ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ АПАРАТУ ЗУНР
20.05.2009 18:27
Автор: Люба Надія Михайлівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Початок XX ст. в Україні був досить насиченим політичними державотворчими подіями. Будучи поділеною між двома сусідніми державами, вона була перетворена у сировинний придаток, ринок збуту іноземних товарів. У вирішення її долі часто втручалися зарубіжні країни[1, с. 6].
Особливо важким випробуванням піддавалася Галичина. Перебуваючи у складі Австро-Угорщини, вона зазнала великих утисків в політичному, соціально-економічному та національному аспектах.
Після розпаду Австро-Угорської імперії на території Сх. Галичини утворилася Західноукраїнська Народна Республіка, а отже виникла необхідність в розбудові державно-правових інститутів та правової системи. Ця діяльність нерідко супроводжувалась помилками, проте це не зменшує її ваги і значення в формуванні нашої державності та правової системи [2, с. 269].
У роки проголошення незалежності України до історичного досвіду революції 1917–1920 рр. все більше звертаються правники, історики, політики, представники різних політичних партій і рухів, державні діячі. І це не випадково. Особливу цінність для розбудови сучасної України має історичний досвід розвитку держави і права на початку ХХ ст. Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному піднесенню українського народу і реалізації основного права нації, права на самовизначення, на створення власної держави.
З огляду на те, що апарат держави - це частина механізму держави, яка об’єднує всі державні органи й здійснює її функції та завдання і взаємопов’язана спільними принципами організації та діяльності, тому з’ясування закономірностей функціонування системи державних органів є важливим для сучасного українського державотворення [3, с. 63].У цьому плані надзвичайно значущим є історичний досвід власного державного будівництва. Оцінка архівних матеріалів підтверджує, що найбільший розвій державотворення відбувся на початку ХХ ст. в період Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії та Західноукраїнської Народної Республіки (далі - ЗУНР).
1 листопада 1918 року у Львові відозвою проголошено: незалежну Західноукраїнську Народну Республіку, чим започатковано національне-державне будівництво. Того ж дня було затверджено невід’ємні атрибути держави – герб, прапор [4, с. 94].
Перші кроки державотворчої діяльності нової влади свідчили про її прагнення збудувати правову державу та демократичне суспільство. В основу створення дієвого державного апарату та чіткої виконавчої вертикалі, було покладено підзвітність нижчих органів влади вищим і контролю виконання ухвалених рішень.
9 листопада 1918 р. створено перший уряд ЗУНР - Державний секретаріат у складі: прем’єра - К. Левицького; державних секретарів: внутрішніх справ - Л. Цегельського, закордонних справ - В. Панейка, судових справ - С. Голубовича, військових справ - Д. Вітовського, земельних справ - С. Барана, освіти та віросповідання - О. Барвінського. Основним завданням уряду ЗУНР було об’єднання українських земель [5, с. 37].
Вища законодавча влада була зосереджена в руках Української Національної Ради ( далі - УНРада), а виконавча – Державного Секретаріату. До речi, на початку 1919 року УНРада становила 150 депутатів.
Важливою ланкою державного механізму ЗУНР були судово-прокурорські органи. 21 листопада 1918 р. УНРада прийняла закон “Про тимчасову організацію судів і судової влади”. Тимчасово судові функції в ЗУНР покладалися на суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом державного секретарства юстиції. Продовжуючи реформу судової системи, УНРада Законом від 11 лютого 1919 р. про утворення в повітах трибуналів першої інстанції – запроваджено для розгляду кримінальних справ окружні й повітові суди, які повинні були розглядати цивільні справи. Суддів цих трибуналів призначало секретарство юстиції, а затверджувала призначення УНРада або її комітет.
Все державне будівництво ЗУНР ускладнювалося збройною боротьбою з польськими окупантами, якi дотримуючись шовіністичного гасла: “Польща – від моря до моря” [6, с. 14]. Польська сторона не визнавала права українського народу на створення своєї національної держави. З метою належного військового захисту своєї державності ЗУНР ще з листопада 1918 р. розпочала формування регулярної Української Галицької Армії і досягла значних успіхів. Це формування відбувалося найефективнішим шляхом: на базі вірних українській національній ідеї військових частин та бойових груп, і було завершене в січні-лютому 1919 р. У другій половині листопада 1918 р. УГА мала у своєму складі 25 тисяч вояків, у січні 1919 р. - 70 тисяч, а через півроку досягла 100-тисячної чисельності. Вищим органом управління УГА стала Начальна Команда. Надзвичайно швидке й ефективне створення структури військових організмів та армійського апарату було одним з найвищих досягнень боєздатності армії.
Керівництво ЗУНР вживало й інші заходи державотворення. Зокрема, прийнято Закон “Про громадянство”. Запроваджено державну українську мови, обов’язковість її вживання у державних установах, організаціях, громадських інституціях, утворення дієвих органів законодавчої i виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів. Широкі політичні, національні, релiгiйнi свободи свідчили про демократичний характер нової влади, й прагнення творити не просто суверенну національну республіку, а й громадянське суспільство[7, с. 1].
Доказом зрілості влади ЗУНР був той факт, що за короткий час галичани зуміли забезпечити на своїй території стабільність i порядок. На жаль, недостатнє використання об’єктивного історико-правового досвіду сучасними політиками, які у 1991 р. розпочинали відродження української державності, призвело до ряду негативних наслідків у економічній, соціальній та інших сферах життя України. Слід зазначити, що якість законів також залежить від рівня історичного досвіду законодавця, бо юридичний закон має формуватися шляхом історичного узагальнення соціальної дійсності, а не внаслідок винахідництва, тому дане дослідження має сприяти позитивному рішенню сучасних проблем у галузі законотворчого будівництва в Україні.
Література:
1. Кравчук М.В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914-1993рр./М.В Кравчук -Івано- Франківськ, 1997.-292 с.
2. Музиченко П. Історія держави іправа України/ П.Музиченко. –К., 2007.- 471 с.
3. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти)./М.В Кравчук -Тернопіль, 2007.-288 с.
4. Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі Конституції України. –К., 1992.- 150 с.
5. Полянський О. Західна Україна у двох революціях./О.Полянський- Тернопіль, 1998.-51 с.
6. ТищикБ.Й. ЗУНР. 1918-1923./Б.Й Тищик- Коломия, 1993-19 с.
7. www.lytopus.org.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
