:: LEX :: СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ БОРОТЬБИ УПА ЗА УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ (вибрані аспекти)
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ БОРОТЬБИ УПА ЗА УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ (вибрані аспекти)
 
14.03.2018 19:16
Автор: Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного університету
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Необхідною умовою розвитку сучасних досліджень Української повстанської армії як складової (суб’єкта – Авт.) українського національно-визвольного руху 1940–1950-х років є узагальнення та переосмислення здобутого в процесі вивчення проблеми досвіду. Суттєвим елементом цього процесу є системний аналіз досягнень сучасних вітчизняних науковців у цій тематичній царині.

Проблема оцінки суб’єктів українського національно-визвольного руху (зокрема УПА) в 1940–1950 роках XX століття продовжує перебувати в політичному дискурсі й використовуватись представниками політичних еліт (при цьому незалежно від їх політичного забарвлення – Авт.) для «…мобілізації власного виборчого електорату» [1, с. 42]. «Створений радянської пропагандою негативний образ фашистів-бандерівців, перетворився на ідеологічний жупел, який прислужився пострадянським елітам в нових політичних умовах» [2, с. 335].

Історіографія збройної боротьба УПА за Українську Державу є чи не найповніше представленою (праці Д. Вєдєнєєва, В. В’тровича, Я. Грицака, А. Демидова, І. Ільюшина, А. Кентія, О. Лисенка, Г. Стародубець, В. Ухача та ін) [3].

Перемога у березні 1990 року у західних областях УРСР національно-демократичних сил, дозволила актуалізувати питання про політичну реабілітацію ОУН і УПА. Проголошення незалежності України надало нового імпульсу цим процесам. Ветерани УПА за підтримки політичних партій та громадських організацій поставили питання про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, розглядаючи її боротьбу як важливу складову у структурі національно-визвольної боротьби за утворення Української Самостійної Соборної Держави [4, с. 5–6]. 

Створена українським парламентом 13 вересня 1993 року тимчасова комісія, що мала завдання до березня 1997 року напрацювати історичний та юридичний (наголосимо, що своєї частки роботи українські правники не виконали і досі, за винятком окремих публікацій [5] та дисертаційного дослідження І. О. Мамонтова [6]) не спромоглася вповні виконати цю роботу.

Загалом сучасна українська історіографія УПА пройшла шлях від системного нагромадження джерельних матеріалів до спроб об’єктивного, системного осмислення боротьби повстанської армії [7]. Розширено тематичний та регіональний аспекти досліджень. Зокрема, становлення та пошук форм активного збройного спротиву нацистському та радянському окупаційним режимам; військово-підготовчим заходам по створенню УПА і дискусії в середовищі бандерівської ОУН щодо вибору її концепції; організації та діяльності перших постійно діючих повстанських сотень на території Волині та Полісся; реорганізація та вдосконалення структури повстанської армії; розгортання збройної антинімецької та антирадянської боротьби; функціонування повстанського запілля тощо [8].

Метою наукової розвідки є сучасний історіографічний дискурс питання періодизації збройної боротьби Української повстанської армії за Українську Самостійну Соборну Державу. 

Зусилля науковців зосереджувалася як на спробах подати цілісну періодизацію боротьби повстанської армії від її заснування до розформування (Р. Забілий) [9, с. 14], або ж окремих її структур (скажімо УПА – «Захід») (Н. Мизак) [10, с. 274], чи окремих етапів її бойового шляху (І. Патриляк) [11, с. 121]. Слід зазначити, що розбіжності у хронологічних рамках діяльності УПА те ж у значній мірі були рецепійовані на сучасний український грунт з праць зарубіжних українських дослідників. Зарубіжні історики, прихильники пробандерівської фракції, в цілому були одностайні в даті народження УПА – 1942 рік. Проте, в питанні меж діяльності повстанської армії помітна поліфонія підходів [12]. Так. П. Мірчук за методами і тактикою боротьби виокремлює два етапи: 1) до 1942 року; 2) від 1947-до 1953 років. Л. Шанковський не розглядає хронологічних рамок діяльності УПА, проте закінчує виклад подій 1952 роком [12]. Найбільш об’єктивною, на нашу думку, спробою періодизації історії УПА діаспорними науковцями є концепція запропонована П. Содолем. Автор виділив два періоди: 1942-1944 роки (1944 рік дослідник називає найбільш критичним в історії повстанської армії) та 1945-1949 роки, де кінцеву дату історик цілком об’єктивно обґрунтовує «[…] т. зв. «демобілізацією» - переходом регулярних частин повстанської армії до збройного підпілля» [12].

А. Кентій розкриваючи розбудову територіальних структур і штабів повстанської армії, здійснив спробу періодизувати т. зв. «волинсько-польський» період УПА – березня – грудня 1943 року. Зокрема в період березня–квітня 1943 року відбувалося об’єднання збройних відділів ОУН(б) і колишніх поліцейських підрозділів в структури повстанської армії [13, с. 168]. На другому етапі – травень–серпень 1943 року – відбувалися процеси організаційного оформлення територіальних частин УПА, перетворення її в боєздатну регулярну збройну силу [13, с. 168].

Періодизацію історії УПА на етапі її становлення – травень 1942 – грудень 1943 років, – здійснює І. Патриляк. Авторитетний дослідник українського визвольного руху виділяє низку етапів: «травень–вересень 1942 року (створення мережі сільських боївок на Волині та Поліссі, формування вишкільних груп, які діяли на тимчасовій основі); жовтень 1942 – лютий 1943 років (організація перших постійно діючих повстанських сотень на Волині та Поліссі)); березень–липень 1943 року (формування першої загальної структури УПА); серпень–грудень 1943 року (реорганізація та вдосконалення структури УПА)» [11, с. 121]. Чернівецький дослідник Н. Мизак пропонує періодизацію боротьби УПА – «Захід», беручи за початковий етап розгортання підпільної праці ОУН з вересня 1939 – по червень 1941 років, а закінчує 1952 роком. Історик не проводить чіткого розмежування між діяльністю націоналістичного підпілля і боротьбою повстанських структур УПА – «Захід».

На нашу думку однією з найбільш вдалих та системних спроб періодизувати збройну боротьбу УПА є дисертаційне дослідження львівського історика Р. Забілого. Автор поставив за мету висвітлити особливості збройної боротьби УПА як складової українського національно-визвольного руху в контексті воєнно–політичних процесів періоду Другої світової війни та у післявоєнний період [9, с. 1]. 

Історик виділяє шість періодів: 1) «підготовчий» – від квітневої конференції ОУН 1942 року до першої військової конференції в грудні 1942 року (початок збройної боротьби, формування перших відділів, баз, рішення про створення армії); 2) «розгортання» – січень–грудень 1943 року (створення штабів різних рівнів, розбудова організаційної структури армії); 3) «переходу фронтів» – січень 1944 – жовтень 1944 року (уникнення боїв, бойові дії проти відділів НКВД, охорони тилу Червоної армії); 4) «дії в умовах нової радянської окупації» – середина 1944 – до реорганізації УПА в липні 1945 року (дія великими силами, літня реорганізація); 5) «дії УПА в умовах тотального наступу ворога і блокади» – від липня 1945 – до липня 1946 років (пасивні форми боротьби, великі втрати, процес розформування); 6) «цілковитий перехід у збройне підпілля – реорганізація з липня 1946 – по вересень 1949 років» [9, с. 14].

У цілому слід констатувати, що дослідницька робота над удосконаленням періодизації УПА, особливостей її діяльності на кожному з етапів має бути продовжена.

Аналіз вищевикладених аспектів розкриття заявленої наукової теми в сучасній українській історіографії дозволяє сформулювати наступні узагальнення. 

Історіографія УПА – воєнно-політичної формації повстанського типу, складової українського національно–визвольного руху, яка вела повстанські війну в умовах нацистської та комуністичної окупації України [9, с. 13] в роки Другої світової війни та післявоєнний період, є однією із найбільш ретельно та прискіпливо досліджених тем в сучасній історичній науці.

У цілому сучасні українські історики підкреслюють унікальність та значимість, як в національному так і в європейському масштабі, боротьби «армії без держави», її всенародну підтримку, без чого був би неможливим майже десятилітній післявоєнний збройний антикомуністичний опір. Національна свідомість, ідейна загартованість, опертя на вишколену організаційну структуру націоналістичного підпілля, що водночас виступало осердям повстанського запілля – складало опору Української повстанської армії.

Література:

1. Адамович С. Феномен української повстанської армії як засіб політичних маніпуляцій у суспільному житті України / С. Адамович // Галичина. – 2013. – Ч. 24. – С. – 42–45.

2. Примаченко Я. Антиколоніальний дискурс ОУН/УПА в сучасному українському контексті боротьби за європейську ідентичність / Я. Примаченко // Український історичний збірник. – 2014. – Вип. 17. – С. 329.

3. Ухач В. З. Державотворча діяльність УПА: інституційний та джерелознавчий аспекти / В. З. Ухач. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1782%3A280218-18&catid=203%3A1-0218&Itemid=252&lang=ru.

4. Кульчицький С. Передмова. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. / НАН України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 5–6.

5. Ухач В. З. Правова оцінка боротьби УПА в світлі національного законодавства / В. З. Ухач. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1736%3A091217-14&catid=197%3A1-122017&Itemid=244&lang=en.

6. Мамонтов І. О. Боротьба українського націоналістичного руху у 1920-1950–х рр.: правова кваліфікація / І. О. Мамонтов // Юридичний вісник. – 2010. – № 1(14). – С. 16–19 та ін.

7. Сухий О. Сучасна українська історіографія національно–визвольного руху періоду Другої світової війни та післявоєнного часу: візії, напрями, школи / О. Сухий. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://esnuir.eenu.edu.ua/handle/123456789/9008.

8. Лисенко О. Є. Дослідження історії Другої світової війни в сучасній Україні: основні тенденції та перспективи / О. Є. Лисенко // УІЖ. – 2011. – № 4. – С. 194 та ін.

9. Забілий Р. В. Особливості збройної боротьби Української повстанської армії в 1942–1949 рр.: автореф. дис… канд. істор. наук / Р. В. Забілий; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, Інститут народознавства. – Львів: [б.в.], 2015. – С. 14.

10. Мизак Н. С. УПА – «Захід» і збройна підпільна діяльність ОУН у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у 1942–1960 рр. / Н. С. Мизак. – Чернівці-Торонто: Прут, 2011. – С. 274.

11. Патриляк І. Створення Української повстанської армії під проводом ОУН(б): малодосліджені аспекти проблеми / І. Патриляк // Наукові записки національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». – 2010. – Вип. 16. – С. 121.

12. Шолох Я. Рейди УПА очима зарубіжних дослідників: оцінки та значення / Я. Шолох. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50734.

13. Кентій А. Розбудова територіальних структур і штабів повстанської армії. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 168.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В КРАЇНАХ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ(НА ПРИКЛАДІ ЮГОСЛАВІЇ )
24.02.2018 09:17
НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ МІНІСТЕРСТВА СХІДНИХ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ У РАЙХСКОМІСАРІАТІ «УКРАЇНА»
20.03.2018 15:03
ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ У СПАРТІ
14.03.2018 12:21
ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XVII-XIX СТ.СТ.
12.03.2018 18:26




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше