Політична опозиція російської федерації складається з політичних сил та громадських організацій, що виступають проти політичного режиму, що існує в росії. До числа політичних опозиціонерів в росії належать різні партії, громадські організації, активісти та інші особистості, деякі з найвідоміших лідерів опозиції включають Олексія Навального, Михайла Ходорковського, Ільї Яшина, Євгена Ройзмана та багатьох інших.
Багато науковців зазначають, що опозиція в росії стикається з численними труднощами, включаючи обмеження свободи слова, політичний тиск, репресії та інші форми заборон і обмежень. Також їм важко отримувати достатню підтримку серед населення, оскільки домінуюча інформаційна кампанія контролюється державою.
Проте, я переконана, що «російська опозиція» сьогодні, це всього лише фікція, а не реальний політичний інститут. Публічні політичні заклики та риторика нових опозиційних лідерів або вкрай абстрактні, або жахливо популістські.[1] Представники цього руху лібералів-опозиціонерів лише типові росіяни-імперіалісти, цьому є величезна кількість доказів, нижче я наведу декілька з них.
З часів «Болотяного бунту» російська опозиція як явище почала перетворюватися на трагікомедію. З того часу російська опозиція не змогла вивести на вулиці більше кількох тисяч прихильників. Виявляється, набагато легше відправити мільйони росіян на необґрунтовану війну, ніж зібрати кілька тисяч дисидентів у Москві. Це також дає нам відповідь на екзистенційне запитання: чи хочуть росіяни війни? Це питання, про яке російська опозиція стабільно мовчить.
Російські опозиціонери намагаються звинуватити у веденні агресивної війни виключно Путіна та його поплічників, тим самим відкидаючи відповідальність російського суспільства. Для них росіяни – заручники, а не співучасники злочину. Це суттєва різниця, вони воліють мовчати про те, хто запускає ракети по Україні, пересічні громадяни Росії у військовій формі чи сам Путін.
«Ліберальні» YouTube-блогери, зокрема Максим Кац і Юрій Дудь, або такі ЗМІ, як «Дождь» чи «Медуза», постійно насаджують наратив про наше братерство, вважають несправедливими санкції, які шкодять звичайним росіянам, не розуміють чому їх ненавидять українці, чому їх утискають у всьому цивілізованому світі та часто маніпулюють історичними фактами. Щодо їх позиції стосовно анексії Криму та розв'язаної війни у 201 році, можна і не згадувати.
Не можу не нагадати, що телеканал «Дождь», який працює в ЄС, досі клеймить себе як іноземного агента. Таким чином канал намагається відповідати російському законодавству, демонструючи неповагу до принципів ЄС щодо вільних ЗМІ. Тобто, замість бойкотів і повстань, так звані ліберали продовжували грати за дедалі більш дискримінаційними правилами, нав’язаними Путіним.
Література:
1. Наталія Кононенко Сучасна російська опозиція–міф чи реальність? Наукові записки. Випуск 2(76).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
