:: LEX :: СУДОВА СИСТЕМА ГЕТЬМАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛ. XVII СТ. – НА ПОЧ. XVIII СТ.
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СУДОВА СИСТЕМА ГЕТЬМАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛ. XVII СТ. – НА ПОЧ. XVIII СТ.
 
15.03.2021 20:10
Автор: Ковальський Олег Володимирович, магістр, юридичний факультет, Західноукраїнський національний університет; Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права, Західноукраїнський національний університет
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

В середині XVII ст. на теренах України виникла самобутня козацька держава, Гетьманщина, яка проіснувала лише трохи більше століття, але створила незвичайну правову систему. Мова йде про козацьке звичаєве право. Загалом воно становило симбіоз українського звичаєвого права, елементів німецького магдебурзького і положень литовських статутів. При цьому, козацьке право мало усний характер. 

Все козацьке право становило не просто сукупність загальнообов’язкових норм, а певну модель правової поведінки і мислення, тісно пов’язаного із нормами моралі та релігійними віруваннями [1, с. 163, 188]. Усе проявлялося, в першу чергу, на процесі здійснення правосуддя в козацькому суспільстві. Як правило, січовики судили власним «стародавнім військовим звичаєм, словесним правом, здоровим глуздом» та спеціально уникали як посилань на кодифіковані першоджерела, так і писемного фіксування й кодифікації козацьких звичаїв [2, с. 128-131].

Внаслідок цього виникають певні труднощі при дослідженні даної тематики. Попри це, низка правників та істориків присвятили аналізу судової системи численні праці. Серед них Авраменко А.М., Бедрій М.М., Васильєв С.В., Вінтоняк О., Ухач В.З., Кравчук В.М., Кривошея В.В. та ін. 

Дана робота спиратиметься здебільшого на доробок сучасних дослідників та має на мені реконструювати судову систему, яка функціонувала на території українських земель, що входили до складу Гетьманщини в другій пол. ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст.

Козацьким судам, як і багатьом іншим судам звичаєвого права, притаманний ряд характерних ознак, серед яких: 

- авторитет суду та суддів; 

- гармонія між суспільством та людиною, яка ґрунтується на впевненості учасників судового процесу у справедливості вирішення спору; 

- правосуддя виступає як засіб примирення, а не як інструмент чіткого застосування права [3, с. 23].

Одним із перших нормативно-правових актів, що регулювали козацьке станове судочинство, вважається грамота короля Речі Посполитої Сигізмунда II Августа від 5 червня 1572 p., згідно з якою козаків було вилучено з-під юрисдикції місцевих судів. У межах Речі Посполитої козацтво уже мало окреме станове судочинство, яке здійснювалося старшим (гетьманом). Окремі правові норми для таких судів не створювалися, а отже, вони використовували загальноземське право, насамперед Третій Литовський статут, та звичаєве право, яке не було кодифікованим та формувалося на основі козацьких звичаїв і рішень козацького суду [4, с. 173-174].

У період Національно-визвольної війни стару, польську систему земських, гродських, надстанових та підкоморських судів було ліквідовано. Збереглися лише міські, сільські громадські, церковні, частково й домініальні суди. Натомість усталилася ієрархія козацьких судів (сільський козацький суд, сотенний, полковий, генеральний) [2, с.135-136]. Розглянемо її детальніше.

Найнижчою судовою інстанцією був сільський козацький суд. Він очолювався сільським козацьким отаманом та складався з кількох місцевих козаків за вибором останнього. Розглядав цей суд справи лише козаків. Складні справи, справи про тяжкі злочини, справи сільської козацької старшини передавалися сотенним судам. Судовим виконавцем та слідчим був сільський осавул [5, с.275].

Сотенні суди складалися з сотника, городового отамана, сотенної старшини. Сотенний суд був апеляційною інстанцією за рішеннями та вироками сільських козацьких судів на території сотні. На свій розсуд сотенний суд міг передавати справи на вирішення полковому суду [5, с.275-276]. 

Полкові суди складалися з полковника, полкового судді та іншої полкової старшини, представників знатного значкового товариства. Це були суди першої інстанції у справах щодо сотенної та полкової козацької старшини, значкового товариства. Водночас полкові суди були апеляційною інстанцією для нижчих судів [6, с. 94-96]. 

Наступним щаблем козацької судової системи був Генеральний військовий суд. Він складався з двох генеральних суддів та інших генеральних старшин, членів бунчукового знатного товариства. У 1728 р. цей орган було реформовано: його очолив гетьман, працювали шість суддів – три призначені гетьманом і три царським урядом. Згідно з Конотопськими статтями 1672 р. та Переяславськими статтями 1674 р. Генеральний військовий суд був судом першої інстанції по справах генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів [4, с.175]. До юрисдикції Генерального військового суду належали також земельні справи. Важливо, що цей орган слугував апеляційною інстанцією не лише для нижчих козацьких, а й для магістратських міщанських судів [5, с.292].

Необмежені судові повноваження мав гетьман, який міг забрати справу з будь-якого суду на власний розгляд і вирішення. Його рішення чи вирок були остаточними. Щоправда, згідно з Конотопськими статтями 1672 р. та Переяславськими статтями 1674 р. гетьманові заборонялося одноосібно вирішувати справи генеральної старшини та полковників. Водночас, як уже зазначено, за Переяславським договором 1659 р. під гетьманську юрисдикцію перейшла шляхта [4, с.175]. 

Сам гетьман у разі вчинення ним державної зради був підсудним Генеральній раді, що було передбачено Переяславським договором 1659 р. та Глухівськими статтями 1669 р. [7, с. 306]. Однак впродовж усієї трагічної історії Козацької держави із непоодинокими фактами державної зради гетьманів ця норма так і не була реалізована жодного разу.

Даний судоустрій – яскравий прояв прагнення до побудови нової, безстанової судової системи. Адже, як вважають науковці, саме становий судоустрій був однією з головних причиною невдоволення польським управлінням серед населення [8, с.11]. 

Історики часто висловлюють сумніви стосовно збалансованості та злагодженості такої судової системи, її доцільності у тогочасних умовах чи поширення на усій території Гетьманщини в силу дуже неоднорідної заселеності території Козацької держави [9, с.16]. Подібні твердження викликані незначною кількістю письмових джерел того часу, які б характеризували діяльність суддів та судів. Проте, наявна інформація уже наштовхує на деякі висновки.

Судові процеси Гетьманщини були засновані на демократичних засадах: змагальність, гласність та колегіальність при розгляді справ, виборність суддів тощо. Значна увага приділялася погашенню матеріальних збитків потерпілих [8, с.12]. 

Важливим принципом згаданої судової системи є присутність на судовому засіданні т. з. «сисовусих дідів», «стариків». Мова йде про козаків похилого віку, досвідчених та авторитетних чоловіків. Якщо врахувати, що в основі козацького суспільства стояв звичай, то така значна роль обізнаних у даних звичаях людей при здійсненні правосуддя є цілком виправданою. Про особливий статус стариків на Січі писав і класик французької літератури Проспер Меріме в своїх наукових українознавчих студіях (1854 p.): «На Січі існувала повна рівноправність козаків; певні повноваження надавали тільки старим козакам, зокрема право вирішувати спірні питання за давніми звичаями і традиціями козацької ватаги» [4, с.147].

Отже, у судочинстві Гетьманщини велику роль відігравав громадський фактор, що проявлялося в участі представників громадськості у судових засіданнях. Це підтверджується і протоколами судових засідань XVII-XVIII ст. [7, с.306].

Варто звернути увагу і на те, що в цей період також встановлюються соціально-економічні гарантії діяльності суддів, зокрема матеріальне забезпечення. Так, відповідно до Статей Богдана Хмельницького та жалуваних грамот від 27 березня 1654 року для ефективного здійснення суддями своїх функціональних обов’язків виділялися певні матеріально-фінансові ресурси [9, с.15].

Попри згадані вище переваги козацької судової системи, вона не була позбавлена недоліків. Наприклад, як зазначають тогочасні історики права, для цього судоустрою була характерна занадто велика кількість апеляційних інстанцій, що часто призводило до судової тяганини [10, с.76].

Також варто відмітити, що специфіка козацької держави, її виникнення із воєнізованого верстви населення, яке і здійснювало управлінську діяльність, спричинило значну залежність судів від адміністративної влади [8, с.12]. Відсутність розмежування судової, адміністративної та військової влади вважається головним недоліком козацького судоустрою. Це означає відсутність професійного суддівства, адже правосуддя фактично здійснювалося військовими та політичними діячами. Лише на поч. XVIII ст. на законодавчому рівні було закріплено ряд кваліфікаційних, професійних та моральних вимог до судді, зокрема в Універсалі наказного гетьмана Полуботка та Інструкції гетьмана Д. Апостола [9, с.16].

Також Пилипом Орликом в «Пактах і Конституціях прав і вольностей Війська Запорозького» закріплювалися такі принципи судочинства, як незалежність судів, розгляд ними усіх правопорушень (як умисних, так і випадкових), обов’язковість для виконання рішення суддів тощо [11, с.31-46]. 

Проте, така судова система проіснувала не довго. Із переходом під контроль сусідніх держав колишніх адміністративно-територіальних одиниць Гетьманщини там примусово впроваджувалося їхнє законодавство і, відповідно, судоустрій. Спочатку такі процеси відбувалися на Правобережній Україні, де частину втрачених від час Національно-визвольної війни земель повернула собі Річ Посполита. Дещо повільніше, проте набагато ґрунтовніше асиміляція відбувалася на Лівобережжі, яке перебувало під протекторатом Російської імперії. 

Таким чином, будівництво козацької державності в другій пол. ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. спричинило виникнення своєрідної судової системи, яка хоч і містила в собі низку недоліків, активно розвивалася та мала чимало позитивних, навіть прогресивних на той час ідей. 

Література:

1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / Львів: Світ, 1990-1992. Т. 1 / з рос. пер. І. Сварник. 316 с.

2. Ухач В.З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.

3. Васильєв С.В. Суди звичаєвого права на теренах пострадянських держав: історія та сучасний стан. Проблеми законності. Х., 2015. Вип. 131. С. 15-25.

4. Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, НДІ козацтва. Київ : Києво-Могилянська академія, 2006-2007. Т.2 / А.М. Авраменко та ін. 2007. 723 с.

5. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки / Упорядн. та перекл.: Густинський літопис В. Крекотень, Літопис Самійла Величка В. Шевчук, Літопис Грабянки Р. Іванченко. К: Дніпро, 2006. 976 с.

6. Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2008. 452 с.

7. Бедрій М. Судові механізми в історичних типах українського звичаєвого права. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки. 2016. №855. С.301-310.

8. Дегтярьов С.І. Українське судочинство наприкінці ХVII – у ХVІІІ ст. та впливи на нього російських судових практик. Гілея: науковий вісник. 2016. Вип. 104. С. 11-18.

9. Кравчук В.М. Історико-правові аспекти конституційних основ правового статусу суддів у період Козацько-Гетьманської держави (середина XVI – кінець XVIII століття). Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 3. С. 14-18.

10. Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини XVIII століття. Львів; Мюнхен, 1995. 142 с.

11. Історія української Конституції. Українська правнича фундація. / упоряд.: А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. Київ: Право, 1997. 443 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше