:: LEX :: СПРАВЕДЛИВИЙ КОРОЛЬ» ЯК ГОЛОВНИЙ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ВЕКТОР ЛЮДОВІКА IX СВЯТОГО
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СПРАВЕДЛИВИЙ КОРОЛЬ» ЯК ГОЛОВНИЙ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ВЕКТОР ЛЮДОВІКА IX СВЯТОГО
 
20.07.2020 20:47
Автор: Вайс Кароліна Володимирівна, магістр, випускниця навчального закладу «Ужгородський національний університет»
[Секція 9. Історія країн світу та міжнародні відносини]

Історія Франції багата на непересічних лідерів. Французьке суспільство безсумнівно визнає Людовіка IX як одного із найбільш вдалих правителів Франції. 

Питання про реформаторську діяльність Людовіка IX Святого не є новою темою у вітчизняній історіографії та історичному доробку наших сусідів. Однак хотілось би наголосити на взаємозв’язку новаторств короля з посиленням централізації Франції, а також на морально-етичному підтексті рішень Людовіка IX. Значний доробок в цій проблематиці внесли класики французької історіографії – Жак Ле Гофф [2] та Андре Моруа [3]. З наших ближчих сусідів цим питанням активно займаються Н.А. Хачатурян [5], С.К. Цатурова [6] тощо. 

Унікальність вкладу Людовіка IX Святого полягає в неординарності його особистості і в нестандартній поведінці, які сприяли зміцненню монархічної влади у Франції. Адже процес створення сильної держави, згідно слушним спостереженням Н.А. Хачатурян, спирався не тільки на централізацію влади, а й на консолідацію країни − економічну, соціальну, політичну і культурну [5, C. 84]. При великій увазі цієї монархії до сфер економіки, соціуму і політики, головним пріоритетом в поведінці короля стала область моралі і морального християнського ідеалу верховної світської влади. [6, C. 49].

Ми можемо стверджувати, що з часу григоріанської реформи монарший обов’язок визначався як царство миру і справедливості через гарантію бездоганного правосуддя і захисту прав кожної спільноти і окремої людини. Головною чеснотою і функцією короля відтепер проголошувалося досконале і справедливе судочинство. Як стверджує С.К. Цатурова, «справедливий король» − такою була центральна тема політичної думки середньовічного Заходу в XIII−XV ст. [6, C. 50].

Збираючись в хрестовий похід і для його успіху прагнучи «очистити совість», король створив комісію ревізорів-реформаторів, які з 1247 р. протягом півтора років їздили по всьому королівству, збирали скарги на королівських чиновників, розбирали їх і карали винних. Ця акція стала джерелом інституту ревізорів-реформаторів, який відтепер буде частиною державного апарату.

VII Хрестовий похід (1248−1254) зробив значний вплив на світогляд молодого короля. Повернувшись з походу, він у грудні 1254 р. оприлюднив текст, який історики нерідко називають «великим ордонансом» через масштабність значення передбачуваних в ньому заходів. Він був націлений на реформу найбільш значущих моментів королівського правління.

В 1254−1256 рр. Людовік IX видав серію указів «про поліпшення стану королівства», спрямованих на створення зразкової королівської адміністрації. Король запровадив систему призначення чиновникам платню і їх обрання на певний термін [6, C. 54].

Справедливість, яку король хотів встановити на території свого домену і яка вимагала не посягати на чуже право, йшла в супереч із свавільною діяльністю королівських службовців – бальї і сенешалями. Це були свого роду намісники короля в територіальних округах домену (бальяжі – на Півночі, сенешальства – на Півдні). Людовік видав два укази, видані в Сен Желе і Німі, вони носили регіональний характер, стосувалися міст Бокера і Німа та сенешальства Бокер. У цих документах скасовувалися міри, що проводяться королівськими сенешаля і порушували давні «місцеві кутюми» [3, C. 152].

Щоб приборкати зловживання чиновників, Людовік IX в 1254 р. і 1256 р. видав укази, які чітко визначали їх права та обов’язки і вимагали публічної клятви при вступі на посаду. Звісно, сама клятва навряд може втримати людину від зловживань владою, тому в їх округа король став час від часу відправляти ревізорів, а самих балії та сенешалів надовго не тримали в одному окрузі і через 3-4 роки змінювали їх місце служби, щоб вони не обростали зв’язками [1, C. 233]. 

Цікаво те, що грудневий «великий ордонанс» характеризувався цілою низкою заходів, які мали на меті виховання бездоганної моральності. Королівським чиновникам заборонялося зневажати Бога, вимовляти «святотатські слова проти Бога, Діви Марії та святих», а також грати в кості, відвідувати борделі  і таверни. Заняття лихварством розцінювалося як злочин. На території, де вони здійснювали свої функції, їм було заборонено купувати нерухомість, одружуватись і видавати заміж своїх дітей або віддавати їх в чоловічі та жіночі монастирі. Вони не мали права нікого саджати у в'язницю за борг, хіба тільки за борг самому королю. Вони не могли накласти штраф, не провівши спочатку підозрюваного через обумовлені судові процедури − щодо будь-якого обвинуваченого, вина якого ще не була доведена, існувала презумпція невинності. Вони не мали права торгувати своїми чинами, їм заборонялося заважати перевезенню зерна − дана міра була спрямована на боротьбу з голодом і перешкоджала тому, щоб зерно залежувалося. Залишаючи посаду, вони повинні були залишатися на місці службі протягом сорока днів або залишати заступника. До цього додавалася стаття, яка забороняла незаконні реквізиції коней [2, C. 190]. 

Хоча особистий суд короля позиціонувався як найкращий, оскільки був неупередженим, швидким і доступним для всіх, Людовік був прихильником нової для свого часу чисто судової процедури і всіляко сприяв її просуванню в суспільстві. Цьому покликані були сприяти укази від 1245 і 1258 рр., так звані сорок днів короля, коли сторони суперечки могли вдатися до третейського суду монарха, і тим самим звужувалися можливості ведення приватних воєн між сеньйорами. Цими «революційними» указами король забороняв ведення приватних воєн і навіть носіння зброї, завдавши нищівного удару по колишнім лицарським традиціям з їх опорою на насильство. Наступним не менш як революційним кроком Людовіка Святого була заборона вирішувати суперечки за допомогою «Божого суду» − судового поєдинку, який також був своєрідною формою апеляції або опротестування судового вироку. Скасувавши в 1258−1260 рр. судові поєдинки (свого роду ордалії) як спосіб вирішення спорів, він всіляко стимулював звернення з апеляціями в королівські суди, демонструючи, що суд короля краще будь-якого іншого суду. Право оскаржити судовий вирок всіх рівнів у верховному королівському суді і процедура апеляцій зіграли вирішальну роль у розширенні судових повноважень корони Франції та становленні сильного монархічної держави [6, C. 55].

Як бачимо, за нововведеннями Людовіка Святого прослідковувалась не тільки мета домогтися кращого правового захищення суспільства, а й різко обмежити міжусобні суперечки та «зав’язати» на королівській особі вирішення всіх міжособистісних питань. Це істотно сприяло посиленню авторитету королівської влади. 

Ми можемо говорити про створення системи королівських судів, яка влаштована так, що люди легко могли звертатися до цих судів для перегляду рішень, винесених судами їх сеньйорів [4, C. 37].

При Людовіку Святому Парламент відділяється від Королівської курії, про що свідчить поява з 1239 р. самого слова «Pallamentum» для позначення спеціальних судових засідань Королівського ради (з 1253 р. «Ради короля в Парламенті»), а також виділення близько 1268 р. окремого приміщення для цих засідань в будівлі Палацу на острові Сіте [6, C. 56].

Однак слід зауважити, що з формальної точки зору інституційне оформлення Парламенту відбулось пізніше. Перший указ про Парламент як окремий від Королівської курії орган верховного суду датується 1278 р., тобто вже виданий сином Людовіка IX Святого, Філіпом III Хоробрим. Ключовою ж датою відокремлення Парламенту від корони виступає указ Філіпа IV Красивого від 1302 року. 

Істотну роль у зміні природи королівської влади мав процес вироблення загальнодержавного права, який витісняє або уніфікує місцевий звичай за допомогою державного законодавства і римського права. Король перестає розглядатися як приватна особа: деякий час французькі королі були змушені, наприклад, визнавати сюзереном сеньйора, у володінні якого вони робили земельні придбання [5, C. 27].

Отже, діяльність Людовіка IX Святого в галузі правосуддя та «оздоровлення» країни від надмірного зловживання владою носила яскраво виражений новаторський характер. Наслідки цього були широкі: посилення централізації держави, піднесення авторитету королівської влади, зменшення корупції, більш об’єктивне правосуддя, укріплення відносин з Папою Римським. Звісно, в історичній літературі неодноразово порушувалося питання про те, був це світогляд людини високоморальної чи максимально практичної, однак ми схиляємось до першого варіанту. 

Література:

1. Жуанвиль Ж. Книга благочестивых речений и добрых деяний нашего святого короля Людовика. Пер. со старофранц. Г. Ф. Цыбулько, под ред. А. Ю. Карачинского, науч. ред. перевода Ю. П. Малинин. – СПб.: Евразия, 2012. – 400 с.

2. Ле Гофф Ж. Людовик IX Святой / Пер. с фр. В. И. Матузовой; коммент. Д. Э. Харитоновича. − М.: Ладомир, 2001. − 800 с.

3. Моруа А. История Франции (от римского времени до начала Великой Французской революции). − СПб.: Гуманитарная Академия, 2008. — 352 с.

4. Стирнс Д.У. История Франции. С древнейших времен до Версальского договора / Пер. с англ. И.А. Петровская. − М.: Центрполиграф, 2016. − 669 с.

5. Хачатурян Н.А. «Король − император в своем королевстве»… Политический универсализм и централизованные монархии // Империи и этнонациональные государства в Западной Европе в Средние века и раннее Новое время. − М., 2011. − С. 66−88.

6. Цатурова С.К. Под сенью Людовика Святого: этико-правовые основы монархического культа во Франции // Проблемы социальной истории и культуры Средних веков и раннего Нового времени. − 2016. − Вып. 2 (14). − С. 45–64.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ГЕНЕЗИС ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ В ХХ-ХХІ СТОЛІТТЯХ
20.07.2020 20:53




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше