Питання зв’язку християнських принципів із нормами кримінального права можна розглянути в кількох аспектах. Перший – це те, що християнство як релігія містить загальні засади формування відносин між суб’єктами соціального середовища і Богом, які переносилися на міжособистісні відносини, що виникали між людьми і державою. Біблія стала підґрунтям для формування права в цілому уже тим, що вона надала основні засади, які втратили виключно релігійний характер і отримали правове значення у формі використання в якості підґрунтя для формування як права взагалі, так і окремих його інститутів. Другий аспект полягає у тому, що значне поширення постулатів християнства супроводжувалось їх прямим впровадженням до правових приписів [1, c. 18]. Право починає активно використовувати релігійні приписи, що в свою чергу дало можливість дослідникам стверджувати, що релігійні книги, в першу чергу Біблія, виступають безпосередніми джерелами права, оскільки приписи, які в них містяться, набувають схвалення з боку державних установ і за їх порушення до винних осіб застосовуються заходи юридичного характеру.
Релігієзнавці зазначають, що Біблія, крім релігійно-філософських та етичних принципів, історичних хронік тощо, містить юридичні кодекси та інші юридичні норми. Окрім того, біблійні норми містять теоретичні положення християнських засад, які віддзеркалені в самій Біблії, більшість принципів і положень збереглися та втілені в нормах кримінального законодавства України як справедливі й гуманні [2, c. 130-132.].
Також одним із основоположних принципів судочинства Біблія вважає присутність свідків у судовому процесі. Така вимога зафіксована і в десяти заповідях Мойсея: «Не свідчи неправдиво на свого ближнього!», і в Новому Заповіті: «Нікого не оскаржуйте фальшиво...». Аналіз Біблії свідчить, що вже у ті часи існували такі правові поняття, як умисел і необережність. Умисел у Старому Заповіті розуміється як намір: «А коли хто буде замишляти на ближнього свого, щоб забити його з хитрістю – візьмеш його від жертівника Мого на смерть». Для осіб, які вчинили кримінально карані діяння з необережності, приписувалося визначати спеціальні міста, де вони могли переховуватися від кровної помсти, оскільки переслідування таких злочинців не допускалось. Як обставина, що виключає злочинність діяння, у Старому Заповіті передбачена необхідна оборона. «Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крові на тому, хто побив». У цій нормі йдеться про можливість перевищення меж необхідної оборони. Час скоєння злочину міг вплинути на спосіб захисту залежно від небезпеки посягання. У Біблії є важливі положення про примусове призначення покарання та звернення при цьому до членів суспільства: «і будуть боятися, і більш вже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла».
Одним із розділів теорії доказів у кримінальному процесі є вчення про презумпції. До них відносять кримінально-процесуальні та кримінально-правові презумпції. Їх значення полягає, насамперед, у визначенні обставин, які не підлягають доказуванню, та введенні критеріїв відносності доказів. Надзвичайно важливими є приписи про спокутування. Адже людина, яка завжди категорично переконана у своїй правоті й непогрішності, не спроможна критично і об’єктивно оцінювати свої вчинки і рішення і припускається помилок, не відчуваючи при цьому докорів сумління. Цінність християнської ідеї гріховності як раз і полягає в тому, що вона дозволяє людині (і зобов’язує її) усвідомити свій гріх, вину за вчинки, осмислити прагнення подолати його, очистити своє сумління від провини» [ 4, c. 416 ].
Дослідження впливу християнства на кримінальноправові заходи, що діяли на українських землях, здебільшого обмежується визначенням принципів відповідальності без детального дослідження характеру впливу таких базових положень, за якими визнається одночасно як релігійний, так і світський характер. Деякими з принципів розбудови інституту кримінальної відповідальності, які своїми коренями знаходиться в релігійній сфері, слід визнати принципи:
1) ne bis in idem, який забороняє покладати двічі відповідальність на одну і ту саму особу у зв’язку з вчиненням нею протиправного (гріховного) діяння: «Не помстись двічі за одне» (Наум. 1: 9);
2) принцип невідворотності покарання: «Як винуватий заслуговує на кару, то нехай суддя звелить простягнути його на землі й покарати перед очима всіх числом ударів до його провини. Сорок ударів може дати не більше...» (Втор. 25: 1-3);
3) мета покарання не зводиться виключно до кари: «Хіба ж мені смерть грішника мила, а не те, щоб він відвернувся від своєї поведінки та й жив?» (Єзек. 18: 23);
4) принцип особистої відповідальності людини: «Отці не повинні бути покарані смертю за дітей, а діти не повинні каратися смертю за отців: кожний повинен бути покараний смертю за свої вчинки» (Втор. 24: 16) [3].
Зазначені принципи відповідальності особи, яка допустила вчинення протиправних діянь, достатньо чітко визначені в дослідженнях науковців, які ставили за мету довести наявність впливу біблейських постулатів на формування кримінального законодавства.
Таким чином можна стверджувати, що християнська релігія, будучи морально-нормативною системою, справила вирішальний вплив на формування і реалізацію правових норм, в тому числі й кримінальних, адже в Біблії сформульовані основні заповіді, які визначають морально-етичні і водночас кримінально-правові норми християнства. Людина формує для себе норми поведінки, моралі, правові норми (позитивні норми) та певні християнські засади. І саме біблійні норми визначають загальнолюдську мораль.
Література:
1. Пирог Г. В. Ціннісна природа релігії (аксіологічний аналіз християнства): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філос. наук: / Г. В. Пирог; Ін-т філос. ім. Г. С. Сковороди НАН України. – К., 2009. – С. 18.
2. Пастернак В. М. Вплив християнських засад на право та мораль / В. М. Пастернак // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 8. – С. 130–132.
3. Хавронюк М.І. Історія кримінального права європейських країн / М.І. Хавронюк. – Київ: Видавництво «Істина». – 2006.
4. Папаян Р. А. Христианские корни современного права. ¬– М.: Издательство НОРМА, 2002. – 416 с.
__________________________
Науковий керівник: Ухач Василь Зіновійович, кандидат юридичних наук, доцент, Тернопільський національний економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
