В усі часи для українського селянина земля була першочерговою цінністю, не лише як дохід, а й як символ свободи, земля була власністю землероба, а також його країни, і він з надзвичайною впертістю боровся з будь-якими спробами обмежити право його власності на землю. Вирішення земельного питання в ці буремні часи було, без перебільшення, основою всього революційного руху народу, так як на початку XX ст. українське селянство становило понад 75% населення України. Тому легітимне подальше існування країни залежало від того, як владні органи вирішуватимуть аграрне питання [1].
Стан наукового дослідження теми. Історіографія заявленої наукової теми досить вагома. Виокремимо таких дослідників М. Бурдін, В. Верстюк, Г. Грабовська, П. Захарченко, О. Копиленко, С. Кульчицький, О. Солдатенко, Т. Подковенко, В. Ухач та ін.
Метою публікації є проаналізувати та порівняти окремі сегменти вирішення земельного питання за доби Української Центральної Ради (далі - УЦР) та Української держави П. Скоропадського.
Виклад основного матеріалу. Державну правову політику під час Української революції 1917-1921 рр. визначали особи, тісно пов’язані з українським національно-демократичним рухом, який був передусім соціалістичним, ідеї якого включали соціалізацію землі. У суспільну власність (власність трудящих) переходять земля, акваторії, підземні ґрунти тощо, що фактично перетворює приватну власність на землю в індивідуальну трудову власність. Тимчасове наймання робочої сили для обслуговування дозволяється лише у виняткових випадках і відповідно до правил, встановлених Земельною комісією [3].
Перший Універсал УЦР описував вилучення землі у поміщиків, царської родини та церкви та домагався повноважень українського парламенту законодавчо видавати землю в Україні. Третій Універсал скасував власність землевласників і оголосив їх «власністю всіх трудящих», і їх можна було придбати без викупу. Генеральний Секретаріат видав офіційне роз’яснення до Універсалу, в якому наголошувалося, що під скасуванням приватної власності на землю і передачею її трудящим слід розуміти перехід власності на ці землі до народу Української Республіки, тому від дати опублікування Універсалу колишнім власникам забороняється продавати, купувати, закладати, дарувати або будь-яким іншим способом передавати будь-кому, оскільки ці землі, визнані УЦР як ті, що належать не особам чи установам, а всьому трудовому народу. Так само воно має бути підтверджене і остаточно встановлене Установчими Зборами України [1].
Звісно ж селяни не були задоволенні такою політикою УЦР щодо приватної власності і виступали проти соціалізації землі, особливо середні і заможні класи Полтавщини, Херсонщини та Українська демократично-хліборобська партія. УЦР в свою чергу відмовилася вислуховувати невдоволення селян і продовжували дотримуватися радикальних гасел соціалізації землі до останніх днів свого існування[2, c. 344].
За обмежений період, вісім місяців, існування Гетьманату (квітень-грудень 1918 р.) урядова влада здійснила кілька заходів, спрямованих на відновлення рівноваги між індивідуальною власністю та суспільними інтересами держави. За часів правління українського гетьмана П. Скоропадського правова політика будувалася на засадах збереження та охорони права приватної власності. Цей факт підтверджує Гетьманська грамота від 29 квітня 1918 р., яка спеціально скасовувала всі попередні розпорядження уряду УНР і Тимчасового уряду. Однак це скасування обмежувалося тими указами, які згубно впливали на права приватної власності [3].
Гетьман П. Скоропадський добре знав про різноманітні проблеми, які виникли в аграрному секторі економіки ще до його приходу до влади. Він висловлював критичні зауваження Центральній Раді щодо аграрної реформи, разом із Українською демократично-хліборобською партією (УДХП) та Українською народною громадою (УНГ). У своїх програмних положеннях ці партії запропонували альтернативні варіанти вирішення проблеми аграрного сектора Розмірковуючи над аграрною політикою Центральної Ради, він відзначав, що «наш українець - індивідуаліст, ніяка соціалізація йому не потрібна. Він рішуче проти цього». Серед гасел революції, найзрозуміліших селянству, на думку гетьмана, ідея землі [5, c.73-74].
Науковці стверджують, що багато факторів мали значний вплив на погляд П. Скоропадського на основні принципи земельної реформи. По-перше, столипінська реформа, яку підтримав Гетьман. Це, очевидно, пояснює зміну думок П. Скоропадського на користь фермерського господарювання. По-друге, Гетьман керував програмною платформою Української народної громади, яка чітко демонструвала ліберально-консервативне бачення шляхів вирішення земельного питання. По-третє, Українська демократично-хліборобська партія підтримує позицію щодо ліквідації латифундій і надання селянам землі за викуп. Звичайно, Союз земельних власників був проти таких методів, оскільки він відстоював незмінність поміщицького землеволодіння. Нарешті, німецьке командування дало Гетьману вказівки, які в основному підтримували реформаторські плани П. Скоропадського [4, c.147-148].
Таким чином у результаті викладеного вище матеріалу можна зробити порівняльний аналіз земельного законодавства за доби Української Центральної Ради і Гетьманату. Видно, що обидва періоди характеризувалися різними підходами до регулювання власності на землю та земельних відносин. УЦР, спрямовуючи свою політику на соціалізацію землі серед селян та скасування приватної власності, намагалася проголосити власність трудового народу на землю, що сприяло поширенню невдоволення серед українського селянства. Також сам факт соціалістичних поглядів УЦР було зумовлено впливом більшовицької ідеології на території Наддніпрянської України [1].
З іншого боку, земельне законодавство Гетьманату під керівництвом Павла Скоропадського характеризувалося відповідністю до загальноєвропейських тенденцій вирішення аграрного питання та відповідало бажанням селянства мати право на приватну власність.
У підсумку, цей порівняльний аналіз вказує на те, що обидва періоди в історії України визначалися своєрідними викликами і завданнями, що відбивались у земельному законодавстві. УЦР більше акцентувала на соціалістичних ідеях, тоді як Гетьманат будував аграрну політику на принципах приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації». Отже, зміст і призначення земельного законодавства визначалися конкретними суспільно-політичними умовами та поглядами керівництва на розвиток сільського господарства і соціальної структури.
Література:
1. Ухач В. З. Земельне питання в політиці Української Центральної Ради: пошук оптимального шляху вирішення (вибрані аспекти). Правозастосування: теорія, методологія та практика: матеріали наук.-практ. інтернет-конф., 23 березня 2017 р. Тернопіль. 2017. С. 56-62.
2. Ковальова Н. «Міфи» земельного законодавства Центральної Ради. Гуржіївські історичні читання. 2009. Вип. 4. С. 342-346.
3. Майданик Р. А. Речове право України в період революції 1917–1921 рр. Тенденції і перспективи розвитку інститутів права та держави: матеріали наук.-практ. інтернет-конф., 19 квітня 2018 р. Київ, 2019. С. 78-82.
4. Ухач В. З. Земельне питання за доби гетьманату Павла Скоропадського. Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 12): матеріали міжн. наук.-практ. інтернет-конф. м. Тернопіль, 8 травня 2019 р. Тернопіль, 2019. С.146-149.
5. Корновенко С. В. Аграрне законодавство П. Скоропадського у контексті вітчизняного та європейського досвіду вирішення земельного питання (1918-1921 рр.). Український історичний журнал. 2008. №4. С. 72-81.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
