:: LEX :: ПЛАТНИКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ: ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 27)

Термін подання матеріалів

17 листопада 2020

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПЛАТНИКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ: ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
 
24.04.2008 20:47
Автор: Вітюк Ірина Богданівна, студентка юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
Закон України „Про плату за землю” (ч.2 ст. 2, ч. 2 ст. 5) визнає суб’єктами, що зобов’язані вносити земельний податок власників земельних ділянок, власників земельних часток (паїв) та землекористувачів, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції.
Проблема виникає щодо віднесення до суб’єктів сплати земельного податку – власників земельних часток (паїв) і полягає в наступному. Закон України „Про плату за землю” (ст. ст. 2, 5) визнає об’єктами плати за землю земельні ділянки, а також земельні частки (паї). А Земельний кодекс України (ст. 206) визнає об’єктом плати за землю (земельного податку) лише земельні ділянки. На думку Т. О. Коваленко, з якою ми повністю погоджуємося, Закон України „Про плату за землю”, повинен бути приведений у відповідність до ЗК України. Положення, що суперечить ЗК України, застосовуватися не можуть, оскільки відповідно до п. 3 Розділу IX „Прикінцеві положення” ЗК України, „закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.”
Таким чином, єдиним об’єктом оподаткування земельним податком можна вважати – земельну ділянку.
Також варто зауважити, що використане у Законі України „Про плату за землю” (ч. 2 ст. 2) формулювання „землекористувачі, крім орендарів” на сьогодні включає: власників земельних ділянок, постійних землекористувачів, суб’єктів використання земельних ділянок на праві емфітевзису та суперфіцію, земельного сервітуту, прав землекористування передбачених діючим раніше законодавством, наймачів будівель або споруд, суб’єктів права довірчого управління земельними ділянками. Виходячи з цього, варто уточнити законодавче визначення суб’єктів сплати земельного податку.
Також у законодавстві відсутня чіткість щодо віднесення до суб’єктів плати за землю фактичних землекористувачів, що не мають права на використовувану ними земельну ділянку.
Так, ч. 1 ст. 15 згаданого вище Закону, передбачає, що земельний податок сплачується з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, а ч. 4 ст. 14 того ж Закону передбачає нарахування земельного податку суб’єктам права спільної власності на будівлю пропорційно їх часткам.
Крім того, існує судова практика, яка визнає обов’язок сплати земельного податку фактичними землекористувачами земельної ділянки навіть за відсутності права на неї.
Отже, виникає питання: яку з норм Закону України (ч. 1 ст. 15 або ч. 4 ст.14) застосовувати і чи вірною є дана судова практика. Відповідь на це питання частково знаходиться у ч. 1 ст. 2 Закону України „Про плату за землю” – „використання землі в Україні є платним,” крім того, потрібно враховувати те, що використання земельної ділянки повинно здійснюватися тільки на підставі відповідного права. Відсутність ж такого права слід розглядати як ухилення від оподаткування.
Таким чином, фактичні землекористувачі повинні сплачувати земельний податок, у тому числі при використанні розташованих на земельній ділянці будівель або споруд, але такий обов’язок не виникає, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні іншого суб’єкта, що сплачує податок.
Все це випливає із чинного законодавства, але все ж таки чітко не закріплене.
Отже, із вище наведеного, слід зробити висновок:
1. До Закону України „Про плату за землю”, який безпосередньо стосується платників земельного податку, повинні бути внесенні зміни у відповідності із ЗК України.
2. Земельне законодавство України повинно чітко визначати суб’єктів плати за землю (платників земельного податку), зокрема, для уникнення ситуації подвійного оподаткування, та закріпити відповідні правила сплати земельного податку для окремих платників земельного податку.

Література:
1. Земельний кодекс України
2. Закон Верховної Ради України № 2535-XII від 3 липня 1992 року Про плату за землю//portal.rada.gov.ua
3. Коваленко Т. О. Правові аспекти реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств. – Рукопис. – Київ, 2002. – С. 1

e-mail irinka-v87@mail.ru
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗЕМЕЛЬНІ АУКЦІОНИ: ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
04.05.2008 13:28




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше