Деліктна відповідальність публічних суб’єктів є важливим правовим інструментом захисту прав фізичних та юридичних осіб, який постійно розвивається та зазнає змін. Саме це зумовлює актуальність дослідження даного правового інституту загалом та окремих пов’язаних з ним питань. Зокрема, одним із таких питань, якому, на нашу думку, приділяється недостатня увага науковців, є питання правової природи деліктної відповідальності публічних суб’єктів.
Інститут відшкодування шкоди, як правило, регулюється нормами приватного права, проте у випадку, коли шкода завдається певним органом влади або його посадовою особою, безпосереднім суб’єктом відповідальності виступає публічний суб’єкт, наприклад, держава або орган місцевого самоврядування, правовий статус та засади діяльності яких визначаються нормами публічного права. З огляду на це, постає питання щодо того, чи будуть при притягненні публічних суб’єктів до деліктної відповідальності разом з нормами приватного права застосовуватися також норми публічного права.
Проаналізувавши положення статті 56 Конституції України та статей 1173-1175 Цивільного кодексу України, можна визначити, що однією з особливих ознак правового регулювання деліктної відповідальності публічних суб’єктів є те, що, незважаючи на характер завданої потерпілій особі шкоди — була завдана матеріальна чи моральна шкода, відшкодування шкоди завжди здійснюється у вигляді виплати публічним суб’єктом певної суми компенсації потерпілій особі [1; 2].
Як відомо, матеріальною основою діяльності публічних суб’єктів є, зокрема, кошти бюджетів відповідного рівня (державного або місцевого), які формуються за рахунок податкових надходжень. Кошти таких бюджетів спрямовані на забезпечення діяльності публічних суб’єктів, на виконання різного роду завдань та функцій і, зокрема, вони можуть бути використані для відшкодування шкоди, яка була завдана публічними суб’єктами. Зокрема, про це свідчать положення пунктів 35 та 41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, де зазначено, що органи Казначейства здійснюють безспірне списання коштів державного або місцевого бюджету для відшкодування шкоди, завданої діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб [3].
З огляду на вищесказане, а також на той факт, що формування та використання коштів бюджетів публічних суб’єктів за загальним правилом регулюються нормами фінансового права, яке є галуззю публічного права, можна стверджувати, що при правовому регулюванні притягнення публічних суб’єктів до деліктної відповідальності разом з нормами приватного права застосовуються також норми публічного права. Так, норми приватного права регулюють питання відновлення становища потерпілої особи, яке існувало на момент завдання діяльністю органів влади або їх посадових осіб шкоди, шляхом відшкодування такої шкоди, і, відповідно, питання захисту порушених прав особи. В свою чергу, норми публічного права регулюють порядок виплати коштів, спрямованих на відшкодування, з відповідного бюджету.
На підставі вищенаведеного можна зробити висновок про те, що за своєю правовою природою інститут деліктної відповідальності публічних суб’єктів є комплексним. Варто відмітити, що подібну думку поділяють деякі науковці-цивілісти.
Так, Жила О. В., досліджуючи питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю службових осіб органів державної податкової служби, зазначає, що інститут відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, не можна в повному обсязі віднести до приватного або публічного права, оскільки при регулюванні даного інституту використовуються як норми приватного, так і норми публічного права [4, c. 8]. Зокрема, на думку вченого, одним з проявів застосування норм приватного права при притягненні публічних суб’єктів до деліктної відповідальності є те, що захист порушеного права здійснюється за загальним правилом за ініціативою потерпілої особи, а одним з проявів застосування норм публічного права є те, що шкода заподіюється в результаті того, що державні органи неправильно здійснюють владні повноваження та діють як публічно-правові утворення [4, c. 8].
Тобто, хоча вчений прямо не вказує, що інститут деліктної відповідальності публічних суб’єктів має комплексну правову природу, в його дослідженні акцентується увага на тому, що питання відшкодування потерпілій особі шкоди, завданої органами державної влади, регулюється нормами не тільки приватного права, а також і публічного.
Підбиваючи підсумок, хотілося б зазначити, що, на нашу думку, вищенаведене дозволяє говорити про те, що інститут деліктної відповідальності публічних суб’єктів має комплексну правову природу. Проте, варто відмітити, що, оскільки інститут деліктної відповідальності публічних суб’єктів покликаний в першу чергу захистити порушені права потерпілої особи та відшкодувати їй завдану шкоду, при його регулюванні переважно застосовуються норми приватного права.
Література:
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Дата оновлення: 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 03.03.2023).
2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Дата оновлення: 01.01.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 03.03.2023).
3. Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (у ред. постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 р. № 45). Дата оновлення: 27.05.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/845-2011-%D0%BF (дата звернення: 03.03.2023).
4. Жила О. В. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю службових осіб органів Державної податкової служби України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Одеса, 2009. 21 с. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/1170/%d0%96%d0%b8%d0%bb%d0%b0%20%
d0%9e.%d0%92..pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 03.03.2023).
5. Первомайський О. О. Цивільно-правова відповідальність держави Україна: конституційні засади. Юридична Україна. 2012. № 8. С. 62-67. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/urykr_2012_8_12 (дата звернення: 03.03.2023).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
