Дослідження механізму правового забезпечення соціальної функції держави є неможливим без визначення його структурних елементів. Це дозволяє розглянути механізм і в динаміці, і статично, а тому виділити власні характерні риси кожного із елементів та способи їх взаємодії між собою. Аналіз елементів дозволятиме з’ясувати яким є вплив забезпечення на соціальну функцію, його диференційованість та водночас зв’язок із фінансовими, культурними чинниками.
До елементів механізму правового забезпечення соціальної функції держави можливо віднести такі:
1. Нормативно-правове забезпечення соціальної функції держави;
2. Суб’єкти надання забезпечення соціальної функції держави;
3. Правові інструменти забезпечення соціальної функції держави;
4. Юридична відповідальність суб’єктів забезпечення соціальної функції держави.
Нормативно-правове забезпечення, як елемент механізму забезпечення соціальної функції держави має такі особливості:
1. Метою дії нормативно-правового забезпечення, як елементу механізму забезпечення соціальної функції держави є регулювання її участі в соціальних процесах. Важливим є визначення тих соціальних сфер, де участь держави має бути обмеженою, наприклад, працевлаштування або ж отримання освіти. Зі свого боку, соціальний захист та забезпечення є тими напрямами виконання соціальної функції, де роль держави має бути переважаючою з огляду на неможливість або ж низьку ефективність заходів із соціального захисту, що можуть проводитись іншими суб’єктами. Разом з тим, регулювання участі держави повинно бути гнучким та постійно змінюватися, поступово зменшуючи активну участь держави в правовідносинах, як це відбувається із наданням соціальних послуг.
2. Нормативно-правове забезпечення соціальної функції держави об’єднує норми права з адміністративного, соціального та фінансового законодавства. Адміністративне законодавство забезпечує активну участь органів публічної влади у реалізації соціальної функції, визначає обсяг їх повноважень та засоби контролю їх належного втілення. Соціальне законодавство встановлює напрями та сфери дії держави з огляду на необхідність реалізації соціальної функції. Саме соціальне законодавство визначає зміст соціальної функції. Фінансове законодавство забезпечує формування, збереження та перерозподіл коштів для забезпечення соціальних потреб населення.
3. Норми права, що забезпечують соціальну функцію держави є взаємозалежними, але не узгодженими. Тобто, для втілення соціальної функції, соціальні гарантії, заборони й зобов’язання повинні діяти спільно. Тому наявність прогалин чи колізій в одному нормативно-правовому акті впливає на усю соціальну сферу створюючи перешкоди у втіленні соціальних прав, спотворюючи призначення держави в соціальній сфері. Відповідно, нормативно-правове забезпечення соціальної функції держави повинно бути щонайбільше систематизоване.
Для суб’єктів надання забезпечення, як елементу механізму правового забезпечення соціальної функції держави притаманними є такі особливості:
1. Для суб’єктів надання забезпечення, як елементу механізму правового забезпечення соціальної функції держави характерними є ієрархічність та взаємоконтроль. Ієрархічність розкривається через формування системи органів публічної влади, які діють в одній або ж наближених сферах та управляються одним найвищим органом. Це допомагає упорядковувати та організовувати їх діяльність оперативно й ефективно. Зі свого боку, взаємоконтроль розкривається через наявність повноважень в суб’єктів забезпечення проводити моніторинг, нагляд та контроль не лише підстав надання соціальної допомоги, але й власне якість та належність роботи посадових осіб інших органів публічної влади. Завдяки взаємоконтролю зменшується кількість випадків порушення дисципліни, правил та етики надання соціальних й адміністративних послуг.
2. Метою діяльності суб’єктів забезпечення є охоплення усіх напрямів втілення соціальної функції держави. Тобто, їх забезпечувальна діяльність повинна стосуватися, як розвитку нормативно-правового регулювання, так й безпосередньої практики втілення норм права відповідно до конкретної ситуації соціального обслуговування. Складність досягнення такої мети пояснюється неоднорідністю необхідної участі держави у відносинах із втілення соціальних прав та розширення тих, соціальних прав, що потребують особливої уваги, наприклад, щодо захисту від домашнього насилля чи булінгу.
3. Сутністю діяльності суб’єктів забезпечення соціальної функції держави є задоволення соціальних потреб населення. Такі потреби не можуть бути реалізовані самостійно особами через потрапляння в скрутну життєву ситуацію та необхідність зовнішнього регулярної допомоги. Тому в своїй поведінці та виборі способу тлумачення соціальної гарантії, реалізації повноваження суб’єкти надання забезпечення повинні орієнтуватися на соціальні інтереси населення чи конкретної особи, що звернулась за допомогою.
До особливостей інструментів забезпечення у правовому механізмі забезпечення соціальної функції держави можемо зарахувати:
1. Інструменти забезпечення соціальної функції держави конкретизуються в нормах права. Тобто, забезпечення певного соціального права чи інтересу особи повинно бути чітко та однозначно встановлено у нормі права. Вибір засобу забезпечення не може покладатися на посадову особу, що надає соціальні чи адміністративні послуги, оскільки може призвести до порушень та свавілля. Конкретизація полягає у виборі способу впливу на поведінку учасників та оцінюванні впливу на правомірність, свободу діяльності та легкість реалізації соціальних прав.
2. Інструменти забезпечення соціальної функції держави є варіативними. Така особливість прямо пов’язана із попередньою, оскільки обумовлює можливість конкретизації. Варіативність інструментів обмежується нормами права, адже самостійно забезпечувати свої права учасники відносин можуть лише в межах норм права. Також, варіативність сприяє гнучкості правового регулювання та більшій адаптивності держави до тих завдань, що перед нею ставить соціум.
3. Метою використання інструментів забезпечення соціальної функції держави є щонайбільша ефективність дій усіх державних механізмів у соціальній сфері щодо задоволення соціальних потреб. Використання заборон сприяє досягненню такої мети через запобігання протиправним діянням. Зобов’язання сприяють постійному розвитку та підтриманню реалізації соціальної функції держави. Гарантії ж забезпечують виконання своїх обов’язків державою за будь-яких економічних чи політичних умов.
До особливостей юридичної відповідальності, як елементу механізму правового забезпечення соціальної функції держави можливо віднести наступні:
1. Юридична відповідальність, як елемент механізму правового забезпечення соціальної функції держави має переважно дисциплінарний характер. Така ситуація обумовлюється тим, що втілення соціальної функції залежить від поведінки суб’єктів надання забезпечення в особі органів державної влади. Дисциплінарна відповідальність є найбільш поширеним її видом, що вказує на факт дотримання норм права та виконання забезпечувальної ролі та визначає якість реалізації покладених на посадову особу обов’язків.
2. Підстави притягнення до юридичної відповідальності є систематизованими. Оскільки дисциплінарні стягнення передбачають обмеження певних прав, застосування покарань, то такі дії мають бути обґрунтованими та правомірними. Відповідно, систематизованість підстав дозволяє чітко порівняти поведінку суб’єкта надання забезпечення із змодельованою у нормі права та визначити факт дисциплінарного проступку. Окрім того, систематизованість підстав обмежує повноваження з боку керівників державної служби чи інших вповноважених осіб щодо притягнення до відповідальності, а тому й зменшує ймовірність неправомірного тиску та виступає гарантією соціальних прав уже самих посадових осіб.
3. Перелік покарань, що використовуються під час притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів надання забезпечення соціальної функції держави є обмеженим. Відповідно до ст. 66 Закону України «Про державну службу», застосовуються такі дисциплінарні стягнення, як: догана, зауваження попередження про неповну службову відповідальність, звільнення з посади [1]. Вибір дисциплінарного стягнення залежить від повторності вчинення протиправного вчинку, рівня негативних наслідків. При цьому, кожному із наведених дисциплінарних проступків відповідає власне дисциплінарне стягнення, що унеможливлює суб’єктивність оцінювання негативних наслідків поведінки суб’єкта надання забезпечення. Вичерпність же їх не дозволяє застосовувати надмірне або ж навпаки недостатнє покарання.
Література:
1. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2016. №4 С. 43.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
