:: LEX :: КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ: ПЕРШЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 59)

Термін подання матеріалів

14 березня 2024

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ: ПЕРШЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ
 
27.10.2022 17:14
Автор: Колонюк Віктор Петрович, кандидат юридичних наук, доцент, вчений секретар Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; Форіс Юлія Борисівна, молодший науковий співробітник відділу наукової діяльності та міжнародного співробітництва лабораторії організації наукової, методичної діяльності, нормативного забезпечення та міжнародного співробітництва Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Медичне право. Судові та правоохоронні органи. Адвокатура]

Київський науково-дослідний інститут судових експертиз був заснований 04.07.1913 і на той період мав назву Кабінет науково-судової експертизи (далі – Кабінет НСЕ). Під час підготовки його до роботи матеріальна база складала 25 000 золотих рублів. Отримавши приміщення і маючи 6 штатних співробітників, Кабінет НСЕ почав працювати 02.02.1914.

За неповний 1914 р. було проведено понад 200 досліджень. Експертизи підписувалися всім складом співробітників. Така кількість виконаних досліджень для Київської і Варшавської Судових Палат була неабияким трудовим звершеннями.

Але справжнім героїзмом можна вважати період з 1917 по 1923 роки.

Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 р. радянська влада проголошує у місті Харкові радянську соціалістичну республіку і закликає на допомогу червону армію. Якщо провести паралелі, то історія повторилася сторіччя поспіль. Так, у 2012 р. те саме намагалися зробити російські загарбники за допомогою Віктора Януковича – зробити заколот силами проросійських партій і оголосити «промосковську» республіку, покликавши на допомогу Росію. Але Харків їх не підтримав, як і решта громадян України. У 2014 р., на превеликий жаль, такі події відбулися з Донецькою і Луганською «республіками», добре «отруєними» російською пропагандою.

Але повернемося до історії Інституту. За період з 1917 по 1923 рр. влада переходила від однієї політичної сили до іншої.

Спочатку була проголошена Українська Народна Республіка. Кабінет НСЕ працював, і УНР прийняла законопроект про його діяльність, який, на жаль, так і залишився проектом.

У 1918 р. Київ – під владою Гетьмана Павла Скоропадського, великого просвітника і ліберала. Варто лише згадати, що саме за його наказом на базі бібліотеки Університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка) було утворено Центральну наукову бібліотеку, яка наразі носить ім’я В. І. Вернадського. Павлом Скоропадським також була заснована українська Академія наук, яку очолив В. І. Вернадський. І це лише маленька частина того вкладу, що зробив Гетьман для освіти в Україні.

У Кабінеті НСЕ за вказівкою Павла Скоропадського було створено четверту посаду помічника Керуючого Кабінетом, оскільки на Кабінет було покладено функції з проведення експертизи грошових знаків. Слід зазначити, що у той історичний період різноманітних грошових знаків в обігу ходило чимало. Така експертиза раніше проводилася Монетним Двором, а з тих пір і дотепер проводиться КНДІСЕ та іншими судово-експертними установами України.

У 1919 р. Київ був окупований більшовиками. У тому ж році на місто наступало військо під командуванням А. Денікіна, головнокомандувача Південно-російськими військами.

Так само називав себе і П. Врангель у Криму, куди з усією документацією була евакуйована Харківська Судова Палата. Щодо кожної людини, яка евакуювалася або намагалася евакуюватися до Криму, окремо вівся облік; особам, які втратили роботу і засоби до існування, надавалася допомога, як грошова, так і у працевлаштуванні та утриманні житла. Чи ця ситуація не нагадує нам сьогодення?

Тим часом у Києві до влади прийшов Денікін, який зажадав від очільника Кабінету НСЕ Сергія Потапова пояснення працівників про співробітництво з більшовиками. Таким чином, ми маємо підтвердження того, що Кабінет працював і за більшовиків, і за Денікіна, який залишив у силі законодавство Гетьманської доби.

Після остаточної окупації Києва більшовиками Кабінет працював у дуже скрутних умовах і ледь утримувався за рахунок губернського суду, що у 1921-1922 рр. обговорювалося на з’їздах губернських прокурорів.

У 1923 р. радянська влада оголосила про заснування Кабінетів НСЕ у містах Києві, Харкові та Одесі. За радянські часи саме з цього моменту (з 10.07.1923) почався відлік історії Інституту, хоча дійсно першим з них був заснований Кабінет НСЕ у місті Харкові.

Київський Кабінет НСЕ з 1914 р. працював у такому складі: Сергій Потапов (з 1919 р. вже не працює у Київському Кабінеті НСЕ), Василь Фаворський, Олександр Петров, Віанор Франковський, Микола Туфанов, а також секретар Світлана Шевандіна.

Наразі можна зрозуміти як важко було працювати в умовах зміни влади, кожна з яких проголошувала себе єдиною вірною і такою, що прийшла назавжди, забезпечувати правосуддя якісними науковими дослідженнями, голодуючи при цьому і не знаючи, що буде завтра. Проте професіоналізм, відданість істині, відстоювання прав людини залишалися основою для співробітників.

З 1925 р. Кабінети НСЕ стали називатися Інститутами НСЕ, а сучасну назву отримали з 1944 р.

Окремо слід сказати про боротьбу Інституту за свої приміщення. Перший раз Інститут намагалися закрити, а приміщення по вул. Володимирській, 15, спеціально побудоване і обладнане для потреб Інституту, відібрати у 1925 р. Тоді Василь Фаворський і секретар Світлана Шевандіна вели листування з цього приводу. Приміщення та обґрунтоване існування Інституту вдалося відстояти. У 1943 р. довелося відстоювати хоч якусь будівлю. Тоді Інституту на чолі з Тетяною Гетьман вдалося отримати приміщення юридичної школи по вул. Велика Житомирська, 19. На одному поверсі співробітники Інституту жили, на іншому працювали. У 2008 р. Інституту на чолі з Володимиром Кисельовим було пред’явлено вимогу протягом двох тижнів звільнити відремонтовані коштом Інституту приміщення по вул. Велика Житомирська, 19. Також були звільнені приміщення на Львівській площі та вул. Лютеранській. Інститут перебрався до нинішнього приміщення по вул. Смоленській, 6.

Повернемося до діяльності Інституту після 1925 р. У 1930-і роки у газеті республіканського значення вийшла друком анонімна стаття «Дєла і дні професора Фаворського». Колишнього приват-доцента Університету Святого Володимира Василя Фаворського оголосили таким, що «запроваджує в діяльності інституту чужу, не марксистську ідеологію», і зняли з роботи. Решта була оголошена «попівськими дітьми».

Художнього і судового фотографа Миколу Петрова – за часи головування якого у Київському фотоклубі, місто на 20 років стало фотографічною столицею Європи – оголосили колишнім конезаводчиком та миловаром.

Цей відрізок історії Інституту взагалі вкритий пітьмою – вибір осіб, які мають очолити Інститут і працювати в ньому, доручили прокуратурі разом з партійними організаціями. Партійні архіви не збереглися.

У період Другої Світової війни працівники Інституту боронили рідну землю на фронті, а деякі жінки-працівниці, наприклад аспірантка Інституту Тетяна Гетьман, залишилися в окупованому фашистами Києві. Як воно – жити в окупованому місті, шукати засоби до існування, на сьогодні, на превеликий жаль, ми можемо собі уявити.

У 1943 р. після звільнення Києва від фашистських загарбників Міністр юстиції доручив саме Тетяні Гетьман забрати заховане у Хімічному корпусі Університету Святого Володимира майно, що належало Інституту і відновити його роботу. У 1944 р. їй, вочевидь, пригадали окупацію і наказали «повернутися до виконання своїх прямих обов’язків» (старшого наукового співробітника), а керівництво Інститутом доручили Юрію Сапожнікову.

Пригадаємо Бориса Іосіфовича Вахліса. Судячи з його автобіографії, він, член комуністичної партії, очолював інститут з 1937 по 1939 рр. – роки сталінських репресій і комуністичного терору. У 1939 р. під його головуванням вийшов друком збірник наукових праць співробітників Інституту, а в 1940 р. – його ж стаття про наукову роботу Інституту. Після повернення з фронтів Другої світової війни Борис Вахліс знову очолив інститут, але у 1951 р. його зняли з посади директора як такого, що не зміг організувати наукову роботу.

На нашу думку, Б. І. Вахліса зняли з роботи після «справи лікарів», за єврейське походження. Не могла одна і та сама людина організовувати наукову роботу, писати про неї, видати збірник наукових праць співробітників Інституту, а потім раптом, «погано організувати науку» в Інституті. Так радянська влада послідовно знищувала власні ресурси.

Ще у 1919 р. Гетьман Павло Скоропадський ввів квоти, згідно із якими в органах управління громади були представники різних національностей, залежно від їх кількості у громаді, але не менше квоти. Він відкрив єврейські школи, дитячі садки, у вищих навчальних закладах викладалася єврейська мова. Радянська влада ще до Другої світової війни позакривала ці заклади. А потім, після штучно створеної «справи лікарів», ввела квоти щодо прийому євреїв до навчальних закладів, установ освіти і науки.

Одним з плеяди воїнів-захисників від фашистських загарбників був Віталій Костянтинович Лисиченко, директор Інституту у 50-60-і рр. Видатний правознавець, доктор юридичних наук, професор, експерт-криміналіст, науковець, викладач, сферою інтересів якого були: кримінальний процес, правова статистика, криміналістика і судова експертиза. Він був ініціатором розвитку нових напрямів у судовому почеркознавстві й судово-технічному дослідженні документів. Все життя збирав відомості про історію Інституту.

Слід зазначити, що Віталій Костянтинович запросив на роботу до установи Михайла Сегая та інших, на той час молодих науковців, імена яких назавжди залишились в історії Інституту.

Доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Михайло Якович Сегай, талановита і непересічна людина, заслуговує на більш докладну розповідь. Народився 31.03.1923. Під час Другої світової війни командував «катюшами», був поранений, відзначений за мужність і відвагу численними державними нагородами. На відміну від багатьох вчених, які розробляють все життя якусь одну наукову гіпотезу, Михайло Сегай, крім численних публікацій у галузях судового почеркознавства, трасології, перспектив судових експертиз під час науково-технічної революції тощо, розробив дві надзвичайні концепції. Перша – це розвиток і завершення роботи першого очільника Інституту Сергія Потапова щодо теорії криміналістичної ідентифікації. Обґрунтована за допомогою філософських ідей і розвинена у дисертації Михайла Сегая, ця теорія слугує науковим обґрунтуванням ідентифікаційних досліджень на всьому пострадянському просторі. Друга – вже після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук – розвинена ним концепція судової експертології. На превеликий жаль, він не встиг опублікувати монографію за цією проблематикою, але його концепція знайшла своє відображення в декількох ґрунтовних програмних статтях. Михайло Сегай двічі по два роки виконував обов’язки директора Інституту, двадцять років був заступником директора Інституту з наукової роботи. Його героїзм, як і багатьох інших учених тієї доби, виражений не тільки в його мужності у боротьбі з фашистськими загарбниками, але й у можливості переключитися на наукову ниву, позбутися воєнного мислення і стати видатним ученим. Помер, трохи переживши своє 90-річчя, 01.05.2013.

До плеяди воїнів Другої світової війни також належав і Валентин Фрицевич Берзін, видатний експерт-криміналіст, кандидат юридичних наук, почеркознавець, який двадцять років був заступником директора Інституту з наукової роботи. До кола його професійних інтересів, зокрема, входило дослідження питань логіки при складанні експертних висновків. Все життя Валентин Фрицевич присвятив Інституту, працював без відпусток. Був дуже людяним. Всі співробітники знали, що ця людина завжди готова підтримати, допомогти. До останнього дня свого життя він залишився вірним собі та КНДІСЕ.

Багато співробітників Інституту брали участь у Другій світовій війні та в складі радянської армії боронили землю від фашистської навали.

У повоєнні роки на роботу до КНДІСЕ прийшла молода плеяда співробітників, яка залишила по собі вагомий слід у судовій експертизі. Згадаємо їх: С. А. Ципенюк, І. Я. Фрідман, В. В. Ліповський, В. Є. Бергер, Л. П. Булига, З. О. Ковальчук, З. С. Меленевська, В. К. Стринжа, та багато інших судових експертів, що назавжди пов’язали свою судьбу з Інститутом.

Проголошення Незалежності України. Надважкі часи становлення нації припадають на роки двох революцій. Одна отримала назву Помаранчевої (2004 р.), друга – Революції Гідності (2014 р.).

Після вторгнення російських загарбників до Криму та Донбасу у 2014 р. в Інституті виконувалися надскладні експертизи. Співробітники Інституту брали участь у дослідженнях щодо Іловайського котла, падіння Малайзійського Боїнга тощо. Певні проросійські сили намагалися дискредитувати Інститут в цілому та його директора Олександра Рувіна, зокрема. В Інтернет «вилили» і буквально заполонили мережу фейковою, компрометуючою директора інституту інформацією (2015 р.). Не зважаючи на це експертизи проводились, а відповідна інформація – оприлюднювалась.

Під час кривавої війни, що розв’язала росія 24.02.2022 проти України, співробітники стали на захист Батьківщини кожен на своєму місці: дехто зі зброєю в руках, хтось здає кров, допомагає з плетінням сіток та гуманітарною допомогою, веде інформаційну війну, працює на робочому місці або віддалено.

Інститут і його відділення працюють, проводячи необхідні експертизи у надскладних умовах. Життя триває і завжди в ньому є місце подвигу.

Історія багатогранна. В ній завжди безпосередньо поєднується історія самої Держави з історією організацій, інститутів, підприємств та інших закладів, що сприяють її функціонуванню, а в цілому і процвітанню. В свою чергу, історія КНДІСЕ невід’ємно пов’язана з плідною працею його співробітників, здобутки яких в науці та практиці – внесок в історію криміналістики та судової експертизи, який неможливо забути.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОТИДІЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗЛОЧИННИХ ДОХОДІВ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ КАЗАХСТАН
27.10.2022 17:22
ПОНЯТТЯ ТА ОКРЕМІ ОЗНАКИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ ЯК ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧОЇ (РОЗШУКОВОЇ) ДІЇ
27.10.2022 17:21
СПОГАДИ ПРО АКАДЕМІКА МИХАЙЛА СЕГАЯ
27.10.2022 17:20
ТЕОРІЯ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЯК ГАЛУЗЬ ЗНАНЬ ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ
27.10.2022 17:18
ДО ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТОДИК ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ
27.10.2022 17:17
ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ БУЛІНГУ
27.10.2022 17:16
ЕТАПИ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ З РОЗКРИТТЯ, РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
27.10.2022 17:11
ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В КОНТЕКСТІ ДОТРИМАННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
25.10.2022 11:08
ІНСТИТУТ ПРОКУРАТУРИ В МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВИ
25.10.2022 10:56
ПИТАННЯ ЕТИКИ ТА ДЕОНТОЛОГІЇ У ПРАКТИЦІ СУДОВО-МЕДИЧНОГО ЕКСПЕРТА
22.10.2022 20:09




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше