З найдавніших часів і досі феномен менталітету досліджують представники майже всіх суспільствознавчих і гуманітарних наук. Але у зв’язку з динамічністю розвитку сучасного наукового дискурсу важливого значення у процесі формування ментальності набуває історична пам’ять. Колективна ментальність народу формується під впливом історичних знань, які завжди дають можливість зрозуміти місце індивідуума як в системі еволюційних процесів нації, так і в цивілізаційному розвитку світової цивілізації. Значення менталітету як сукупності соціально-психологічних настанов, навичок свідомості, які формують способи бачення світу та уявлення людей, що належать до тієї чи іншої культурної спільноти, в історії грецької античності важко переоцінити. Більше того, вагома частка його залишається провідним маркером у визначенні соціально-культурного феномену сучасних греків і до сьогодні [2].
Тому метою даного дослідження є аналіз чинників, проявів і трансформації ментальних характеристик стародавніх греків, їх впливу на формування унікальної давньогрецької цивілізації.
Відомо, що бідні природні умови Стародавньої Греції вплинули на формування менталітету давніх греків. Аттика, сусідня з нею Мегаріда і багато інших областей Греції – території, де були відсутні нормальні умови для заняття землеробством, що виробляло у хлібороба таку важливу рису, як працьовитість. Життя хлібороба тут було достатньо важким. Селянин повинен був щодня розчищати свій крихітний наділ від бур'янів і зсувів з гір, що нависали над його ділянкою, різного сміття, носити воду для зрошення своєї ділянки і в той же час оберігати його від весняного паводку, а також робити тераси, де могли рости оливкові дерева.
Величезна праця, вкладена у землеробство, не виправдовувала витрачених зусиль: урожай часом був настільки мізерним, що його ледве вистачало, щоб якось протриматися до весни. Відомий поет Алкман, який жив у Спарті, в одному з фрагментів свого твору, що дійшов до нас, буквально проклинає весну, називаючи її найважчим і ненависним часом року, коли вже практично закінчилися запаси їжі, що зберігаються з осені, і загроза голоду стала цілком реальною. Завдяки безперервній боротьбі за існування з роками формувались в характері давніх греків такі риси менталітету, як економність та ощадливість.
Природні умови були серйозними вихователями еллінів. По суті, вони виробили у греку одну важливу рису – аскетизм. Він привчився задовольнятися малим і багато в чому собі відмовляти [3]. Харчовий раціон навіть заможного грека на кожен день складався з ячмінного хліба, оливок, деяких видів овочів, дрібної риби типу анчоуса, приготованого власноруч козячого або овечого сиру. М'ясо на столі грека було не часто.
Елліни швидко пристосувалися до важких природних умов, властивих їх країні. Техніку обробітку крихітних земельних ділянок вони довели до досконалості, що дозволяло їм вирощувати найкращі сорти вин та оливкової олії, не маючи при цьому серйозних конкурентів. Щоправда, у виноробстві згодом конкуренцію їм склали італіки, які, на відміну греків, виробляли білі сорти вин.
Греки мали винахідливість, спритність, були здатні знайти вихід з будь-якої важкої ситуації. Тому далеко не випадково, що як приклади для греків служили Сізіф, Прометей, Одіссей: греки цінували у людях такі якості, як хитрість і спритність.
Будучи за характером людьми заповзятими та винахідливими, елліни мали ще одну рису характеру, яка також допомагала їм виживати – мобільність, що межувала з непосидючістю і схильністю до постійної зміни місця проживання. Будучи людьми відважними і володіючи авантюрними нахилами, греки почали прокладати зовсім нові й незвідані раніше морські шляхи [3].
Менталітет античних греків первісно був тісно пов'язаний із системою давньогрецьких міфів: у персоніфікованих сказаннях про неосяжне навкруги та героїзм своїх попередників, які у свідомості давніх греків ставали напівбогами із власними жертовниками і храмами.
Агон, агональність (суперництво, змагання, «гра» у широкому сенсі) пронизував усі сфери життя античних греків, з часом став головним принципом грецького суспільства, структуроутворюючим елементом суспільного життя. Агональність формує повсякденне життя, перетворюючись на традицію, глибоко укорінену в суспільстві. З неї народжується філософія, риторики, колективні розваги, спорт, театр, свята, тощо. Активне відношення до життя продукувало певні символи тієї чи іншої епохи в історії стародавньої Греції: докласичний період – це спорт і театр, творчість, класичний - філософія, риторика та наука.
Наявність полісу (самоврядної громадянської общини), який надавав значний набір прав та індивідуальних свобод повноправному греку, формувала схильність до індивідуальної творчості в різних сферах культури і політичної діяльності. Це зумовило, на відміну від ментальності мешканців стародавнього Сходу, критику традицій та авторитетів, гостру політичну і соціальну боротьбу у полісах. Зовнішні процеси і внутрішнє напруження, частково провоковане самими греками, з часом призвели до цілої низки подій, які запустили складний процес ментальної кризи, за якою почалася гостра політична та економічна. Поліс як феномен античних греків, перехопили стародавні римляни, як і більшість здобутків більш розвинених цивілізацій-попередників. Але використали ці здобутки під зовсім іншим кутом зору.
Римська культура з яскраво вираженим «маскулінним характером» постійно стикалася із грецької більш «фемінізованою» культурою, з її багатослівністю, абстрактністю, лукавством, гнучкістю й варіабельністю, емоційністю, сентиментальністю. Всі ці відмінності обумовлюються історичним розвитком двох етносів. Греки обігнали римлян у культурному розвитку, і в момент піка їх контактів, коли землеробський народ зазнав контакту з торговельним, за плечима у квиритів було шість століть безперервних війн, а у еллінів – дев'ять століть розвитку культури [1].
Отже, означені ментальні характеристики можуть бути пояснені особливостями способу життя стародавніх греків, у свою чергу, зумовленими природним середовищем, оригінальною релігійно-міфологічною свідомістю, розвиненою агональною природою, феноменом полісної організації. Переорієнтація світу на римське домінування спричинила певний симбіоз грецької і римської цивілізацій, обумовлений спадково-антагоністичною взаємодією.
Література:
1. Пантелєєва І.А. Симбіоз грецької й римської цивілізацій як результат антагоністичної взаємодії античних культур // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка: збірник наукових праць, 2009. № 3(27). Ч.1. С. 51-55.
2. Сніговська О. В. Розуміння ментальних особливостей носіїв грецької мови в контексті формування навичок міжкультурної комунікації майбутніх міжнародників// Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. 2014. Вип. 2(2). С. 62-67.
3. Гусак П., Гусак Л., Мартіросян Л. А. Виховання у Стародавній Греції: соціокультурний контекст. Луцьк: Вежа-Друк, 2016. 200 с.
____________________
Науковий керівник: Мірошніченко Світлана Валентинівна, кандидат історичних наук, доцент, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
