:: LEX :: ВОЛЯ ТА ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ПРИ ВЧИНЕННІ ПРАВОЧИНІВ МАЛОЛІТНІМИ ТА НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 23)

Термін подання матеріалів

11 червня 2020

До початку конференції залишилось днів 13


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ВОЛЯ ТА ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ПРИ ВЧИНЕННІ ПРАВОЧИНІВ МАЛОЛІТНІМИ ТА НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ
 
06.02.2020 22:42
Автор: Тищук Наталія Олексіївна, аспірант кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Однією з вимог чинності правочину є відповідність волевиявлення внутрішній волі суб’єкта (суб’єктів). Воля є необхідною передумовою виникнення будь-якого суб’єктивного права. Під волею розуміють внутрішнє бажання особи досягнення певного правового результату. Волевиявленням є зовнішній вираз волі [1].

При аналізі в нормах міжнародного приватного права також можна зустріти характеристику категорії «воля». Зокрема, Кодекс всенародного приватного права встановлює, що до норм добровільного або приватного порядку відносяться норми, застосовні тільки до виявлення, тлумачення або презумпції волі сторін або однієї із сторін (держав, які домовляються); містить положення про тлумачення волі сторін, а також про встановлення порядку користування чужою річчю і проживання з волі приватних осіб [2, с. 3-40]. 

В енциклопедіях та словниках «воля» визначається як: здатність до вибору мети діяльності внутрішнім зусиллям, необхідним для її здійснення; специфічний акт, що не зводиться до свідомості і діяльності як такої; здійснюючи вольову дію, людина протистоїть владі безпосередньо випробовуваних потреб, імпульсивних бажань: для вольового акту характерно не переживання «я хочу», а переживання «треба», «я повинен», усвідомлення цілісної характеристики мети дії; вольова поведінка включає прийняття рішення, що може супроводжуватися боротьбою мотивів (акт вибору), і його реалізацією [3, с. 198; 4, с. 105-106].

Враховуючи, що особи до настання повноліття мають несформовану  психіку, можуть легко опинитися під негативним стороннім впливом, важливо звернути увагу на психологічну характеристику волі.

Отже, питання, пов’язані з волею, досліджуються не лише в юридичній науці, але й в філософії, психології тощо. Вважаємо слушним твердження про те, що пріоритет у визначенні цього поняття повинен бути наданий психології, адже воля нерозривно пов’язана з особистістю людини, з діяльністю її психіки [5, с. 5].

З даного питання Д.Д. Грімм зазначав, що психологічний аналіз є необхідним, тому як без певних психологічних положень не може обійтися не лише жодна загальна теорія юридичних дій, а й жодна спеціальна теорія правочинів [6, с. 94]. Отже, правові науки не створюють відмінних від психології понять, а лише використовують їх. Тому надбання психологічної науки мають бути враховані так само, як і кримінальне право оперує такими категоріями, як умисел, необережність, а цивільне – воля, єдність волі та волевиявлення тощо.

В доданому контексті правочин визначається як юридична дія, яка може бути вчинена лише дієздатною особою (яка володіє волею в правовому сенсі), і тому правочин, вчинений особою, яка не має необхідного обсягу дієздатності (вчинення правочину малолітньою або неповнолітньою особою  поза межами своєї дієздатності), є недійсним (за умови відсутності попереднього дозволу або наступного схвалення батьків (опікунів)).

Дієздатність тут розглядається як володіння волею в правовому сенсі. Воля особи, формуючись у глибинах психічної діяльності людини, може нею неадекватно виражатись, а може сприйматись не так, як це розуміла (або що вкладала в свої дії) особа і в цьому разі постає питання про гармонізацію волі та волевиявлення, пріоритетність одного з понять [7, с. 37]. А юридичного значення воля набуває лише при її зовнішньому прояві [8, с. 203]. Згодом в літературі сформувалася позиція, що складовими частинами правочину є такі його елементи, як: воля (суб'єктивний елемент) [1, с. 208] і волевиявлення (вираження волі – об'єктивний елемент) [9, с. 20; 10, с. 6]. Отже, бажання, свідомий намір, рішення вчинити правочин є волею, а спосіб вираження волі зовні – волевиявленням. 

Існують різні точки зору про те, якому елементові правочину закон віддає перевагу: волі чи волевиявленню. Виділимо три основні позиції з даного питання: одні автори вказують на те, що перевага надається волі [10; 11], інші вважають, що волевиявленню [9; 12], треті вважають, що обидва елементи абсолютно необхідні та рівнозначні [13].

На перший погляд, найближчою до положень чинного законодавства є друга з названих позицій. На користь такого висновку можна навести й ті міркування, що незалежно від того, на що не була б спрямована воля, що б не думала людина – без її волевиявлення все це не має юридичного значення. Тому волевиявлення виглядає таким елементом, якому відведено основну роль у правочині. Волевиявлення є юридичним фактом, що тягне за собою виникнення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків. Саме з моменту волевиявлення правочин вважається вчиненим. Якщо суб'єкт цивільного права має волю на вчинення правочину, але не здійснює відповідні дії, то він так і залишається незакінченим, а отже, не здатний створити юридичних наслідків. Отже, саме волевиявлення як зовнішнє вираження (об'єктивна воля) може бути піддана правовій оцінці.

Якщо ж мова йде про вчинення правочинів особами, які не досягли вісімнадцяти років, то законодавець передбачає наявність у малолітніх осіб часткової дієздатності, що дає можливість вчиняти дрібні побутові правочини, а у неповнолітніх – неповної дієздатності, відповідно до чого коло правочинів, які вони можуть вчиняти, значно ширше, однак також існують суттєві обмеження. В цьому контексті необхідно враховувати, що особи, наприклад п’яти і дванадцяти років, відповідно до норми закону є абсолютно однаковими в своїх можливостях укладати правочини чи вчиняти інші дії цивільно-правового характеру, хоча фактично кардинально відрізняються в своєму розвитку, зокрема і психологічному. Тому «старші малолітні», особливо особи після десяти років, повинні мати більш широкі можливості виражати свою волю та завдяки своїм активним діям виступати  учасником цивільних правовідносин. Дане питання звичайно потребує подальшого детального дослідження та свідчить про необхідність розгляду питання про необхідність уточнення на законодавчому рівні вікових меж набуття особами дієздатності. 

Література:

1. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление. (Очерки теории, философии и психологии права). Душанбе: Дониш, 1983. 256 с.

2. Кодекс всенародного частного права (Кодекс Бустаманте 1928 года). Международное частное право : Сб. документов. М. : БЕК, 1997.

3. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. 7-е изд., перераб. и доп. М. : Республика, 2001. 719 c. 

4. Энциклопедический юридический словарь ; Под общ. ред. В.Е. Крутских. 2-е изд., испр. и доп. М. : Инфра-М, 1999. 368 с. 

5. Фатьянов А.А. Воля как правовая категория. Государство и право. 2008. № 4. С. 5-12.

6. Гримм Д.Д. Основы учения о юридической сделке в современной немецкой доктрине пандектного права. Пролегомены к общей теории гражданського права. СПб. : Типография М.М. Стасюлевича. Т. 1. 1900. 300 c. URL: http://forum.yurclub.ru/index.php?app=downloads& showfile=2649

7. Скиданов К. В. Воля і волевиявлення в правочині: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2015. 268 с.

8. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права : в 2 т. М. : Статут, 2005. Т. 1. 461 с.

9. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. М. : Госюриздат, 1954. 245 с.

10. Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия. Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1960. 171 с.

11. Шахматов В.П. Основные проблемы понятия сделки по советскому гражданскому праву: дис. … канд. юрид. наук. Свердловск, 1951. URL : http://forum.yurclub.ru/index.php?app=downloads&showfile=2784

12. Советское гражданское право : учеб.; Под ред. И. Б. Новицкого. М. : Госюриздат, 1959. 534 с.

13. Хейфец Ф.С. Недействительность сделок по российскому гражданскому праву. 2-е изд., доп. М. : Юрайт, 2000. – 162 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
РОЛЬ ПАРТНЕРІВ У СПІВПРАЦІ З НАУКОВИМ ПАРКОМ
31.01.2020 16:53
ПРОДАЖ КОНФІСКОВАНОГО МАЙНА ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ
06.02.2020 21:40
ДО ТЕОРІЇ ПРО ПЕРЕРИВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ІЗ ПРЕД’ЯВЛЕННЯМ ПОЗОВУ
06.02.2020 21:16
ЩОДО ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ПРАЦІ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ
06.02.2020 09:41
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЯК ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
04.02.2020 15:09
ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ: ЗАКОН І РЕАЛЬНІСТЬ
04.02.2020 14:55
REALIZACJA PRAWA DO INDYWIDUALNOŚCI UCZNIÓW I STUDENTÓW INSTYTUCJI EDUKACYJNYCH
03.02.2020 17:01




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше