і права людини, пов’язані з потребами різних суб’єктів. Тобто , з одного боку, вони здатні певним чином ці потреби задовольняти, а з іншого – зумовлювати їх виникнення. Цим можна пояснити їх, так би мовити, потребову сутність.

Багатогранність людської природи, а також різноманіття  природних і соціальних умов існування людини визначають плюралізм як людських прав, так і людських потреб, що проявляються у цих умовах. 

У цій статті зроблена спроба схарактеризувати деякі аспекти «взаємодії» таких соціальних явищ як права людини та її потреби.  

Взаємозв’язок потреб і прав людини . Між правами людини і потребами існує тісний зв’язок, який дістає вираз у їхньому взаємному впливі . Так, права людини здійснюють  вплив на формування зміступортеби, його зміну , аналогічних як і позитивне право. 

Першою формою впливу прав людини на потреби називають функцію опредметнення потреб . 

Відомий радянський філософ-психолог О.М. Леонтьєв зазначав: «Потреба сама по собі, як внутрішня умова діяльності суб’єкта, це лише негативний стан, стан потреби, нестачі; свою позитивну характеристику вона отримує тільки в результаті зустрічі з об’єктом («реалізатором»…) свого опредметнення…Ми говоримо, наприклад, що людина їсть шоколад тому, що відчуває потребу в шоколаді і таку потребу дійсно може відчувати  всякий, однак, розуміє, що не «шоколадна» потреба, властива деяким людям, створює у них споживання шоколаду, а, навпаки, самий факт існування шоколаду і досвід його споживання створює у них відповідну конкретну потребу». [1 , c.11].

Саме такий характер має потреба людини, наприклад у шлюбі, у забезпеченні невтручання в її особисте й сімейне життя, у  правосудді.

Означена функція відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки від її реалізації залежить, чи та чи інша потреба зможе бути задоволена.

Другою формою впливу прав людини на потреби є вплив перших на види засобів задоволення потреб. Права людини здійснюють так звану орієнтаційну функцію, вказуючи людині, які засоби та в якій черговості їй слід використовувати для того, щоби задовольнити певну потребу.

Так, стаття 13 Міжнародного пакту про соціальні, економічні і культурні права, фіксуючи право на освіту, вказує на такі засоби для його задоволення  :

- обов’язковість початкової освіти;

- відкритість  доступність середньої освіти в її різних формах;

- рівноцінна доступність для всіх вищої освіти на основі здібностей кожного;

- заохочення чи інтенсифікація елементарної освіти для тих , хто не проходив чи не закінчив повного курсу початкової освіти;

- розвиток мережі шкіл усіх ступенів;

- встановлення задовільної системи стипендій;

- поліпшення матеріальних умов викладацького персоналу

Третьою формою впливу прав людини на потреби є співвимірна функція. Професор П.М.Рабінович зазначає, що «значущість вчинків, предметів, явищ не є однаковою для кожного суб’єкта і що вона, крім того, змінюється у соціальному часі та соціальному просторі». І далі: «Отже, сама ціннісна предметність об’єктивно ієрархічна і ця ієрархія є обов’язковою для відповідного способу існування суспільного суб’єкта. Їй має відповідати, ясна річ, і суб’єктивна ієрархія цінностей.».

Як видається, сформувати цінність — це те саме, що сформувати не тільки потребу, але й визначити засоби її задоволення (цінності) оскільки такі цінності і потреби - явища діалектично зв’язані. Субординація засобів відбувається, як правило, за принципом економії. Передусім тут ідеться про економію витрат часу та фінансів (пригадаймо, що за виразом Маркса «будь-яка економія врешті зводиться до економії часу»), а також фізичних і розумових зусиль людини, її коштів, її здоров’я тощо.

Ця функція, зазвичай, реалізується за посередництва таких техніко-юридичних засобів:

 розташування опису праворозподілюваних цінностей, тобто засобів задоволення певних потреб — відповідно до їх порівняльної значущості — у нормативно-правових актах різної юридичної сили;

 закріплення певних цінностей у правових нормах різної галузевої приналежності;

 розподіл, розміщення детального опису цінностей у різних підрозділах одного закону ( іншого  нормативно-правового акта);

 включення до нормативно-правового акту вказівки на черговість чи перевагу у виборі тих або інших цінностей ( засобів) у відповідній ситуації;

 законодавче закріплення заборони, безумовної неприпустимості зазіхання на певні цінності, які у даній системі суспільних відносин визначаються абсолютними. Інші ж блага, котрим, з точки зору законодавця, в якихось ситуаціях, зокрема при захисті цінностей абсолютних, може бути завдана та чи інша шкода є — порівняно з першими — цінностями відносними;

 встановлення у законодавстві різноманітних за видом і розміром заохочень відповідно до рівня цінності дій суб’єкта;

 законодавче ранжування видів та розмірів санкцій за правопорушення залежно від ступеня цінності об’єкта посягання [ 2, c.27-28].

Вказана функція забезпечує правильну розстановку пріоритетів у цінностях задля забезпечення задоволення потреб, а також обов’язок понести відповідальність за порушення прав людини.

Четвертою формою впливу прав людини на потреби є розподільча функція . У соціально неоднорідному суспільстві права виступають передусім як засіб розподілу та надання основних соціальних благ, тобто вони слугують начебто  формальним джерелом останніх. Вони стають, так би мовити, “співучасниками” задоволення найважливіших потреб суб'єктів, співорганізатором їх життєзабезпечення.

Рівень виконання цієї функції зумовлюється двома чинниками: по-перше, змістом й обсягом потреб суб'єкта; по-друге, конкретними видами та обсягами тих благ, котрісаме через права надаються у розпорядження суб'єкта для задоволення його потреб . Показниками, що дозволяють виміряти цей рівень, можуть бути, зокрема, такі індикатори:

-  питома вага тих потреб , що задовольняються тільки за посередництвом прав людини;

- порівняльна значущість для життєдіяльності суб'єкта тих потреб, котрі поза його правами не можуть бути задоволені, і тих, котрі задовольняються поза ними;

- ступінь задоволення потреб людини, які опосередковуються саме її правами .

Кількісне значення таких показників може змінюватись передусім унаслідок загальносоціальних змін - через : 1) виникнення нових потреб ( тобто потреб у нових благах); 2) розширення чи звуження сфери прояву вже існуючих потреб ( тобто збільшення чи зменшення кола суб'єктів, які мають такі потреби); 3) кількісну зміну самої потреби (її обсягове збільшення  чи зменшення); 4) актуалізацію відповідної потреби, тобто посилення її нагальності , гостроти у життєдіяльності суб'єктів та відображення  цієї обставини в ієрархії усвідомлених  установок суб'єктів. [3 ,c.9-10]

Зазначена функція сприяє забезпеченню розподілу благ відповідно до потреб людини, а тим самим – і задоволенню таких потреб. Однак слід пам'ятати, що внаслідок постійних загальносоціальних змін права людини не в змозі повністю забезпечити задоволення усіх потреб  через недостатність відповідних благ( засобів задоволення ).

П'ятою формою впливу прав людини на потреби є охоронна функція, яка полягає у тому, що права обумовлюють , «проектують»  дії з охорони, захисту цінностей (засобів), а у разі їх пошкодження, знищення ,встановлюють порядок їх відновлення. [3, c.16]

Так, згідно  із ч.1 статті 297 Цивільного кодексу України передбачено право кожного на повагу до його гідності і честі. Вони є недоторканними цінностями, які захищаються шляхом звернення до суду з позовом про захист честі та гідності ( ч. 3 цієї статті).

Названа вище функція є ключовою. адже без охорони та захисту цінностей права людини не зможуть забезпечити задоволення потреб. 

Шостою формою впливу прав людини на потреби є пізнавальна функція. Права фіксують у собі оцінку об'єктивної значущості явищ, предметів задля задоволення потреб суб'єкта .Здійснювана оцінка завжди являє собою — за її гносеологічною природою - пізнання , соціальної сутності явищ і предметів, тобто їх ролі, значення у задоволенні певних потреб тих чи інших суб’єктів [3, c.16].

Завдяки цій функції права людини надають їй можливість усвідомити значущість об'єктів, які повинні задовольнити її потреби.

Водночас, права людини, де і коли б вони не формувались, зумовлені однаковими за природою її соціальними потребами. Ці потреби, виступаючи по відношенню до прав людини як причини їх виникнення, формують їх сутнісну основу [ 4, c.73]. 

Основні висновки. Вочевидь, потреби та права людини тісно взаємопов’язані. Останні впливають на формування, існування та задоволення потреби, виконуючи низку функцій стосовно перших (опредметнюючу, орієнтаційну, співвимірну, розподільчу, охоронну, пізнавальну). Водночас самі ж потреби людини зумовлюють, зокрема, формування її прав , будучи так би мовити, об’єктивною соціальною основою останніх.




Джерела:

1. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции / А.Н.Леонтьев.-М.: Изд-во Моск.Ун-та,1971.-40 с.

2. Рабінович П.М. Социалистическое право как ценность / П.М. Рабинович. — Одесса: Юрид. Лит, 2006. — 167 с.

3. Рабінович П.М. Інструментальна цінність об'єктивного юридичного права./ П.М.Рабінович//Вісник Академії правових наук України. – 2005 .-№3(42).-С.8-30

4. Петров А.В. Про методологічні підходи до визначення категорій сутності права / А.В. Петров // Вестник Нижегод. Ун-таим. Н.И. Лобачевского. Серия Право. — 2003. — Випуск 1(16).  — С. 69-79.

________________________

Науковий керівник: Рабінович Петро Мойсейович, професор, доктор юридичних наук, Львівський національний університет імені Івана Франка



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше